Державне регулювання зайнятості

Оскільки особливість ринку праці полягає в тому, що він не надто швидко адаптується до змін, а держави з соціально орієнтованою еко­номікою беруть на себе обов’язок усунути цей недолік, то в їх соціальній політиці передбачені заходи регулятивного впливу щодо ринку праці.

Об’єктами державного регулювання ринку праці є:

• зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робочих місць);

• соціальні відносини між роботодавцями і працівниками;

• трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови найму, звіль­нення);

• підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників;

• розподіл та перерозподіл робочої сили.

З метою стимулювання зайнятості та соціального захисту безробітних держава проводить соціальну політику.

Як вже було розглянуто, представники неокласичної школи висту­пають проти втручання держави у функціонування ринку праці, оскільки, на їх думку, економічна система спроможна до саморозвитку та саморегулювання й без втручання держави прийти до повної зайнятості та потенційного обсягу виробництва.

Прихильники кейнсіанської теорії вважають, що ринок праці не може функціонувати в умовах досконалої конкуренції, а отже, економіка не здатна забезпечити через коливання рівня цін, процента та заробітної плати природний рівень зайнятості. Тому держава повинна проводити у короткостроковому періоді політику стимулювання ефективного попиту. Виходячи з кривої Філліпса уряд повинен визначити оптимальний рівень безробіття та темп зростання інфляції.

У довгостроковому періоді уряд повинен проводити політику, яка забезпечить ефективні зміни у структурі зайнятості.

Державне забезпечення зайнятості здійснюється як прямими, так і непрямими методами.

До прямих методів належать:

• законодавче регламентування умов найму та використання праці через трудове законодавство, обмеження імміграції (в’їзду в країну) та стимулювання повернення на батьківщину іноземних робітників;

• стимулювання створення нових робочих місць.

• створення стимулів, які б зацікавили найманих працівників пропо­нувати трудові послуги; податкове стимулювання створення нових робочих місць тощо.

До непрямих методів належать:

• державна стимулююча політика, спрямована на створення додатко­вих робочих місць через систему організації та розширення громадських робіт. Особливу увагу державні органи управління приділяють допомозі безробітним в організації власної справи, відкритті підприємства. Для бажаючих організувати свій бізнес держава виділяє фінансову допомогу - надає субсидії, організовує навчання з економічних дисциплін, допомагає у вирішенні організаційних питань, контролі за стандартами, податками та ін.;

• фіскальна політика, спрямована на зміну ставок оподаткування, з одного боку, та використання субсидій, асигнувань та інших важелів, спрямована на підтримання та підвищення рівня зайнятості з іншого боку. Одним із дійових засобів сприяння зайнятості з боку держави є надання субсидій. Підприємствам надаються від держави субсидії для доплат до заробітної плати працевлаштованим безробітним, а також субсидії на профподготовку безробітних, частково або повністю звільняє від сплати внесків у фонд соціального страхування на осіб, що проходять профпод­готовку. Держава також активно стимулює підприємства у випадку працевлаштування та профпідготовки молоді;

• формування фондів страхування з безробіття та здійснення виплат;

• встановлення рівня прожиткового мінімуму та створення умов для його забезпечення;

• вплив на зменшення диференціації доходів;

• захист інтересів споживачів;

• поліпшення інформованості населення про можливості зайнятості, організація бірж праці та курсів перепідготовки кадрів, удосконалення професійної підготовки з дефіцитних спеціальностей, створення сприят­ливих умов для професійної, територіальної та соціальної мобільності населення;

• формування соціальних програм щодо працевлаштування молоді, жінок, пенсіонерів, запровадження пільг безробітним в оплаті житлових послуг, проїзду в громадському транспорті;

• організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень винагороди визначається внеском у результат діяльності.

Пріоритетними заходами держави в регулюванні зайнятості населення мають бути такі: 1) забезпечення ефективної зайнятості; 2) створення рівних умов для громадян у використанні їх права на працю; 3) соціальне партнерство через сумісність інтересів держави, профспілок та підпри­ємств; 4) міждержавне співробітництво з питань регулювання потоків робочої сили. Сукупність зазначених заходів закладає основу формування державних програм зайнятості населення і механізму регулювання цієї сфери.

Програмний метод регулювання зайнятості реалізується за двома напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості.

Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, головною метою яких є скорочення або запобігання зростанню чисельності безробітних.

Програми сприяння зайнятості поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійної підготовки молоді та допомоги безробітним.

1. Програми суспільних робіт охоплюють окремі категорії населення, регіони, періоди часу і поділяються на два види: програми трудомістких суспільних робіт та програми суспільних робіт. Метою першого виду програм суспільних робіт є мобілізація надлишкової робочої сили для створення інфраструктури в сільській місцевості та проведення різних робіт у містах (будівництво та ремонт доріг, шкіл та лікарень, робота в дитячих садках, вирощування овочів тощо). Дані програми використо­вуються також як засоби надання термінової допомоги під час засухи та ліквідації наслідків стихійних лих. Другий вид програм суспільних робіт охоплює оплачувані муніципальною владою (місцевими органами влади) послуги людям похилого віку та інвалідам, догляд за дітьми, допомогу при обслуговуванні хворих, одиноких громадян похилого віку, яким важко бути безсторонньої допомоги тощо.

2. Мета програми професійної підготовки молоді - надання допомоги молоді в отриманні професійної підготовки та підвищенні кваліфікації. Тобто ці програми охоплюють молодь, що перебуває на етапі між закінченням загальноосвітньої школи та постійною зайнятістю. Молодь, на яку поширюється дія таких програм, одержує матеріальну допомогу у вигляді стипендій.

3. Програми допомоги безробітним охоплюють насамперед категорії безробітних, що не мають роботи протягом тривалого часу. Дані програми, крім безпосередньої допомоги безробітним, передбачають заходи зі стимулювання підприємців щодо найму на роботу, а також безробітних щодо активних пошуків роботи.

Мета другого напряму (гнучкі форми зайнятості) - створення сприятливих умов, спрямованих на підвищення рівня зайнятості насе­лення. До них належать: встановлення для працездатного населення вигідніших форм та режимів праці; допомога підприємствам у маневру­ванні кількістю та якістю робочої сили, у вирішенні проблем, пов’язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних працівників, іммігрантів тощо.

Таблиця 3. 2. Рівень ирацевлаштуваиия не зайнятих трудовою діяльністю громадян України за період 2006-2009 pp.*

* За даними Державного комітету статистики України.

** Розраховано як відношення чисельності незайнятих осіб, працевлаштованих державною службою зайнятості, до загальної чисельності осіб, які перебували на обліку впродовж звітного періоду.

*** Данні відсутні.

**** дані за 8 місяців

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних. Упродовж 2006 - серпень 2009 рр. в Україні державною службою зайнятості було працевлаштовано не більше 15% зареєстрованих безробітних (табл. 3.2). По мірі поглиблення економічної кризи у 2009 році цей показник за 8 місяців жодного разу не досягнув 10%. Отже, уряду потрібно терміново застосувати низку заходів щодо вдосконалення роботи державної служби зайнятості та підвищення ефективності її діяльності.

Основні економічні категорії і поняття

Зайнятість. Чисельність робочої сили. Інституціональне та неінститу- ціональне населення. Економічно активне та економічно неактивне населення. Повна зайнятість. Природний рівень безробіття. Самозайня- тість. Неповні форми зайнятості: випадкова, часткова та тимчасова зайнятість. Ринок праці. Попит на працю. Пропозиція праці. Безробіття. Безробітний. Рівень безробіття. Рівень зайнятості. Добровільне та вимушене безробіття. Циклічне безробіття. Структурне безробіття. Фрик­ційне безробіття. Технологічне безробіття. Регіональне безробіття. Конверсійне безробіття. Мобільність праці. Сезонне безробіття. Молодіж­не безробіття. Відкрите та приховане безробіття. Застійне безробіття. Закон Оукена. Крива Філліпса. Стагфляція. Теорія раціональних очікувань. Теорія адаптивних очікувань.