Взаємодія приватного та державного секторів. Бюджетне обмеження нації

Розглянемо, як втручання держави у розподіл і використання багатства нації видозмінює сукупне споживання. Уряд, який представляє державу, здій­снює закупівлі товарів і послуг, забезпечує трансфертні платежі, а свої сума­рні видатки компенсує за допомогою різного виду податків, які сплачують домогосподарства і фірми.

У моделях багатоперіодної економіки трансферти не включаються в ана­ліз, вони відраховуються від валових податків, таким чином, у модель вво­дяться лише видатки уряду - закупівлі товарів і послуг ( G₁ і G₂ ) і чисті по­датки без трансфертів (T).

В цілому міжчасова поведінка уряду не відрізняється від поведінки домо- господарств, які можуть споживати більше, ніж одержують доходу, за раху­нок запозичень, або споживати менше одержуваного доходу і позичати ін­шим домогосподарствам.

Коли не існує початкового державного боргу, міжчасове бюджетне об­меження уряду можна представити через первинні бюджетні дефіцити:

де r_G - ставка проценту для уряду.

Подібно до бюджетного обмежен­ня домогосподарств, його можна за­писати через дисконтовану поточну

вартість урядових видатків і податків:

Графічно міжчасове бюджетне обмеження уряду також може бути представлене подібно до бюджетного обмеження домогосподарства (рис. 7.4). Бюджетна пряма відображає си­туацію збалансованого бюджету - за урядовою фондовою точкою Y, а та­кож відхилення від неї - коли сього­

Рис. 7.4. Міжчасове бюджетне обмеження уряду

майбутньому зрівноважуватись бюджетним надлишком (G₂ < T₂), і навпа­

ки.

Оскільки держава фінансує свої видатки за рахунок податків з доходів, то фонд домогосподарств зменшується на суму податків, бюджетне обмежен­ня приватного сектора у закритій змішаній економіці набуває вигляду:

Якщо припустимо, що процентна ставка для приватного сектора і для держа­вних позик однакова (r_G = r), то для одержання міжчасового обмеження

нації можемо підсумувати міжчасові бюджетні обмеження приватного секто­ра (7.3) і держави (7.2):

звідки отримаємо об’єднане міжчасове обмеження нації у закритій зміша­ній економіці:

Рівняння (7.4) показує, що сумарні національні видатки - видатки приват­ного і державного секторів - не можуть перевищувати багатства країни.

Оскільки видатки домогосподарств і видатки уряду можливі лише в ме­жах багатства країни, а багатство країни, власне, є багатством приватного се­ктора, то очевидно, що урядові видатки, здійснювані за рахунок податків з доходів домогосподарств, в цілому зменшують приватне багатство.

Уяву про розміри сукупного багатства і споживання можна одержати за допомогою агрегування поведінки мільйонів домогосподарств, фірм та держави. Найпростіше визначити розміри сукупного споживання, якщо при­пустити, що всі домогосподарства мають однакову граничну схильність до споживання. Тоді сукупне споживання представлятиме добуток сумарного перманентного доходу і граничної схильності до споживання:

Проте в дійсності гранична схильність до споживання у різних домогос- подарств неоднакова, тому агрегування значно складніше. У кожній країні домогосподарства відрізняються не тільки за рівнем доходу, але й за віком. Сім'ї середнього віку заробляють багато, гранична схильність до споживання у них відносно низька і вони є чистими заощадниками, в той час як люди старшого віку живуть за рахунок витрачання своїх заощаджень, отримують

низькі доходи і схильність до споживання у них висока.

Якби співвідношення між молодим і старим населенням було стабільне, а

національний доход на душу населення не зростав, то заощадження молодих споживались би старшим поколінням, і національні заощадження залишались би нульовими. Однак у більшості національних економік відбувається зрос­

тання населення і зростання національного доходу на душу населення завдя­ки технічному прогресу, який підвищує продуктивність праці. Кожне наступ­не покоління стає багатшим, ніж попереднє.

Досі ми розглядали доход домогосподарства як екзогенну (задану) змінну. Тепер розглянемо детальніше, як зростає сукупний використовуваний доход домогосподарств, що впливає на його величину, а відповідно - і на багатопе- ріодне бюджетне обмеження нації.

У масштабах країни приватний сукупний доход зростає внаслідок нагро­мадження капіталу шляхом інвестицій. Оскільки домогосподарства є власни­ками фірм, то їх майбутній приватний доход залежить від прибутковості фірм. Припустимо, що вони вирішують не надавати частину доходу Y₁ у по­зику, а інвестувати свої заощадження у виробництво:

У результаті вдало вибраних видів виробничої діяльності майбутній доход приватного сектора економіки тепер буде дисконтованою сумою фонду Y₂ і

обсягів виробництва у відповідності з виробничою функцією f (K), тобто майбутнє споживання набуває вигляду:

Відтак міжчасове бюджетне обмеження приватного сектора, яке ви­значає його сумарне багатство (W) і поточну вартість споживання двох пе-

ріодів, приймає вигляд:

Тобто сумарне багатство приватного сектора дорівнює сукупному фонду плюс чистий доход на інвестиції.

Втручання держави здатне змінювати нагромаджений фонд приватного сектора.

Тобто сума вихідного боргу і по­точної вартості первинних дефіци­тів повинна дорівнювати нулю.

Якщо уряд не має вихідної су­ми боргу або активів, але витрачає у поточному періоді більше, ніж отримує податкових надходжень то він змушений брати позику, тоді у майбутньому пері­оді податки повинні бути такими, щоб покрити і майбутні видатки, і обслуговування боргу. Якщо пода­ткові надходження більші, ніж урядові видаткито в

уряду вже у поточному періоді формується бюджетний надлишок,

Рис. 7.5. Вплив урядових видатків на багатство приватного сектора

тому майбутні податки можуть бути зменшені у порівнянні з видатками.

Виникають питання: чи зміняться при зміні податків і урядових видатків рішення домогосподарств щодо споживання і заощадження? Як відреагують домогосподарства на зниження урядом податків за рахунок збільшення дефі­циту бюджету і державного боргу? Чи збільшують домогосподарства своє багатство, купуючи облігації внутрішньої державної позики (ОВДП)? Відпо­відь на ці запитання не є однозначною.

Одні вчені вважають, що зміна податків безпосередньо впливає на спожи­вання і заощадження вже у короткостроковому періоді. Зі зниженням подат­ків домогосподарства збільшать споживання і зменшать заощадження, що у довгостроковому періоді матиме наслідком скорочення інвестицій і змен­шення багатства.

Інші вчені, точка зору яких ґрунтується на теорії багатоперіодної еконо­міки, поділяють висновки „еквівалентності Рікардо" про рівність суми дер­жавного боргу сумі майбутніх податків. Вони вважають, що податки і видат­ки уряду зменшують приватне багатство, а часова структура податків не впливає на споживання, якщо державні видатки залишаються постійними. Після деяких перетворень бюджетне обмеження приватного сектора мож­на записати у такому вигляді:

Рівняння показує, що споживання домогосподарств протягом життєвого циклу дорівнює дисконтованій вартості фонду за мінусом дисконтованої вар­тості податків. Відтак зміна податків у часі не має значення для домогоспо­дарств, які не змінять свого поточного споживання по тій простій причині, що вони знають: зменшення податків і збільшення використовуваного доходу сьогодні буде компенсовано підвищенням податків у майбутньому і відпові­дним зменшенням майбутнього доходу. В цілому ж їх багатство як сума дис­контованої вартості фонду за мінусом дисконтованої вартості податків протя­гом життя не зміниться.

Проте в реальному житті існує багато ситуацій, коли проста еквівалентність Рікардо порушується. Ключовим є те, що у держави часовий горизонт позик більший, ніж у сім'ї. Майбутнє підвищення податків буде оплачуватись вже не сьогоднішніми господарями, а майбутніми поколіннями. Тому сьогоднішні домогосподарства будуть сприймати зменшення податків як реальне збільшен­ня доходів і відповідно збільшать своє споживання. У результаті національні заощадження зменшаться. Крім того, еквівалентність Рікардо порушують й ін­ші чинники - наявність обмеженої ліквідності, невизначеність майбутнього, мультиплікативні ефекти, на які вказував Дж. М. Кейнс та ін.

З метою покриття бюджетного дефіциту держава може випустити обліга­ції, які обіцяє погасити з процентами. З еквівалентності Рікардо випливає, що державний борг не представляє чистого багатства для сукупного приватного сектора. Приватний сектор усвідомлює, що сплата вартості облігацій і проце­нту по них зрівноважується податками, які накладаються на обслуговування боргу. Проте у реальному житті насправді бюджетний дефіцит впливає на поведінку громадян, деяку частину державного боргу (облігацій) вони роз­глядають як багатство, оскільки отримують на облігації процентний доход.

Багатство виступає основним визначником споживання нації у поточному періоді і в майбутньому. Багатство відображає впливи всіх змін у доході в кожному періоді і зміни процентної ставки. Якщо процентна ставка підвищу­ється, то багатство зменшується, тому що майбутній доход дисконтується бі­льшою мірою. Проте надання і отримання позики внутрішніми суб'єктами взаємопогашаються, і можна вважати, що не впливають на сукупне спожи­вання. Цей висновок справедливий і для закритої економіки, і для відкритої економічної системи, коли країна може брати позики за кордоном або сама позичати закордону.

У відкритій економіці поточна дисконтована вартість сукупних внутрі­шніх видатків країни не може перевищувати суми поточної дисконтованої вартості її сукупного доходу та початкових зарубіжних активів:

Детально це питання буде розглянуто у наступному розділі.

7.4.