Бюджетне фінансування перерахуванням бюджетних коштів через органи Державного казначейства

Упровадження нової схеми виконання державного бюджету було закріплено Постановою “Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету” від 14.01.1997 р. № 13, затвердженою Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.

Наступним кроком, відповідно до зазначеної постанови, була розробка та затвердження Міністерством фінансів України та Головним управлінням Державного казначейства разом з Національним банком України Тимчасової Інструкції “Про порядок касового виконання державного бюджету за видатками”, а також Положення “Про єдиний казначейський рахунок”. Відповідно до цих нормативних

документів касове виконання державного бюджету за видатками мали здійснювати органи Державного казначейства в межах асигнувань, передбачених державним бюджетом для конкретних розпорядників кредитів, а також надходжень на єдиний казначейський рахунок державного бюджету. При цьому деякий час видаткова частина державного бюджету мала виконуватися як бюджетним фінансуванням за відомчою структурою, так і перерахуванням бюджетних коштів через територіальні органи Державного казначейства.

Річ у тому, що відповідно до Постанови від 09.05.1997 р.

• Управління справами Верховної Ради України;

• Адміністрації Президента України;

• Центру стратегічного планування та аналізу при Раді національної безпеки і оборони;

• Господарського управління Кабінету Міністрів України;

• Управління державної охорони;

• Головного управління Державної фельд’єгерської служби;

• Міністерства закордонних справ;

• Міністерства оборони;

• Міністерства внутрішніх справ;

• Головного управління виконання покарань МВС;

• Служби безпеки України;

• Головного управління урядового зв’язку СБУ;

• Головного управління командуючого Національною гвардією;

• Держкомкордону;

• Держкомрезерву;

• Державного департаменту з питань ядерної енергетики;

• Держмитслужби;

• Генеральної прокуратури;

• Судів;

• Державної податкової адміністрації.

Бюджетне фінансування розпорядників бюджетних кредитів за другою схемою почало здійснюватися за безпосередньою участю те-

риторіальних органів Державного казначейства. Важливою умовою реалізації цієї схеми виконання видаткової частини державного бюджету було закриття в установах уповноважених банків усіх поточних бюджетних рахунків, відкритих на ім’я розпорядників бюджетних кредитів. Замість них у територіальних органах Державного казначейства кожній бюджетній установі було відкрито реєстраційний ра- хунок^[9]. З появою такого рахунка бюджетне фінансування перерахуванням бюджетних коштів через органи Державного казначейства почало здійснюватися в два етапи:

1) перерахування коштів Головним управлінням Державного казначейства нижчестоящим територіальним органам Державного казначейства;

2) оплата витрат розпорядників бюджетних кредитів:

• безготівковим здійсненням платежів безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали роботи та (або) надали свої послуги розпорядникам бюджетних кредитів;

• наданням дозволу на отримання в установах уповноважених банків готівки на цілі, передбачені кошторисами доходів і видатків розпорядників кредитів.

Що стосується першого етапу другої схеми бюджетного фінансування, то механізм перерахування коштів по суті був аналогічний першій схемі бюджетного фінансування. Принципова відмінність полягала лише в тому, що тепер перерахування бюджетних коштів відбувалося не з рахунка “Кошти Державного казначейства України”, а з єдиного казначейського рахунка, відкритого на ім’я Г олов- ного управління Державного казначейства в ОПЕРУ НБУ, і не на поточні бюджетні рахунки розпорядників кредитів, а на рахунки, відкриті в уповноважених банках територіальним органам Державного казначейства. Після перерахування коштів Головним управлінням Державного казначейства територіальні органи Державного казначейства передавали бюджетні кошти виключно в розмірах отриманих сум фінансування, які доводилися до відома нижчестоя- щих розпорядників бюджетних коштів на рівні областей. Подальші взаємовідносини органів Державного казначейства та розпорядників бюджетних коштів на рівні областей, районів, міст організовувалися в порядку, аналогічному взаємовідносинам Головного

управління Державного казначейства та головних розпорядників кредитів.

Другий етап другої схеми бюджетного фінансування передбачав, що зараховані на рахунок територіального органу Державного казначейства бюджетні кошти операційно-контрольне управління (операційний відділ, відділ бухгалтерського обліку та звітності) на підставі отриманої виписки із установи банку та реєстрів на здійснення видатків^[10] записуватиме на реєстраційні рахунки розпорядників коштів. Виписки з їхніх рахунків з поданням перших примірників меморіальних ордерів^[11], що підтверджували зарахування коштів, видавалися цим розпорядникам коштів. Водночас в їхніх особових картках робилася позначка про кошти, виділені на їх по- треби^[12]. Кошти, які виділені на здійснення видатків з державного бюджету, використовувалися їх розпорядниками відповідно до затвердженого кошторису та бюджетних призначень, зазначених у реєстрах видатків.

Облік оплати витрат розпорядників бюджетних коштів здійснюється Операційно-контрольним управлінням Державного казначейства, відділом обліку лімітів видатків і контролю за виконанням кошторисів, операційним відділом, відділом бухгалтерського обліку та звітності в обласних, районних і міських відділеннях. Для регулювання операційного навантаження в управлінні (відділі) встановлюється окремий графік приймання документів.

Для оплати рахунків розпорядник коштів подає органу Державного казначейства платіжні доручення, до яких додаються відповідні рахунки, рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, акти виконаних робіт тощо. Орган Державного казначейства перераховує кошти за надані послуги, виконані роботи безпосередньо суб’єктам господарської діяльності. Платіжні доручення подаються до Операційно-контрольного управління (відділ обліку лімітів видатків і контролю за виконанням кошторисів) за встановленою НБУ формою, у двох примірниках, на першому з яких ставиться відбиток печатки та підписи відповідальних осіб. Дата платіжного доручення має відповідати даті його фактичного подання або даті наступного дня, якщо документи надійшли після операційного часу. За правильність оформлення розрахункових документів відповідальність несе розпорядник коштів.

У поданих платіжних дорученнях перевіряються правильність заповнення реквізитів і відповідність підписів і відбитків печатки зразкам, що подаються розпорядниками коштів на спеціальних картках. У разі виявлення неправильного заповнення реквізитів платіжного доручення його повертають розпоряднику коштів з позначкою на зворотному боці про причину повернення, завіреною підписом казначея. У разі відсутності підтвердження певних витрат документами або невідповідності поданих документів кошторису, лімітній довідці орган Державного казначейства відмовляє в оплаті даного рахунка і повертає його розпоряднику коштів. Останньому повідомляється про це в письмовій формі. Відмова в оплаті обов’язково реєструється в органі Державного казначейства.

Розрахункові документи на оплату оформлюються Операційно- контрольним управлінням у день їх надходження. Позначка про дозвіл на проведення оплати ставиться на першому примірнику прийнятих платіжних доручень у вигляді відбитка печатки казначея.

Якщо доцільність проведення оплати рахунка викликає сумнів, термін надання дозволу на оплату може бути подовжений. Розрахункові документи, що підтверджують необхідність оплати рахунків, до проведення оплати залишаються в органі Державного казначейства. Вони повертаються розпорядникові коштів після здійснення оплати з відповідним відбитком печатки казначея. На документах, що передбачають довгострокову дію й часткову оплату (договори, трудові угоди тощо), в обов’язковому порядку на останній сторінці проставляється сума кожної окремої оплати та дата її проведення.

Видача готівки із спеціальних реєстраційних рахунків на всі потреби (заробітна плата, господарські витрати, відрядження тощо) здійснюється на підставі поданої до органу Державного казначейства України заявки. При поданні заявки на видачу готівки бюджетні установи не подають доручення на отримання грошового чека та документи, що підтверджують потребу в отриманні готівки (крім готівки на придбання продуктів харчування і на господарські витрати). Контроль за видачею готівки на всі цілі та безготівковим перерахуванням заробітної плати і прирівняних до неї платежів на підставі заявки розпорядників коштів здійснюють органи Державного казначейства. Відповідальність за правильність нарахування заробітної плати і прирівняних до неї платежів, а також перерахувань платежів до бюджету несуть розпорядники коштів відповідних бюджетів.

На підставі належно оформленого грошового чека уповноважена особа розпорядника коштів отримує готівку з відкритого в установі уповноваженого банку бюджетного рахунка органу Державного казначейства. Невикористана готівка повертається безпосередньо уповноваженою особою розпорядника коштів на цей самий бюджетний рахунок за документами, форма яких встановлена Національним банком України. При їх заповненні обов’язково зазначається номер відповідного реєстраційного рахунка.

Нині засади, на яких фінансуються видатки бюджетних установ, організацій, підприємств, майже не змінилися й відповідають останній схемі бюджетного фінансування. Однак варто зазначити, що більше уваги приділяється питанням отримання чіткої, правдивої та своєчасної інформації щодо територіального розміщення установ і організацій на відповідній території та обліку наявності фінансових зобов’язань, які беруть на себе розпорядники кредитів усіх рівнів.

Державне казначейство України створює нині єдину базу даних про мережу розпорядників бюджетних кредитів усіх рівнів і оперативно її підтримує. На кожному рівні органи Державного казначейства перевіряють відповідність даних, отриманих від вищестоящого органу Державного казначейства, з переліком розпорядників бюджетних кредитів, які безпосередньо обслуговуються у відповідному органі Державного казначейства. Про невідповідність або відсутність у базі даних необхідної інформації повідомляється вищестоящому органу Державного казначейства для здійснення відповідних організаційних заходів.

Відділення Державного казначейства відповідно до наказу Державного казначейства України від 19.10.2000 р. № 103 “Про затвердження порядку обліку зобов’язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства” приймають від розпорядників бюджетних кредитів, яких вони обслуговують, реєстри зобов’язань разом з копіями первинних документів у межах залишків на реєстраційних рахунках. Наявні зобов’язання відбито в картках обліку зобов’язань розпорядників бюджетних коштів. Отримані відомості узагальнюються й подаються у встановлені терміни територіальним управлінням Державного казначейства. Після цього останні формують зведену інформацію за відповідною територією та подають її у встановлені терміни Державному казначейству України.

Зважаючи на те, що бюджетне фінансування перерахуванням коштів через органи Державного казначейства набуває дедалі більшої сили та значимості в нових умовах господарювання, є й певні нарікання бюджетних установ щодо цієї схеми бюджетного фінансування. Річ у тому, що бюджетні установи внаслідок організації й застосування реєстраційних рахунків і впровадження зазначеного механізму виконання бюджетів нині практично виведені з ланцюга розрахунків з іншими суб’єктами підприємницької та господарської діяльності за надані товари, послуги, виконані роботи. Такий стан справ вони сприймають як обмеження їхніх прав. Але бюджетна установа в принципі не може бути фінансово незалежною та самостійною, оскільки вся її діяльність здійснюється за рахунок не власних, а державних (бюджетних) коштів, внаслідок чого держава має всі права самостійно вирішувати питання щодо управління бюджетними потоками загалом і проведення державних платежів для погашення фінансових зобов’язань бюджетних установ зокрема [38].

Рекомендована література до розділу 4

[1; 3; 5; 15; 17; 20; 24; 26; 27; 29; 34; 36; 39; 41; 43; 50]