1.2. ЕКОНОМІКА ОСВІТИ: ПРЕДМЕТ І МЕТОД

У найширшому сенсі під освітою розуміється передача знань та Інформації індивідам з метою виконання завдань виховного та пізнавальною характеру. За своєю структурою, за своїм змістом — освіта — це досить складне, неоднозначне, багатомірне поняття, і тому є предметом дослідження різних гуманітарних наук.

Освіта — це певна сума загальних і специфічних, академічних і вузькопрофесійних знань. Отримати освіту — означає і оволодіти певними знаннями, мати навички логічного мислення, дослідження і аналізу різних явищ. Освіта як результат набування знань, результат навчального процесу має кількісний та якісний аспекти. Перший знаходить свій прояв у кількісному обсязі набутих і засвоєних людиною знань, формалізованим показником його може бути рівень освіти (середня, вища). Крім того, освіта має і аспект високої моральної цінності, формування здібностей та цілей людей кожного народу, які визначають його історичну долю. До того ж, результатом освіти виступає не тільки сума засвоєних знань, а й їх синергетичний вплив на людину: запускання інтелектуального механізму особистості, який падалі функціонуватиме за самовідтворювальним принципом.

По-друге, освіта завжди виступає у вигляді педагогічного процесу, тобто процесу передачі знань, досвіду та виховання певних якостей особистості. Педагогічний процес обов'язково повинен бути організований, впорядкований і націлений на досягнення конкретних цілей. Звідси логічно випливає третя площина, в якій найчастіше використо­вується цей термін, — це система організації освітньої діяльності.

Освіта як система передачі знань молодим поколінням може розглядатися в широкому і вузькому значенні. В широкому розумінні освіта трактується як широкомасштабний процес, що задіює всі види цілеспрямованого впливу суспільства на індивіда для передачі йому інформації та знань. Засвоєння знань та оволодіння навичками соціальної та трудової поведінки відбувається не тільки у системі формальної освіти, а й у сім'ї через сімейну освіту і виховання, та через вплив соціального середовища.

З цього погляду освіта батьків виступає як нагромаджений освітній потенціал, який є основою, фундаментом освіти дітей. Причому в системі сімейної освіти важливим є не тільки передача наукових знань, скільки виховання, передача високих моральних і культурних цінностей, успадкування національних і патріотичних традицій. Виховання в сім'ї є базовим, первинним, саме тут закладаються основи людської особистості, і вже потім воно доповнюється вихованням у системі формальної системі. У структурі сімейного виховання особливу роль поряд з прямим впливом на дитину відіграє дух, атмосфера моральності, спільності, між-особових відносин. Цей дух є водночас і концентрованим виразом нагромадженого досвіду всіх попередніх поколінь сімей, і новоутворенням, що виникає і формується в кожному даному випадку на основі особистого досвіду та освіти батьків.

Вищезазначені моменти стосуються і освіти, що набувається під впливом середовища. Прямий вилив середовища (наприклад, через засоби масової інформації) завжди містить у собі і нагромаджений досвід спільноти, і цілеспрямовану інформацію. Незалежно від того, наскільки правильно, спеціально і цілеспрямовано інформація відтво­рюється, подається і формується, вона активно засвоюється людьми в щоденному житті. Тому в даному аспекті освіти чи не найважливішу роль відіграють нематеріальні, невідчутні елементи: той дух спільності, що виникає в кожному даному середовищі і втілює собою весь нагромаджений досвід культурного, національного, соціального, економічного, політичного та іншого розвитку.

У вузькому значенні освіта виступає як сфера здійснення конкретної суспільної діяльності, як система, певним чином організована, впорядкована і направлена на досягнення конкретних цілей — це є формальна система освіти. Функціонування такої системи важливої соціально-економічної діяльності передбачає необхідність налагод­ження власного ефективного механізму. Складність цього завдання зумовлена специфікою освіти як суспільного блага, яке не може продукуватися і розподілятися переважно за допомогою ринкового механізму. За своїм характером освіта швидше відноситься до неринкових, неприбуткових сфер діяльності. Водночас, механізм функціонування освітньої галузі та окремих закладів обов'язково включає економічні міркування: покриття витрат доходами, економії ресурсів, більш ефективного використання коштів тощо.

Освіта як сфера економічної діяльності, по-перше, має свою продуктивну природу, вона здатна приносити віддачу і в короткостроковому періоді у вигляді зростання доходу та прибутку, і, особливо, в довгостроковому, що зумовлює специфічне значення інвестицій в освіту як високорентабельних. І по-друге, діяльність освіти як системи передбачає необхідність налагодження власного ефективного механізму функціонування. Це завдання досить складне, що зумовлено специфікою освіти як суспільного блага, яке не може продукуватися і розподілятися переважно за допомогою ринкового механізму.

Останній аспект освітньої діяльності більше всього, і це очевидно, має економічний характер. Але, разом з тим, при аналізі економічних проблем освіти як системи ми не можемо абстрагуватися від того, що саме передається учням в процесі освіти, які знання і які моральні цінності. Зміст і характер тих знань, тої інформації, що стають предметом передачі, суттєво впливають на особливості функціонування всієї системи, зміни в них потребують змін в організації сфери освіти.

Педагогічний процес, безумовно, залишається поза економічним аналізом. Але тою ж мірою, якою економічний аналіз будь-якої сфери виробництва матеріальних благ буде не повним без характеристики продукту, що виробляється, та особливостей організації виробничого процесу саме цього продукту, також не можливо дослідити економіку освіти як галузі без розгляду специфіки продукування освітніх послуг. Дослідження економічного механізму функціонування освіти потребує аналізу витрат, особливостей технологічного процесу і пов'язаних з ним проблем та одержаних результатів. Говорити про ефективність та неефективність механізму функціонування можна тільки при співставленні витрат та одержаних результатів. Неможливо говорити про ефективність освітньої діяльності, не враховуючи витрати (що передбачає з'ясування основних статей витрат, особливостей навчального процесу тощо), а також, що значно складніше, — не визначивши чітко, що є і що вважається результатами освіти (і це також потребує уваги до складових навчального процесу).

Отже, об'єктом аналізу економіки освіти виступає система освіти, її економічний механізм функціонування. Реалізація призначення освіти в суспільстві передбачає необхідність налагодження відповідного економічного механізму виробництва і постачання. Суб'єкти освітньої діяльності — заклади освіти — функціонують на основі принципів покриття своїх видатків доходами, а для цілей розвитку необхідним виступає отримання прибутку. Механізм їх функціонування може розрізнятися залежно від того, що їх доходи можуть складатися з державного фінансування, тільки власних, зароблених коштів або їх комбінації.

По-друге, особливий інтерес викликає економічний характер результатів освітньої діяльності. Цінність освіти для суспільства представляє можливість інтерналізувати (використати на свою користь) значні вигоди, що потенційно надає процес навчання: приносити більші доходи тим особам, які отримують освіту. Вищий рівень освіти зумовлює підвищення продуктивності праці, що має проявлятися у зростанні індивідуального доходу працівника. Чим вищий буде рівень освічення всіх зайнятих, тим вищі потенційні можливості для росту продуктивності праці в національній економіці і тим більшим буде сукупний доход суспільства. Таким чином, існує тісний зв'язок між освітою та економічним зростанням, яке проявляється в темпах росту загальних економічних показників: валового національного продукту (ВНП), валового внутрішнього продукту (ВВП) тощо.

Діяльність у сфері освіти має швидше не економічний, а педагогічний характер: у ній не виробляються матеріальні блага, а надаються послуги по навчанню і передачі знань. Саме тому освіта відноситься до так званого духовного виробництва.

До складу духовного виробництва відносяться такі сфери, як наука (нагромадження знань), освіта (система передачі знань), книги і засоби масової інформації (сприяють поширенню знань), культура (система закладів для поширення духовних цінностей), мораль (система етичних норм) та ідеологія (світогляд людей). Довгий час у вітчизняній економічній літературі вважалося, що ці сфери відносяться до нематеріального виробництва, в них не створюється матеріальне багатство і тому вони є непродуктивними галузями. До продуктивних, тобто таких, що спричиняють ріст сукупного суспільного продукту та національного доходу, відносили лише галузі матеріального виробництва.

Така постановка питання не відображала реального стану речей, оскільки кінцевими показниками суспільного виробництва не відображалися результати діяльності багатьох галузей невиробничої сфери. Такі галузі як освіта, наука, охорона здоров'я тощо, створюють продукти і надають послуги, що мають свою вартість і споживну вартість.

Результати діяльності працівників цих сфер проявляються не у безпосередньому збільшенні матеріальних продуктів. Ці сфери, в тому числі і освіта, значною мірою впливають на підвищення ефективності матеріального виробництва, створення умов і засобів вдосконалення технічного потенціалу виробництва, зміцнення та розвитку людського фактору: підвищення рівня загальної освіченості населення та кваліфікації працівників, всебічного розвитку творчих можливостей всіх людей.

З цього погляду освіта має особливе значення. На сучасному етапі вона розглядається не просто як частина невиробничої сфери, а як об'єкт для надзвичайно ефективних соціальних та економічних інвестицій. Вплив освіти на розвиток національної економіки є багатовекторним: прямо і опосередковано освіта поліпшує якісні характеристики факторів розвитку, здійснює вирішальний вплив на культурне середо­вище, політичну сферу і т. д. Саме тому освіта як сфера суспільної діяльності не розглядається більше науковцями як непродуктивна. Вона є частиною невиробничої сфери в тому сенсі, що в ній не створюються матеріальні блага чи послуги, але результати освітньої діяльності виявляються у зростанні продуктивності інших економічних та соціальних сфер.

Виділення економіки освіти в окрему галузь наукових знань зумовлено тою важливою роллю, яку відіграє освіта в житті суспільства. Проблема полягає також не тільки в тому, щоб дослідити місце, роль та механізм впливу освіти на стан і розвиток економіки. Справа в тому, що наскільки освіта може стати дієвим реальним фактором росту економіки суспільства значною мірою залежить від самого економічного способу, механізму функціонування освіти.

Економіка освіти є складовою частиною всієї системи економічних наук. Метою дослідження економічних наук є з'ясування питання про те, як суспільство використовує обмежені матеріальні ресурси для виробництва необхідних продуктів і розподілу їх між його членами. Базою системи економічних наук являється економічна теорія, що розглядає фундаментальні теоретичні питання, економічні категорії і закони. Наступна група об'єднує галузеві економічні науки (промисловість, сільське господарство, освіта тощо), які вивчають специфіку продуктивних сил і виробничих відносин в окремих галузях народного господарства. Друга група наук про економіку складається з між­галузевих або функціональних економічних наук (фінанси та кредит, статистика, облік та аудит). І останню, окрему групу економічних наук утворюють ті, що знаходяться на межі з іншими суспільними науками (менеджмент, маркетинг, економічна історія, історія економічної думки тощо).

Економіка освіти належить до групи галузевих економічних наук. Об'єктом її дослідження є система освіти як галузь соціально-економічної діяльності. Предметом курсу економіки освіти є економічний механізм функціонування та розвитку системи освіти. Економіка освіти — це економічна наука, що вивчає специфічні виробничі відносини та економічний механізм функціонування системи освіти; її економічну роль в процесі розширеного відтворення та забезпечення суспільного розвитку. Вона досліджує специфіку продуктивних сил та виробничих відносин, особливості дії економічних законів та категорій у сфері виробництва освітніх послуг. Наукою вивчається місце і роль системи освіти в економіці, організаційно-економічний механізм функціонування освіти, фінансування освітньої діяльності та соціально-економічна ефективність освітньої діяльності для суспільства.

Виділення економіки освіти в окрему економічну науку зумовлено реальною потребою дослідження економічного механізму системи підготовки громадян до участі в суспільному житті. Для того, щоб освіта стала потужним фактором сталого економічного та соціального розвитку країни, необхідно усвідомлювати її реальні можливості, розуміти механізм перетворення витрат на освіту у високодохідні інвестиції та передбачувати конкретні шляхи підвищення ефективності цих витрат.

Економіка освіти виступає складовою всієї системи економічних наук. Тому логічним виступає застосування загальнонаукових і специфічних методів економічного аналізу при дослідженні предмету цієї дисципліни. Загальнонаукові методи економічного дослідження, і, перш за все, — діалектичний метод, розглядають економіку освіти в стані постійного розвитку, в її взаємозв'язку та взаємозалежності від економіки всього суспільства. При дослідженні специфіки економічної діяльності у сфері освіти використовуються також такі методи, як метод наукової абстракції, аналізу і синтезу, системно-структурного аналізу, єдності кількісного та якісного аналізу та інші.

Метод наукової абстракції полягає у виділенні найбільш суттєвих економічних проблем освіти та абстрагуванні від всього другорядного, випадкового. Застосування методів аналізу та синтезу передбачає розчленування предмету дослідження на складові частини, кожна з яких докладно розглядається (аналіз), та об'єднання відокремлених та проаналізованих елементів в єдине ціле (синтез), з'ясування внутрішнього зв'язку між ними. Системно-структурний підхід передбачає трактування предмету дослідження як системи і в той же час як елемента ще більш складної системи. Розглядаючи внутрішні економічні проблеми функціонування освіти як системи, ми постійно будемо звертатися до проблем взаємозв'язків освіти із суспільством.

Освіта, як і будь-яке економічне явище, обов'язково має свою кількісну та якісну сторони, які знаходяться в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності. Кількісний аналіз системи освіти на основі широких статистичних даних є фундаментом для з'ясування якісних характеристик механізму її функціонування. Останні являють собою найбільшу складність в освіті, що зумовлено специфічним характером її діяльності та системою її внутрішніх та зовнішніх цілей.

Крім перелічених методів наукового дослідження, в цій сфері застосовуються такі методи, як аналіз витрат і віддач, аналіз витрат і результативності, які виступають інструментами оцінки ефекту в інвестиційній діяльності.

Метод аналізу витрат і віддач використовується в тих випадках, коли є можливість порівняти в грошовій формі витрати і одержані результати. Але часто не можливо порівняти витрати і результати внаслідок неприйнятності грошових оцінок до результатів. Тому, в даному випадку, важливим інструментом починає виступати метод аналізу витрат і результативності. Його застосування передбачає розробку системи показників та критеріїв, за якими будуть оцінюватися результати.

1.3.