Взаємозв’язок інфляції та безробіття

Якщо інфляція схильна до зростання, коли економіка знаходиться на підйомі, і якщо безробіття має тенденцію до підвищення в період спадів, то існує певна залежність між інфляцією та безробіттям: більш низьке безробіття схильне зв’язуватись з більш високою інфляцією, а більш низька інфляція - з більш високим безробіттям.

1958 році новозеландський економіст Білл Філліпс й проілюстрував її за допомогою кривої Філліпса.

Відкладаючи на вертикальній вісі інфляцію, викликану зростанням заробітної плати (P) та на горизонтальній вісі - рівень безробіття (U), він отримав множину точок, кожна з яких показувала данні спостереження економіки Великобританії за кожний рік протягом 1861-1958 рр. Так і виникла крива Філліпса (рис. 3.8), яка зображує обернений взаємозв’язок інфляції та безробіття.

Ця крива часто використовується для ілюстрації наслідків змін сукупного попиту. Коли сукупний попит зростає (відносно потенційного обсягу виробництва), інфляція зростає, а безробіття падає, при цьому має місце рух вгору вздовж цієї кривої. На рисунку 3.8 відрізок кривої Філліпса, розташований ліворуч від точки N, характеризує інфляцію попиту, яка найчастіше є наслідком спроб держави стимулювати високу зайнятість. Відрізок, розташований праворуч від точки N, пов’язаний із падінням цін у період кризи надвиробництва. Ця крива показала неможливість досягнення кейнсіанського ідеалу повної зайнятості як мети економічної політики без інфляції.

Існувала і друга причина, що пояснювала обернену залежність між інфляцією та безробіттям. Якщо зростає заробітна плата, безробітні можуть повірити, що більш високі ставки зарплати, які їм пропонуються, являють собою підвищення реальної заробітної плати. Тобто вони не усвідомлюють, що більш високі ставки зарплати перекриваються підвищенням цін: вони страждають від грошової ілюзії.

Крива Філліпса вигнута до початку координат. Це пояснюється тим, що сукупний попит розширюється, спочатку є велика кількість надлишкової праці, яке може задовольнити додатковий попит без будь- якої потреби у значному підвищенні заробітної плати. Але коли праця стає все більш дефіцитною, фірми змушені підвищувати заробітну плату, щоб залучити необхідну кількість праці, при цьому ще й позиція профспілок підсилюється.

Положення кривої Філліпса залежало від непов’язаних з попитом чинників, що викликають інфляцію та безробіття: фрикційне та струк­турне; інфляцію витрат, структурну та інфляцію очікувань. Якщо будь- який з наведених чинників змінився б так, що зросли інфляція чи безробіття, крива зрушилася б праворуч вгору. Відносна стабільність кривої протягом майже 100 років, що була помічена Філліпсом, наводить на думку, що ці чинники, непов’язані з попитом, змінювалися несуттєво.

Здавалося б, крива Філліпса залишає урядам простий вибір щодо їх дій: вони могли б піти на компроміс між інфляцією та безробіттям. Більш низьке безробіття могло б бути оплачене ціною більш високої інфляції, і навпаки. Але накопичений досвід з 1960 -х рр. показав, що за межами короткострокового періоду не існує такої простої залежності.

З 1966 року взаємозв’язок, що показує крива Філліпса, порушився. Багато країн відчули на собі зростання безробіття та більш високі темпи інфляції одночасно, тобто стан стагфляції.

Графічно стагфляція зображується зміщенням короткострокової кривої Філліпса праворуч і вгору, тобто в бік збільшення безробіття (рис.3.9).

Рис. 3.9. Крива Філліпса в умовах стагфляції

Нехай в економіці склалася ситуація, за якої N₁ на першій кривій Філліпса відповідає рівень безробіття Ui та рівень цін Р].

Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філліпса серією "шоків пропозиції", або, як їх ще називають, цінових шоків. Класики, які стоять на позиції теорії альтернативності зростання інфляції та безробіття, запевняють, що таке зміщення кривої є тимчасовим.

Рис. 3.8. Стагфляція в теоріях адаптивних та раціональних очікувань

Іншу точку зору щодо стагфляції мають прихильники неокласичної концепції. їхнє пояснення обмежується "гіпотезою природного рівня" безробіття, що ставить під сумнів саме існування падаючої кривої Філліп­са. При цьому обґрунтовуються два варіанти інтерпретації взаємозв’язку інфляції та безробіття. Одна з них відповідає теорії адаптивних очікувань, інша - теорії раціональних очікувань (рис. 3.10).

Якщо уряд вважатиме природний рівень безробіття U* високим і буде прагнути до його зниження, то він буде вдаватися до здійснення грошової та фіскальної політики.

Розглянемо пояснення з точки зору теорії адаптивних очікувань, коли працівники пристосовуються, тобто закладають в трудові угоди існуючий рівень інфляції. Наприклад, зниження ставки податку призведе до зростання сукупного попиту. Це збільшує на деякий час прибутки, винуск продукції та зайнятість (від A₁ до B₁). Номінальна заробітна плата через деякий час теж зростає, скорочуючи прибутки підприємств, ліквідуючи при цьому короткострокові стимули до збільшення виробництва та зайнятості (від B₁ до A₂ і так далі від A₂ до B₂ та від B₂ до A₃).

Якщо згідно з теорією раціональних очікувань працівники певною мірою передбачають майбутній рівень інфляції, то не буде навіть коротко­часного скорочення безробіття. Саме цінова інфляція, яка повністю врахована у вимогах працівників про збільшення номінальної заробітної плати, створює вертикальну лінію, яка бере початок в точці природного безробіття А і і проходить по точкам A₂ і A₃.

Виходячи з цього, економісти неокласичного напряму виступають за проведення урядом політики невтручання. Це дасть можливість ринковому механізму самостійно вирішувати проблеми зайнятості і вийти на обсяг реального винуску продукції, що відповідає умовам повної зайнятості.

Кейнсіанці ж стверджують інше: переміщення економіки з точки A₂ в точку А] вимагатиме багатьох років, тобто має довгостроковий період, оскільки номінальна заробітна плата має дуже низьку від’ємну еластич­ність. Тому вони закликають до активного застосування стабілізаційної політики держави.

6.