<<
>>

Фінансові аспекти соціального захисту населення

Фінансовий аспект забезпечення соціального захисту населення з боку держави становлять кошти, що надходять в домогосподарства у вигляді безпосередніх виплат та надання послуг з боку сфери охорони здоров'я, освіти та культури, що сплачуються за рахунок фінансових ресурсів бюджетної системи і державних цільових страхових фондів.

Сума коштів необхідного соціального захисту населення залежить переважно від середнього рівня життя населення: що нижчі доходи населення з фонду оплати праці, то більша питома вага видатків бюджету у структурі фінансів домогосподарств. Соціальний захист населення полягає в забезпеченні мінімального рівня споживання населення. Такий захист передбачає надання кожній людині державою певних гарантій споживання, що закріплені законодавчо. Гарантії держави є соціально-економічними: соціальними — з огляду на їх спрямованість на певні групи населення, які особливо потребують державної підтримки, економічними — стосовно визначення розміру гарантій з погляду їх необхідного розміру і водночас можливостей держави. Усі види гарантій обов'язково мають фінансові джерела покриття і надаються лише в межах сум, затверджених у бюджеті поточного року. З урахуванням наявності джерел фінансування соціальний захист населення має різний рівень за роками і відповідає загальній динаміці державного бюджету [14].

Соціально-економічні гарантії держави населенню надаються в трьох напрямках.

1. Держава встановлює для повноцінного працівника нормальний рівень споживання через гарантований мінімальний рівень оплати праці, індексацію оплати праці відповідно до рівня інфляції, помірні податки та свободу підприємництва.

2. Держава шляхом бюджетного фінансування в мінімальному розмірі задовольняє пріоритетні потреби суспільства. Держава піклується про відтворення населення, оскільки до таких пріоритетних потреб суспільства належать загальна освіта, виховання дітей, охорона здоров'я, культурно- пізнавальна робота.

3. Вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, які з об'єктивних причин не можуть задовольнити свої споживчі потреби власною працею: за станом здоров'я, внаслідок втрати роботи, за умов загальної кризи в економіці. Таким групам населення надається допомога у вигляді прямих виплат (пенсії, допомога, стипендії) і податкових пільг, що збільшують реальні доходи. Економічна сутність державних гарантій полягає в перерозподілі національного доходу. Через фінансову систему у населення вилучається частина доданого продукту і перерозподіляється за окремими групами населення. Цей перерозподіл обмежується реальними можливостями державного бюджету, тобто розміром податкових надходжень [14].

Соціально-економічні гарантії населенню надаються державою у вигляді: С реалізації прав громадян на працю та допомогу з безробіття;

С гарантії виплати заробітної плати та забезпечення її мінімального рівня;

С індексації всіх видів соціальної допомоги в умовах інфляції;

С надання допомоги і пільг малозабезпеченим верствам населення;

С виплати всіх видів пенсійного забезпечення [14].

До основних принципів соціального захисту населення як джерела поповнення фінансів населення належать:

С адресність надання допомоги, що означає отримання допомоги лише тими, хто її справді потребує;

С залучення до надання соціальної допомоги коштів як державного, так і місцевих бюджетів [14].

Ознайомлення з досвідом розвинених країн виявило загальні підходи до побудови механізму державного соціального захисту населення. До них належать:

С фінансування на державному рівні мінімального розміру соціальних гарантій;

С випереджальний перегляд рівня грошових виплат населенню в умовах інфляції (випереджальна індексація доходів), що виключає нові звернення за соціальною допомогою;

У перегляд розміру середньодушового доходу через інфляцію і призначення допомоги для підтримки купівельної спроможності малозабезпечених груп населення (розширення кола людей, які отримують державну допомогу) [14].

Важливою витратною статтею українців є сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Розглянемо спочатку основи соціального страхування в Україні.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

У пенсійне страхування;

У страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

У медичне страхування;

У страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

У страхування на випадок безробіття;

У інші види страхування, передбачені законами України [8].

В Україні створено такі фонди соціального страхування:

У Пенсійний фонд України

У Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

У Фонд соціального страхування України (адмініструє такі види страхування: у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - страхування від нещасного випадку); медичне) [1];

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів: Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності й субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством.

Введення другого рівня дозволить:

• урізноманітнити джерела одержання пенсії та забезпечити прийнятний її рівень;

• посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи;

• успадковувати кошти, обліковані на накопичувальному пенсійному рахунку, родичам померлої застрахованої особи;

• створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення [7].

Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є:

J недержавні пенсійні фонди;

J страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії з учасниками фонду, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

J банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

J вкладники та учасники пенсійних фондів, учасники накопичувальної системи пенсійного страхування;

J вкладники пенсійних депозитних рахунків;

J учасники недержавного пенсійного забезпечення;

J засновники пенсійних фондів;

J роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів;

J саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

J органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

J адміністратори пенсійних фондів;

J компанії з управління активами;

J зберігачі;

J аудитори;

J особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до цього Закону.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

J пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів відповідно до цього Закону;

J страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії з учасниками фонду, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до цього Закону та законодавства про страхування;

J банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом [12].

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім’ям з дітьми тощо [7].

Основою функціонування пенсійної системи та системи соціального страхування в Україні є єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов'язковому порядку сплачується страхувальниками з метою забезпечення реалізації прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням. З 2016 року встановлено загальну ставку єдиного соціального внеску - 22% і ставку для працівників-інвалідів 8,41%. Існує ще кілька винятків для організацій, де працюють інваліди. Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування. Страхові кошти, акумульовані на централізованих рахунках органів доходів і зборів, автоматично перераховуються не пізніше наступного операційного дня після їх зарахування на централізовані рахунки Пенсійного фонду, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, на рахунки Накопичувального пенсійного фонду, а у випадках, передбачених законом, - недержавних пенсійних фондів відповідно до визначених законом пропорцій [3].

3.

<< | >>
Источник: Голюк В.Я. Фінанси, гроші та кредит: навч. посіб. - К., 2017340 с.. 2017

Еще по теме Фінансові аспекти соціального захисту населення:

  1. 13.3 Соціальний захист населення
  2. Тема 6. Видатки бюджету на соціальний захист населення і соціальну сферу
  3. 20.3. Соціальний захист населення
  4. 77. Соціальний захист населення в умовах переходу України до ринку.
  5. 13.3. Соціальний захист населення, регулювання доходів та споживання
  6. 99. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення.
  7. 1. Склад видатків на соціальний захист і соціальну сферу
  8. Тема 4. Фонд України соціального захисту інвалідів
  9. § 4. Соціальна допомога населенню
  10. 19.4. Безробіття і його соціально-економічні аспекти
  11. 1. Развитие безналичных расчетов населения в историческом аспекте.
  12. 1.1. Еволюція поглядів на територіальну громаду як соціальну спільноту й підходи до управління її соціальним розвитком
  13. 2. 2. Сучасний стан організаційного забезпечення управління соціальною сферою як базовою ланкою соціального розвитку територіальних громад
  14. 2. 3. Підходи до оцінювання економічної складової забезпечення соціального розвитку та збалансування показників соціального розвитку
  15. 2.1. Сутність соціально-економічної стратегії. 2.2. Соціально-економічне прогнозування. 2.3. Макроекономічне планування. 2.4. Державне програмно-цільове планування
  16. Забезпечення захисту інвестицій
  17. Міжнародні фінансові організації і міжнародні фінансові інституції
  18. 1. Общие понятия демографии и динамики населения мира. Типы и особенности воспроизводства населения в различных группах стран