Валютний ринок і валютні курси

В угодах в межах країни люди використовують націо­нальну валюту, але для проведення операцій за кордоном їм пот­рібна іноземна валюта. Для цих цілей існують спеціальні ринки, на яких може бути куплена або продана іноземна валюта і які на­зиваються валютними ринками.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обме­ження). Такі ринки регулюються швидш за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним по­ложенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі нащироких просторах світового ри­нку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт- на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок. Це забезпечується географіч­ним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкривають­ся азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські — Франкфурта, Йари- жа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки амери­канського континенту — Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. За­вдяки цьому будь-який суб’єкт валютного ринку може в будь- який час доби купити—продати валюту, оперативно зв’язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі.

Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:

• за характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій;

• за територіальним розміщенням: європейський, північноа­мериканський, азіатський та ін.;

• за видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;

• за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об’єкти і суб’єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні — для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні — для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту.

Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економіч­ні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Спільним для всіх суб’єктів валютного ринку є бажання оде­ржати прибуток від своїх операцій.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особли­вість, що об’єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти та навпаки. Проте, коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією — пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвину­ту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі ва­лютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржо­вому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеці­альному «майданчику», який називається валютною біржею.

Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв’язки між собою. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок.

Встановлення курсу називається котируванням валюти.

Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чин­ники, які впливають на валютний курс.

Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливаннями ділової акти­вності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.

Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко пе­редбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і структурні чинники. Серед цих чинників мо­жна назвати такі:

1. Зростання національного доходу — підвищений попит на іноземні товари.

2. Темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції в країні, тим ниж­чий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тен­денцію звичайно можна простежити в середньо- та довгостроко­вому плані.

3. Стан платіжного балансу. Активний — підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний — породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники прода­ють її за іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зо­бов’язань.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може галь­мувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на BKB.

4. Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними об­ставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив ка­піталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, проце­нтні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків по­зичкових капіталів.

5. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні опера­ції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденції до зниження, то фірми та банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Тим самим вони розширю­ють можливості валютної спекуляції та стихійного руху «гаря­чих» грошей.

6. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в між­народних розрахунках.

7. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною об­становкою в країні, а також перспективами їх динаміки.

8. Валютна політика. На ринку складається реальний валю­тний курс — показник стану економіки, грошового обігу, фі­нансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження, виходячи з завдань валютно-економічної полі­тики.

9. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом ва­лютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валю­ту безпосередньо, а також «відтягувати» кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінан­сових, відносин, викликають негативні соціально-економічні на­слідки, втрати одних та виграші інших країн.

При зниженні курсу національної валюти, якщо не проти­діють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорож­чала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають мо­жливість продавати товари за цінами, нижчими від середньос- вітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або роз­виток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, вира­жених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення прибут­ків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або ви­користовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і наступного їх експорту.

При підвищенні курсу національної валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується. Імпорт, навпаки, розширюється. Може виникнути подвійний дефіцит — дефіцит бюджету і зовнішньоторговельний дефіцит. Подібні зміни демонструє наступна діаграма:

Розходження динаміки курсу та купівельної спроможності ва­люти впливає на розвиток міжнародних економічних відносин.

Більше падіння курсу національної валюти, ніж зменшення її купівельної спроможності всередині країни приводить до валют­ного демпінгу.

Для валютного демпінгу характерне:

1) експортер, купуючи товари на внутрішньому ринку за наці­ональну валюту, куплену за поточним курсом, продає їх на зов­нішньому ринку за іноземну валюту за цінами, нижчими за сере- дньосвітові;

2) джерелом зниження експортних цін є курсова різниця, яка виникає при обміні вирученої іноземної валюти на національну за курсом, який за цей час зросте;

3) вивіз товарів у масовому масштабі забезпечує надприбутки експортерів. Демпінгова ціна може бути навіть нижчою за ціну виробництва або собівартості.

Дуже важливою є роль держави на валютному ринку. Вона проводить інтервенції, купуючи і продаючи іноземну валюту, чим впливає на її ціну або навіть установлює ціну безпосередньо. Існує дві крайні альтернативи цього втручання.

По-перше держава може цілком залишатися поза межами валютного ринку, дозволяючи валютним курсам мінятися так, щоб врівноважувалися попит та пропозиція. Це режим вільно­го флоатингу. Інша крайність — це система фіксованих ва­лютних курсів.

У більшості випадків має місце система керованого флоатин­гу, тобто гнучкі курси з частковим втручанням держави.

4.