Правове забезпечення підприємництва

Правовою основою підприємництва є законодавчі та інші норма­тивно-правові акти, відповідні норми цивільного, фінансово-кре­дитного, податкового, адміністративного, трудового та інших галу­зей чинного законодавства.

Діяльність всіх суб'єктів регулюється загальним законодавст­вом, яке забезпечує правову основу і суспільну атмосферу функ­ціонування ринкової системи та спирається на норми Конституції України, Бюджетного, Податкового, Господарського, Цивільного, Кримінального, Карного кодексів України, а також Законів Украї­ни (законами про підприємництво, власність, підприємства, банки і банківську діяльність, інвестиції, зовнішньоекономічну діяльність тощо) та інших нормативно-законодавчих актів, які конкретизують закони і уточнюють різні аспекти фінансової діяльності з вказівкою юридичної відповідальності за порушення окремих норм.

Основним юридичних актом регламентації засад підприємниць­кої діяльності є Закон України «Про підприємництво» № 698-ХІІ від 7 лютого 1991 р. із доповненнями та поправками. Даний Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснен­ня підприємницької діяльності фізичними та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки. Основні положення цього закону в фор­мі переліку і основного змісту його розділів показані на рис. 3.15.

З метою однозначного їх розуміння доцільно пояснити найбільш принципові з них (за винятком загальних положень, де розглядають­ся поняття, про які уже йшлося попередньо в даному навчальному посібнику).

Умови здійснення підприємницької діяльності. До таких умов закон про підприємництво відносить: процедуру державної ре­єстрації суб'єктів підприємницької діяльності; найм і соціальні га­рантії працівників, здійснювані підприємцем; відповідальність і по­рядок припинення діяльності суб'єктів підприємництва.

Державна реєстрація будь-якого суб'єкта підприємницької діяль­ності здійснюється за місцем його знаходження (проживання) міс­цевим органом влади після подання належних документів (рішення власника майна або засновницький договір; письмове підтверджен­ня юридичної адреси суб'єкта підприємництва; статут; квитанція

Рис. 3.15. Основні положення Закону України «Про підприємництво» у формі переліку і основного змісту його розділів

про сплату мита за реєстрацію; реєстраційна картка встановленого зразка). За умови позитивного рішення орган, що здійснює реєстра­цію, видає посвідчення про реєстрацію, сповіщає про це відповідну податкову інспекцію й орган державної статистики. Останній вно­сить зареєстрований суб'єкт підприємницької діяльності до Єдино­го державного реєстру підприємств і організацій України (автома­тизованої системи збирання, накопичення й обробки даних про під­

приємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремле­ні підрозділи - філії, відділення, представництва тощо), встановлює ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак, видає довідку про включення до Державного реєстру. Посвідчення про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва є підставою для відкриття від­повідних рахунків у банках.

Право наймання працівників і соціальні гарантії за використання їхньої праці практично реалізуються укладанням з ними трудових договорів (контрактів, угод), в яких конкретно визначаються умо­ви і охорона праці, її оплата не нижче за встановлений державою мінімальний рівень, а також інші соціальні гарантії, включаючи со­ціальне та медичне страхування і соціальне забезпечення згідно з чинним законодавством України.

Матеріальна відповідальність і порядок припинення підприєм­ницької діяльності також чітко регулюються законом про підприєм­ництво. Підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права й інтереси суб'єктів підприємництва і держави.

Взаємовідносини підприємців і держави визначаються законом про підприємництво й охоплюють загальні гарантії прав і гарантії майнових прав підприємців, державні підтримку і регулювання під­приємництва, діяльність іноземних підприємців.

Держава гарантує всім підприємцям рівні права і створює рівні можливості щодо формування і використання всіх видів суспільних ресурсів, а також недоторканності майна і забезпечення захисту права власності. Забезпечення підприємців централізовано розпо- ділюваними державою ресурсами здійснюється за умови виконання ними робіт і поставок для державних потреб.

Вилучення державою у підприємця його виробничих (основних і оборотних) фондів та іншого використовуваного ним майна не до­пускається (окрім випадків, передбачених законодавчими актами

України). Будь-які суперечки щодо відшкодування збитків підпри­ємцям вирішуються судовими чи арбітражними органами відповід­но до їхньої компетенції.

Державна підтримка підприємництва полягає в тому, що держава:

• на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки і майно (виробничі і нежилі приміщення, об'єкти незавершеного будівництва, не використовуване устатку­вання), які необхідні для здійснення підприємницької діяльності;

• здійснює початкове облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з подальшим продажем або передачею підприємцям на умовах оренди, лізингу, кредиту;

• сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та ін­формаційного обслуговування підприємництва, підготовці й пере­підготовці необхідних кадрів, здатних ефективно господарювати в ринкових умовах;

• стимулює з допомогою економічних важелів (цільових кре­дитів, податкових пільг тощо) різноспрямовану інноваційну діяль­ність, освоєння нових видів продукції та послуг.

Державне регулювання підприємництва полягає у тому, що дер­жава законодавче забезпечує свободу конкуренції між підприєм­цями, захищає споживачів від нечесної конкуренції і монополізму. Органи державного управління регулюють свої відносини з підпри­ємцями, використовуючи податкову, фінансово-кредитну і цінову політику; державне майно і систему резервів; ліцензування і лізинг; соціально-екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні довгострокові програми; договори (контр­акти) на виконання робіт і поставок продукції для загальнодержав­них потреб.

Діяльність іноземних підприємців здійснюється в межах чинно­го законодавства України. Іноземні громадяни, що займаються під­приємницькою діяльністю на території нашої країни, користуються такими самими правами і мають такі самі зобов'язання (обов'язки), як і громадяни України, коли інше не передбачено чинним законо­давством. Міжнародна діяльність має спиратися на основні вимо­ги закону про підприємництво і правила міжнародних договорів та угод.

Суб'єкти підприємницької діяльності господарюють (діють) на основі статуту фірми (підприємства, організації), будують свої вза­ємини з органами державного регулювання, використовуючи еконо­мічні методи. Господарські відносини з постачальниками і спожива­чами здійснюються з використанням принципів ринкової економіки на основі прямих договорів. Виробничі, трудові та економічні від­носини трудового колективу з адміністрацією фірми регулюються колективним договором (контрактами). Будь-які непорозуміння, що виникають у колективі або в контрагентів підприємницької діяль­ності, вирішуються у порядку, встановленому чинним законодав­ством.