Внутрішня кредиторська заборгованість

Внутрішня кредиторська заборгованість характеризує найбільш короткостроковий вид запозичених коштів, які використовуються суб'єктами підприємництва і формуються саме за рахунок внутріш­ніх джерел.

Нарахування коштів за різними видами внутрішньої кредитор­ської заборгованості здійснюються суб'єктом підприємництва що­дня (по мірі здійснення поточних господарських операцій), а по­гашення зобов'язань за внутрішньою заборгованістю відбувається у визначені (встановлені) терміни в діапазоні до одного місяця. Оскільки з моменту нарахування кошти, що входять до складу вну­трішньої кредиторської заборгованості, вже не є власністю суб'єкта підприємництва, а лише використовуються ним до настання термі­ну погашення зобов'язань, то за своїм економічним змістом ці ко­шти є різновидом запозиченого капіталу. Як форма запозиченого капіталу, що використовується суб'єктом підприємництва у процесі своєї господарської діяльності, внутрішня кредиторська заборго­ваність характеризується такими основними особливостями:

1) внутрішня кредиторська заборгованість є для суб'єкта госпо­дарювання безплатним джерелом запозичених коштів, що ним вико­ристовуються. Як безплатне джерело формування загального капі­талу внутрішня кредиторська заборгованість забезпечує зниження вартості не тільки запозиченої його частини, але і усієї вартості ка­піталу. Чим вища в загальній сумі капіталу суб' єкта підприємництва частка внутрішньої кредиторської заборгованості, тим відповідно нижчим буде показник середньозваженої вартості його капіталу;

2) розмір внутрішньої кредиторської заборгованості, який роз­раховано у днях її обороту, впливає на тривалість фінансового ци­клу підприємства. Чим вище відносний розмір внутрішньої креди­торської заборгованості, тим менший обсяг коштів підприємству необхідно залучати для поточного фінансування своєї господар­ської діяльності.

3) сума внутрішньої кредиторської заборгованості, що формуєть­ся суб'єктом підприємництва, знаходиться в прямій залежності від обсягу його господарської діяльності, що в першу чергу характери­зується обсягами виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг).

4) прогнозований розмір внутрішньої кредиторської заборгова­ності за більшістю видів носить лише оціночний характер. Це по- в' язано з тим, що розміри багатьох нарахувань, що входять до скла­ду внутрішньої кредиторської заборгованості,не піддаються точ­ному кількісному розрахунку в зв'язку з невизначеністю багатьох параметрів майбутньої господарської діяльності суб'єкта підприєм­ництва.

5) розмір внутрішньої кредиторської заборгованості за окремими її видами і по підприємству в цілому залежить від періодичності виплат (погашення зобов'язань) нарахованих коштів. Періодич­ність цих виплат регулюється державними нормативно-правовими актами, умовами контрактів з господарськими партнерами і лише незначна їхня частина - внутрішніми нормативами підприємства. Високий ступінь залежності від зовнішніх факторів періодичності

виплат (а відповідно і розмірів нарахувань) за окремими рахунками, що входить до складу внутрішньої кредиторської заборгованості, визначає низькі можливості щодо регулювання цього джерела запо­зичених коштів.

Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю носить диференційований характер, що обумовлений її видами. Основни­ми видами внутрішньої кредиторської заборгованості згідно П(С) БО 2 «Баланс», що є об'єктами управління на підприємстві, є:

1) поточні зобов'язання із розрахунків з бюджетом, тобто забор­гованість суб'єкта господарювання за всіма видами платежів до бю­джету, включаючи податки з працівників цього суб'єкта;

2) поточні зобов'язання з позабюджетних платежів, тобто за­боргованість за внесками до позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством;

3) поточні зобов'язання зі страхування, тобто сума заборгова­ності за відрахуваннями до пенсійного фонду, на соціальне страху­вання, страхування майна підприємства та індивідуальне страху­вання його працівників;

4) поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками, тобто заборгованість підприємства його учасникам (засновникам), що пов'язана з розподілом прибутку щодо виплати дивідендів тощо і формування статутного (пайового) капіталу;

5) поточні зобов'язання із внутрішніх розрахунків, тобто забор­гованість суб'єкта підприємництва пов'язаним сторонам та креди­торська заборгованість з внутрішньовідомчих розрахунків.

Основною метою управління внутрішньою кредиторською за­боргованістю підприємства є забезпечення своєчасного нарахуван­ня і виплати коштів, що входять до її складу.

З урахуванням даної мети формування та використання внутріш­ньої кредиторської заборгованості суб'єктами підприємництва здій­снюється за такими етапами:

• перший етап - аналіз внутрішньої кредиторської заборгова­ності підприємства в попередньому періоді. Основною метою ана­лізу є виявлення потенціалу формування запозичених коштів під­приємства за рахунок цього джерела. При проведені аналізу вивча­ються:

1) динаміка загальної суми внутрішньої кредиторської заборго-

ваності суб'єкта підприємництва в попередньому періоді, зміна її питомої ваги в загальному обсязі залученого запозиченого капіталу;

2) оборотність внутрішньої кредиторської заборгованості су­б'єкта підприємництва та її роль у формуванні його фінансового циклу;

3) склад внутрішньої кредиторської заборгованості за окремими її видами;

4) динаміка питомої ваги окремих видів внутрішньої кредитор­ської заборгованості у її загальній сумі;

5) своєчасність нарахування і виплат коштів за окремими рахун­кам;

6) залежність зміни окремих видів внутрішньої кредиторської заборгованості від зміни обсягу реалізації продукції;

7) за кожним видом цієї заборгованості розраховується коефіці­єнт її еластичності від обсягу реалізації продукції. Розрахунок ко­ефіцієнтів еластичності внутрішньої кредиторської заборгованості

(Ке_вкз) здійснюється за формулою:

Ке_вкз. = ((Івкз - 1) / (Іор - 1)) х 100, (8.8)

де Івкз - індекс зміни величини внутрішньої кредиторської за­боргованості конкретного виду в періоді, що аналізується, який ви­

ражено десятковим дробом;

Іор - індекс зміни обсягу реалізації продукції суб'єкту господа­рювання в періоді, що аналізується, який виражено десятковим дробом.

Результати аналізу використовуються в процесі прогнозування суми внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в майбутньому періоді;

• другий етап - визначення складу внутрішньої кредиторської заборгованості суб'єктів господарювання в майбутньому періоді.

• третій етап - встановлення періодичності виплат за окреми­ми видами внутрішньої кредиторської заборгованості. На цьому

етапі за кожним видом внутрішньої кредиторської заборгованості встановлюється середній період нарахування коштів від моменту початку цих нарахувань до здійснення їхніх виплат. З цією метою розглядаються конкретні терміни сплати окремих податків, зборів і відрахувань у бюджет і позабюджетні фонди, періодичність виплат страхових внесків відповідно до укладених договорів страхування, терміни виплати заробітної плати відповідно до укладеного колек­тивним трудовим договором і індивідуальним трудовим контракта­ми тощо;

• четвертий етап - прогнозування середньої суми платежів, що нараховуються, за окремими видами внутрішньої кредиторської за­боргованості. Таке прогнозування здійснюється двома основними методами:

а) методом прямого розрахунку, який використовується в тих ви­падках, коли за окремими видами внутрішньої кредиторської забор­гованості заздалегідь відомі терміни і суми виплат;

б) статистичним методом на основі коефіцієнтів еластичності, який використовується в тих випадках, коли сума виплат за конкрет­ним видом внутрішньої кредиторської заборгованості заздалегідь чітко не визначена.

• п'ятий етап - прогнозування середньої величини та розміру приросту внутрішньої кредиторської заборгованості по підприєм­ству в цілому. Середня величина внутрішньої кредиторської забор­гованості по підприємству в цілому визначається шляхом сумуван­ня прогнозованого середнього розміру окремих видів цієї заборго­ваності;

• шостий етап - оцінка ефекту приросту внутрішньої креди­торської заборгованості підприємства в майбутньому періоді. Цей ефект полягає в скороченні потреби підприємства в залученні кре­диту і витрат, пов' язаних з його обслуговуванням;

• сьомий етап - забезпечення контролю за своєчасністю нара­хування і виплати коштів у розрізі окремих видів внутрішньої кре­диторської заборгованості. Нарахування цих коштів контролює бух­галтерія на основі результатів здійснення окремих господарських операцій підприємства. Виплата цих коштів включається в розроб- лювальний платіжний календар і контролюється в процесі моніто­рингу поточної діяльності підприємства.

З урахуванням прогнозованого приросту внутрішньої кредитор­ської заборгованості на підприємстві формується загальна структу­ра запозичених коштів, що залучаються з різних джерел.

5. Оцінка вартості окремих видів запозичених ресурсів

Різноманіття джерел й умов пропозиції запозичених ресурсів ви­значає необхідність здійснення порівняльної оцінки ефективності формування запозиченого капіталу в розрізі окремих його видів і форм. Основу такої оцінки становить визначення вартості запози­ченого капіталу, що залучається, в розрізі окремих його елементів.

Вартість банківського кредиту, незважаючи на різноманіття його видів, форм й умов, визначається на основі ставки відсотка за кредит, що формує основні витрати з його обслуговування. Ця став­ка в процесі оцінки вимагає внесення двох уточнень:

• по-перше, вона має бути збільшена на розмір інших витрат суб'єкта підприємництва, які обумовлені умовами кредитної угоди (наприклад, страхування, кредиту за рахунок позичальника);

• по-друге, вона має бути зменшена на ставку податку на при­буток з метою відбиття реальних витрат суб'єкта підприємництва.

З урахуванням цих положень вартість позикового капіталу у фор­мі банківського кредиту (ВБК) оцінюється за формулою:

ВБК = (ВСБК х (1 - СПП)) / (1 - ВЗБК), (8.9)

де ВС_БК - відсоткова ставка за банківський кредит, %;

СПП - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дро­

бом;

ВЗ_КБ - рівень витрат по залученню банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

Якщо суб'єкт підприємництва не несе додаткових витрат по за­лученню банківського кредиту або, якщо ці витрати несуттєві сто­совно суми залучених коштів, то наведена формула оцінки викорис­тається без її знаменника (базовий її варіант).

Управління вартістю банківського кредиту зводиться до вияв­лення таких його пропозицій на фінансовому ринку, які цю вартість мінімізують як за ставкою відсотка за кредит, так і за іншими умо­вами його залучення (при незмінності суми кредиту й строку його використання).

Вартість фінансового лізингу визначається на основі ставки лі­зингових платежів (лізингової ставки). При цьому варто враховува­ти, що ця ставка включає дві складові:

а) поступове повернення суми основного боргу, який являє собою річну норму амортизації активу, придбаного на умовах фінансово­го лізингу, відповідно до якого після його оплати він передається у власність орендареві;

б) вартість безпосереднього обслуговування лізингового боргу.

З урахуванням цих особливостей вартість фінансового лізингу (ВФЛ) оцінюється за формулою:

ВФЛ = ((ЛСр - Нар) х (1 - СПП)) / (1 - РВЗфл), (8.10)

де ЛСр - річна лізингова ставка, %;

Нар - річна норма амортизації активу, який залучено на умовах фінансового лізингу, %;

РВЗ_фд - рівень витрат по залученню активу на умовах фінансово­го лізингу до вартості цього активу, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю фінансового лізингу ґрунтується на двох критеріях:

• вартість фінансового лізингу має не перевищувати вартості банківського кредиту, надаваного на аналогічний період: інакше суб'єкту підприємництва вигідніше одержати довгостроковий, бан­ківський кредит для покупки активу у власність;

• у процесі використання фінансового лізингу мають бути ви­явлені такі пропозиції які мінімізують його вартість.

Вартість запозиченого капіталу, який залучено за рахунок емісії облігацій (ВЗКе_ОБ1), оцінюється на базі ставки купонного відсотка по ній, що формує суму періодичних купонних виплат і розрахову­ється за формулою:

ВЗКеОБ1 = (СКВОБ х (1 - СПП)) / (1 - РЕВ), (8.11)

де СКВ_ОБ - ставка купонного відсотка по облігації, %;

РЕВ - рівень емісійних витрат по відношенню до обсягу емісії,

виражений десятковим дробом.

Якщо облігація продається на інших умовах, то базою оцінки ви­ступає загальна сума дисконту по ній, виплачувана при погашенні. У цьому випадку розрахунок вартості запозиченого капіталу, який залучено за рахунок емісії облігацій (ВЗКе_ОБ2), проводиться за на­ступною формулою:

ВЗКеОБ2 = (Др х (1 - СПП) х 100) / (НВОБ - ДР) х (1 - РЕВ), (8.12)

де Др - середньорічна сума дисконту по облігації;

НВ_ОБ - номінал облігації, що підлягає погашенню.

Управління вартістю запозиченого капіталу в цьому випадку зводиться до розробки відповідної емісійної політики, що забезпе­чує повну реалізацію облігацій, які емітуються за цінами не вище середньоринкових.

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприєм­ства при визначенні середньозваженої вартості капіталу врахову­ється за нульовою ставкою, тому що являє собою безплатне фінан­сування підприємства за рахунок цього виду позикового капіталу.

З урахуванням оцінки вартості окремих складених елементів запозиченого капіталу й питомої ваги кожного із цих елементів у загальній його сумі може бути визначена середньозважена вартість запозиченого капіталу підприємства.