Вертикальні і горизонтальні фіскальні дисбаланси. Об’єктивна необхідність фінансового вирівнювання

Світова практика фінансового регулювання територіального розвитку сильно диференційована в залежності від особливостей і розвиненості національних економік, від державного устрою окремих країн, від політичних традицій та від форм міжнародної інтеграції.

Однією з головних цілей державної регіональної фінансової політики щодо зближення рівнів соціально-економічного розвитку територій є подолання вертикальних і горизонтальних фіскальних дисба- лансів та фінансове вирівнювання. Мова йде про вже розглянуту передачу місцевій владі доходів від податкових надходжень вищестоящих бюджетів. Державні субсидії та дотації в багатьох країнах забезпечують дуже вагому частину місцевих бюджетних доходів.

Під вертикальними фіскальними дисбалансами розуміють невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального чи місцевого, і обсягами завдань та обов’язків, що на нього покладаються в процесі розподілу компетенції між центральною, регіональною і місцевою владою. Вертикальний фіскальний дисбаланс означає недостатність фінансових ресурсів і невідповідність певному рівню влади для забезпечення суспільних і державних послуг у межах його завдань.

На відміну від вертикальних фіскальних дисбалансів, горизонтальні фіскальні дисбаланси пов’язані з різними фінансовими можливостями органів влади одного територіального рівня. Горизонтальний фіскальний дисбаланс — це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї чи декількох територіальних одиниць одного рівня обсягам завдань, які на них покладаються і які забезпечуються іншими територіальними одиницями цього рівня.

У зарубіжній практиці склалося кілька основних форм фінансового вирівнювання: вертикальне фінансове вирівнювання, горизонтальне фінансове вирівнювання, вирівнювання доходів місцевих органів влади, вирівнювання видатків цих органів влади.

Під методами фінансового вирівнювання розуміють способи його здійснення на основі використання таких інструментів, зокрема фондів фінансового вирівнювання (еквалізаційних фондів), загальних та спеціальних трансфертів, внесків територій, розподілених та переданих податків та ін.

Розрізняють також два основних види систем фінансового вирівнювання. Перша з них ґрунтується на тому, що необхідні для фінансового вирівнювання ресурси акумулюються в бюджеті центрального уряду, а потім перерозподіляються на користь окремих територій, які потребують допомоги. Друга система фінансового вирівнювання базується на основах самофінансування, тобто необхідні для вирівнювання ресурси акумулюються в спеціальних фондах самими територіями без участі бюджету центрального уряду. Такі системи характерні для горизонтальної форми вирівнювання в окремих країнах.

Фінансове вирівнювання здійснюється на основі розробленого алгоритму, що має назву формули вирівнювання. Формула вирівнювання — це математична модель, яка визначає розміри доплати відповідної території або її внесків на основі об’єктивних факторів та критеріїв. Кожна країна має власну формулу вирівнювання, яка пов’язана з її індивідуальними особливостями. У багатьох формулах вирівнювання використовуються показники середньокомунальної податкоспроможності, податкоспромож- ності місцевих територіальних одиниць та їх податкове зусилля. Під податковим зусиллям комун, земель і т. п. розуміють ступінь використання їхньої податкоспроможності. Конкретна практика організації фінансового вирівнювання розглянута в частині 2 на прикладі окремих країнах.