<<
>>

Політика виплати дивідендів та принципи її формування

Політика дивідендів має велике значення для підприємства. Рі­шення про виплату дивідендів може розглядатися як рішення про фінансування, оскільки ці виплати зменшують кількість коштів, що підприємству могло б направити в інвестиції.

Головною задачею підприємства є максимізація своєї вартості, тому так важливо правильно оцінити вплив, що зробить виплата дивідендів на його фінансовий стан. Основним завданням розроб­ки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційнос­ті між поточним споживанням прибутку власниками та майбутнім його приростом, який максимізує ринкову вартість підприємства та забезпечує стратегічний його розвиток.

Дивідендна політика представляє собою політику підприєм­ства, що пов'язана із розподілом чистого прибутку підприємства колективної форми власності, тобто акціонерного товариства або колективного підприємства, між учасниками або співвласниками та на інші цілі. Таким чином при прийнятті певної дивідендної полі­тики підприємства приймають певні напрямки порядку визначення величини дивідендів за акціями та паями.

Політика дивідендів є складовою частиною генеральної політи­ки підприємства, інвестиційної політики і політики фінансування. Так само як і генеральна політика, політика дивідендів міняється в

залежності від фінансових можливостей підприємства, його інвес­тиційних можливостей і складу акціонерів.

При розробленні дивідендної політики суб'єкта підприємництва необхідно взяти до уваги певні критерії:

• потреба суб'єкта підприємництва у фінансових ресурсах.

Якщо немає зміну дивідендних ставках, то завдання полягає у ви­значенні можливих потоків коштів і можливого їх стану. Так, необ­хідним є визначення, чи залишаться в запасі кошти після задово­лення всіх потреб суб'єкта підприємництва, включаючи прибуткові інвестиційні проекти. У подібній ситуації суб'єкт підприємництва має спрогнозувати свій розвиток на тривалий час, щоб узгодити ви­падкові відхилення.

Його здатність підтримувати стабільний рівень дивідендів має бути проаналізована у зв' язку з імовірним розподі­лом майбутніх потоків грошових коштів;

• ліквідність. Цей критерій характеризує здатність активів пе­ретворюватися на гроші з невеликим зниженням у ціні. Як показ­ник ліквідності використовується коефіцієнт покриття (відношення обігових коштів до короткострокової кредиторської заборгованості) та коефіцієнт ліквідності (відношення величини обігових коштів за вирахуванням вартості запасів до короткострокової кредиторської заборгованості). Ліквідність суб'єкта підприємництва є основним критерієм для прийняття рішень щодо виплати дивідендів. Оскільки дивіденди являють собою відплив коштів, то чим більший касовий залишок і загальна ліквідність суб'єкта підприємництва, тим вища його здатність виплачувати дивіденди. Зростаючий та високодохід­ний суб'єкт підприємницької діяльності може й не бути ліквідним, тому що його кошти можуть бути сконцентровані в основних та обо­ротних фондах. Оскільки керівництво такого суб'єкта зазвичай на­магається підтримувати деякий запас ліквідності для того, щоб за­безпечити гнучкість та захист від невизначеності, воно неохоче йде на ризик зменшення цього запасу заради виплати великих дивіден­дів. Ліквідність суб'єкта підприємницької діяльності визначається його інвестиційними рішеннями та рішеннями про фінансування. Інвестиційне рішення - це рішення про ступінь розширення активів та потреби в коштах. Рішення про фінансування - це визначення джерел коштів для покриття цієї потреби;

• можливість використання залучених коштів. Ліквідність є

не єдиним способом забезпечення гнучкості та захисту суб'єкта під­приємництва від невизначеності. Якщо в суб'єкта підприємництва є можливість швидко отримати кредит або вийти на ринок капіталу з облігаціями, він може бути досить гнучким. Чим більше підприєм­ство та чим вищий його авторитет, тим простіше для нього вийти на ринок капіталу. Чим більша можливість залучити позикові кошти, тим гнучкішою може бути діяльність підприємства і тим ширші його можливості щодо виплати дивідендів.

Якщо є доступ до по­зикових коштів, то керівництву не треба турбуватися про вплив про­цесу виплати дивідендів на ліквідність суб'єкта підприємництва;

• можливість втрати контролю. Якщо суб'єкт підприємниц­тва сплачує великі дивіденди, то через деякий час він може зіткну­тися з необхідністю збільшення капіталу. Створюється загроза втра­ти контролю з боку власників контрольного пакета акцій, якщо його утримувачі не мають можливості або не бажають брати участь у новій підписці на акції. Однак якщо за суб'єктом підприємництва уважно спостерігають конкуренти або приватні особи, то низькі ди­віденди можуть бути їм вигідні. Конкуренти в такому разі можуть скористатися цим для переконання акціонерів у тому, що суб'єкт підприємництва не забезпечує їхні інтереси, і що вони, конкуренти, можуть упоратися з цим завданням краще. Отже, суб'єкт підприєм­ництва, який ризикує втратити свій контрольний пакет, може збіль­шити дивідендний вихід для задоволення своїх акціонерів;

• обмеження з боку кредиторів. Щоб зберегти можливість су­б'єкта підприємництва обслуговувати заборгованість, кредитори в договорі про позику можуть передбачати обмеження на виплату дивідендів. Іноді керівництву підприємства такі обмеження вигідні, оскільки в такому разі йому не потрібно виправдовуватися перед акціонерами в накопиченні прибутку на збиток поточним доходам акціонерів;

• стабільність дивідендів. Окрім показника дивідендного вихо­ду інвесторів цікавить стабільність дивідендів, яка характеризуєть­ся стійким зв'язком між коливаннями дивідендів та лінією тренду їх змін. Стабільність дивідендів створює інформаційний ефект. Коли прибуток зменшується, а суб'єкт підприємництва не знижує диві­дендну ставку, фондовий ринок ставиться до його акцій з більшою довірою. Стабільні дивіденди можуть відображати той факт, що мір-

кування керівництва про майбутнє підприємства набагато вищі, ніж можна припустити, базуючись на даних про зниження прибутку.

• використання планових показників дивідендного виходу.

Багато зарубіжних підприємств дотримуються політики встанов­лення планових показників дивідендного виходу в довгостроковому періоді. При цьому дивіденди змінюються з деяким лагом відносно змін прибутку;

• виплата додаткових дивідендів. Така політика доцільна для суб'єкта підприємництва, рівень прибутковості якого завжди коли­вається залежно від специфіки бізнесу;

• виплата дивідендів у формі додаткових акцій. Такі дивіден­ди являють собою рекапіталізацію суб'єкта підприємництва, при цьому пропорції співвідношень вкладень різних акціонерів залиша­ються незмінними. З погляду інвесторів виплата дивідендів акціями може бути для них переважною з певних причин, а саме:

а) додаткові акції можна продати і при цьому зберегти вихідний пакет. Але це лише психологічний ефект, оскільки з виплатою диві­дендів акціями ринкова ціна акцій зменшується пропорційно збіль­шенню їх кількості, бо величина капіталу суб'єкта підприємництва при цьому не змінюється;

б) у деяких випадках компанії зберігають процент дивідендного виходу і виплата дивідендів акціями спричиняє наступне є збіль­шення суми дивідендів;

• використання інструменту дрібнення акцій. Дрібнення пе­редбачає збільшення кількості акцій завдяки зменшенню їх номіна­лу. Виплата дивідендів акціями та дрібнення акцій створюють, як правило, інформаційний ефект: такі дії можуть переконливіше, ніж публічні висловлення, свідчити про сприятливі прогнози майбут­нього стану суб'єкта підприємництва;

• використання інструменту консолідації акцій. Консолі­дація означає зміну номінальної вартості акцій, за якої власник акції отримує одну нову акцію більшого рівня в обмін на певну кількість колишніх. Цей інструмент використовується годі, коли керівництво підприємства розцінює вартість акції як занижену та вважає за до­цільне збільшити її ринкову ціну;

• мотиви викупу акцій. Викуп акцій є складовою частиною дивідендної політики і способом розміщення надлишкових коштів

суб'єкта підприємництва. Акції викуповують також з метою погли­нання інших підприємств. Дивіденди вирішальним чином вплива­ють на курс акцій, оскільки цей курс прямо пропорційний величині виплачуваних по акціям дивідендів. Від них також залежить лік­відність акцій. Рішення про розподіл цієї частини між акціонерами приймається на загальних зборах акціонерів членів товариства.

У дивіденді розрізняють дві частини:

• первинний дивіденд, чи передбачений відсоток, що розрахо­вується на базі суми, очищеної від акцій: його виплата гарантована тільки за умови одержання підприємством прибутку;

• додатковий дивіденд - що нараховується членам товариства чи акціонерам додатково до первинного дивіденду. Він нарахову­ється на всі акції.

Виплата дивідендів може здійснюватися по-різному:

а) виплата дивідендів готівкою - що є найпоширенішою фор­мою.

У випадку використання даної форми виплати дивідендів мо­жуть застосовуватись різні форми оголошення грошових виплат:

• розмір дивіденду на одну акцію у вартісному виражені;

• відсоток від ринкової ціни акції;

• відсоток від чистого прибутку або дивідендний вихід;

• дивіденд оголошується без врахування податків з власників акцій.

б) виплата дивідендів акціями - тобто, акціонерні товариства можуть запропонувати своїм акціонерам виплату дивідендів акці­ями. Виплата дивідендів акціями спричиняє збільшення капіталу. При виплаті дивідендів акціями ціна нового випуску акцій має не перевищувати номінальної вартості акцій. Виплата дивідендів акці­ями досить рідко зустрічається в практиці підприємств.

в) викуп компанією своїх власних акцій, який має дві переваги:

• по-перше, це форма оплати дивідендів готівкою.

• по-друге, коли компанія викуповує власні акції (за умови, що не­має негативного впливу на прибуток підприємства), збільшується при­буток на кожну акцію, що має сприятливо позначитися на курсі акцій.

Процедура виплати дивідендів передбачає визначення декіль­кох основних дат, можливий проміжок між якими представлено на рис. 9.2.

Рис. 9.1. Форми виплати дивідендів

Дата оголошення дивіденду - в цей день приймається і оприлюд­нюється рішення акціонерного товариства щодо розміру поточного дивіденду, офіційно встановлюється дата перепису і виплати диві­дендів.

Екс-дивідендна дата - акціонери, які купили акції до цієї дати, мають право на отримання оголошеного дивіденду. Якщо ж опе­рація купівлі-продажу акцій була здійснена після екс-дивідендної дати, поточний дивіденд новому власнику не виплачується. Відпо­відно в цей день ринкова ціна акцій падає на величину оголошеного дивіденду.

Рис. 9.2. Послідовність процедури витати дивідендів

313

Дата перепису, як правило, встановлюється за 2-4 тижні до їх виплати. В цей день здійснюється реєстрація акціонерів, що мають право на отримання оголошеного дивіденду. Встановлення спеці­альної дати реєстрації власників обумовлено постійними змінами їх складу в умовах обертання на фондовому ринку.

Дата виплати - день, коли безпосередньо здійснюються грошові виплати дивідендів акціонерам, що мають право на їх отримання.

Розробка ефективної дивідендної політики базується на викорис­танні наступних принципів:

• збалансування різноманітних інтересів акціонерів, кредиторів та самого акціонерного товариства як суб'єкта господарювання;

• врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат ак­ціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприємства;

• використання не менше 5% чистого прибутку на формуван­ня резервного капіталу акціонерного товариства до досягнення ним 15% величини його статутного капіталу;

• врахування різниці в інтересах дрібних і великих (стратегіч­них) інвесторів;

• формування і збереження основного контингенту акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

• розумне поєднання грошових і не грошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних можли­востей акціонерного товариства;

• врахування асиметричної інформації, тобто різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

• врахування фактору ризику.

2.

<< | >>
Источник: Грушко В.І., Наконечна О.С., Чумаченко О.Г.. Національні фінанси: Підручник. - К. : ВНЗ «Універси­тет економіки та права «КРОК»,2017. - 660 с.. 2017

Еще по теме Політика виплати дивідендів та принципи її формування:

  1. 2. Порядок нарахування та форми виплати дивідендів
  2. Теорії, що представляють політику розподілу дивідендів
  3. 1.2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  4. 2.1. Формування економічної політики
  5. 1.4. Модель процесу формування аграрної політики. Групи інтересів в аграрній політиці
  6. 5.2. Амортизаційна політика та її вплив на формування фінансових ресурсів підприємства
  7. 4. Методи нарахування дивідендів
  8. Розділ З Політика формування і розподілу доходів населення в Україні та шляхи її вдосконалення
  9. Принципи державної інноваційної політики
  10. 2.2. Класифікація, джерела формування, принципи організації
  11. Принципи формування та структура державного бюджету України
  12. Питання 82. Принципи формування податкової системи.