ЕКОНОМІЧНА ФУНКЦІЯ В СИСТЕМІ ФУНКЦІЙ ОСВІТИ

Метою освіти є формування і розвиток людини як особистості, члена спільноти, виконавця суспільно важливих функцій. У науковій літературі основна місія освіти розкривається через категорію соціалізації (від латинського socialis — суспільний).

Ця загальна мета освітньої діяльності зумовлює виконання освітою своїх основних функцій: виховної і пізнавальної. Кожна з них є важливою, вони невіддільні одна від одної, але водночас виконання кожної має свої особливості та значення, яке їм надається, не залишається постійним впродовж історії людства. Виховна функція освіти полягає в активному, цілеспрямованому впливові на особистість людини з метою формування певних якостей. Дослідження проблем виховання є предметом окремої науки — педагогіки (від грец. «раіs» дитя та «аgо» — веду, виховую, тобто «дітоводство»), яка вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Виховна функція освіти багатопланова:

u особисте виховання (формування основних якостей людини як особистості, індивіда — акуратність, працелюбність, гідність, чесність, , повага до старших, доброта, стриманість та їн.);

u розумове виховання (розвиток пізнавальних здібностей, навичок мислення, таких умінь як читати, писати, слухати, формулювати і викладати свої думки, працювати з літературними джерелами, культура розумової праці);

u соціальне виховання (якості людини як члена суспільства — вміння будувати і підтримувати відносини з різними людьми, свідома дисципліна, почуття обов'язку та відповідальності, вміння переконувати і спілкуватися тощо);

u статеве виховання (формування правильної статевої орієнтації та поведінки людини) і тісно пов'язане з ним сімейне виховання (розуміння важливості такого соціального інституту, як сім'я, вміння будувати відносини з близькими в сім'ї);

u патріотичне виховання (формування почуття гордості та відповідальності за свою державу, країну);

u екологічне виховання дбайливого відношення до навколишнього середовища, до природи);

u економічне виховання (формування особи як активного суб'єкта здорових (не кримінальних) економічних відносин в суспільстві);

u правове виховання (формування правової свідомості, поваги до держави і права, вироблення навичок правомірної поведінки);

u трудове виховання (працьовитість, навички різноманітної фізичної праці, розуміння необхідності самій людині піклуватися про себе);

u естетичне виховання (формування здатності сприймати мистецтво, прищеплення естетичних смаків, виховання естетичної поведінки);

u фізичне виховання (гармонійний розвиток фізичних можливостей, зміцнення здоров'я і загартування, розвиток основних рухових якостей).

Кожен з цих блоків не може розглядатися і не може існувати ізольовано від інших. Виховання особистих якостей є складовою частиною всіх аспектів освіти. Соціальне, патріотичне, сімейне, економічне та інші види виховання значною мірою включають саме особисте і залежать від нього. Більше того, кожний аспект виховної роботи буде сильнішим, якщо здійснюються поставлені добре.

Економічне виховання, тобто виховання людини як активного, грамотного суб'єкта економічних відносин у суспільстві, також міцно взаємопов'язане з усіма блоками освіти. Економічне виховання сприяє формуванню в учнів економічного мислення, формування таких якостей особистості, як дисциплінованість, діловитість, заощадливість, відповідальність, старанність, вміння жити і працювати в колективі, порівнювати свої потреби з економічними можливостями, поєднувати власні інтереси з колективними тощо. Економічне виховання повинно вчити людей узгодженню безмежних в своєму зростанні потреб з наявними засобами їх задоволення, які завжди об'єктивно обмежені.

Особливістю сучасної епохи є те, що економічний сенс все більше здобуває не стільки власне економічне виховання, скільки та сума знань та навичок, які отримує людина в процесі освіти. Зростання значення особистих якостей людини як економічного суб'єкта зумовлює важливість всіх блоків освіти разом з економічним. Освіта завжди виконувала економічну функцію, але вона розглядалася як вторинна і допоміжна відносно загальновиховної. Зростання ролі особистого фактору в умовах глобалізації соціально-економічних проблем людського життя, загострення міжнародної конкуренції зумовили зростання інтересу вчених різних країн до дослідження економічних аспектів освіти як соціального феномена.

Пізнавальна функція освіти реалізується в наданні та засвоєнні індивідом глибоких знань різноманітного характеру. В процесі пізнання учні та студенти вивчають основні категорії та закони, механізм дії різноманітних явищ та процесів, численні факти та інформацію, що відбуваються в природі та суспільному житті.

Ця функція освіти також є складною за своєю структурою. Всю сукупність знань, що передається людині в процесі освіти, можна подати такими блоками, які представляють окремі науки чи галузі знань: математика, фізика, література, соціологія, психологія, економічна теорія, екологія та багато інших.

За характером знань, що надаються людині, освіта поділяється на загальну і специфічну. Загальна освіта надає знання загального розуміння предмету, що вивчається. Вона необхідна для глибинного засвоєння концепції предмету. Специфічна освіта — це інструктування, надання конкретних знань, пов'язаних з особливостями виробництва чи певного робочого місця.

Швидкі темпи науково-технічного прогресу постійно збільшували і продовжують збільшувати загальний обсяг знань та інформації, нагромаджений у суспільстві, а разом з цим і той обсяг знань, що є мінімально необхідним для соціалізації людини. Саме цим фактором пояснюється зростання значення пізнавальної функції освіти протягом XX сторіччя, коли на перший план вийшло в освітньому процесі засвоєння людиною максимального обсягу знань. Разом з тим останнім часом відбувається і зміна відношення до виховної функції внаслідок розуміння зростання важливості саме особистих якостей людини.

Виконання виховної і пізнавальної функцій освіти має результатом нагромадження певного інтелектуального потенціалу людини. Економічна реалізація власності на отримані знання разом з набутими якостями, вміннями та навичками означає, що витрати на розвиток розумових і фізичних здібностей людини та засвоєння нею певних знань мають приносити додатковий доход. Це дає підстави зробити висновок, що освіта крім своїх традиційних функцій виконує також і економічну — метою її є також забезпечення вищого рівня доходу та підвищення рівня добробуту людини. Причому цей доход проявляється як в індивідуальних, так і суспільних формах. Окрема людина, незалежно від своєї волі і своїх уподобань, неодмінно є частиною, елементом суспільства. Тому віддача, незалежно від того, хто б не здійснював витрати на освіту, дістається не тільки певній особі, а і всьому суспільству.

Логічно також виділити і соціальну функцію освіти, тобто вплив освіти на соціальну структуру суспільства. Доступ до освіти (на всіх її рівнях) є важливим чинником скорочення соціальної нерівності і розшарування суспільства. Держава ж має в своєму розпорядженні можливості регулювати доступність освіти всім громадянам, тим самим впливаючи на формування їх інтелектуального потенціалу, і таким чином збільшуючи (або зменшуючи) віддачі від його використання. Саме тому, далі необхідно розглянути по-перше, специфіку освіти як галузі економіки і, по-друге, особливості економічної реалізації результатів діяльності у сфері освіти.

1.4.