Фактори, які впливають на дивідендну політику

При виборі конкретних форм і методів виплати дивідендів необ­хідно враховувати вплив різних груп факторів, що стосуються ін­вестиційних можливостей, об'єктивних обмежень, досягнутої ефек­тивності діяльності тощо.

Основні фактори, що обумовлюють конкретний зміст диві­дендної політики суб'єкта підприємницької діяльності можуть бути згруповані в такий спосіб:

• перша група - фактори, що характеризують інвестиційні мож­ливості суб'єкта підприємництва:

1) стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях пріо­ритетним напрямком використання чистого прибутку є інвестицій­ний розвиток, що обмежує виплату дивідендів. На пізніх стадіях, навпаки, стабілізуються темпи росту прибутку, і дивідендні виплати можуть суттєво підвищуватися.

2) інтенсивність інвестиційних процесів на підприємстві. Необ­хідність розширеного відтворення та наявність високоефективних інвестиційних проектів потребують значної капіталізації прибут­ку і зменшують розмір фонду дивідендних виплат. Фактори, які об'єднані інвестиційною спрямованістю діяльності підприємства, впливають на розподільчу (дивідендну) політику з точки зору визна­чення пріоритетності фондів нагромадження і споживання. Далеко­глядна розподільча політика має передбачати можливість акумуляції коштів для здійснення інвестицій і забезпечення джерела розшире­ного відтворення власного виробництва. Проте аналіз впливу озна­ченої групи факторів на розподільчу (дивідендну) політику конкрет­ного підприємства в умовах України ускладнений через згортання інвестиційної активності на макрорівні;

• друга група - фактори, що визначають можливості формуван­ня капіталу з альтернативних джерел:

1) вартість залучення фінансових ресурсів з альтернативних дже­рел та їх доступність на фінансовому та грошово-кредитному ринку.

2) рівень кредитоспроможності підприємства і його можливості щодо залучення додаткового позикового капіталу. Якщо ще не по­вністю використана позикова ємність підприємства і є можливість пролонгувати або залучити додаткові довгострокові кредити, змен­шується потреба в нарощенні акціонерного капіталу, і дивідендна політика може бути більш виваженою;

3) фінансові обмеження. Необхідність першочергового погашен­ня заборгованості по зобов'язаннях з фіксованими виплатами (кре-

дитах, облігаціях, привілейованих акціях) зменшує дивідендний коридор, в рамках якого може здійснюватися дивідендна політика;

4) договірні обмеження. Акціонерне товариство при виборі ме­тодів і форм виплати дивідендів повинно дотримуватися Договір­них обмежень, включених в його установчі документи;

5) склад акціонерів та їх пріоритети. Дрібні акціонери (в т.ч. пенсіонери, працівники-акціонери), зацікавлені у збільшенні диві­дендів і відповідно у підвищенні коефіцієнта виплат дивідендів. І, навпаки, високодохідні акціонери (в т.ч. стратегічні інвестори) за­цікавлені у зменшенні сумарних податків і відповідно у меншому дивідендному виході. Якщо сформувався постійний контингент акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика корпорації, тоді менеджери не повинні часто змінювати дивідендну політику. І, на­впаки, якщо е коло потенційних акціонерів, зацікавлених у новій дивідендній політиці і попит на акції з їх боку буде переважати про­позицію акцій незадоволених акціонерів, то акціонерне товариство може змінити дивідендну політику з метою підвищення ринкової ціни акцій;

• третя група - фактори, які пов'язані з об'єктивними причи­нами:

1) рівень оподаткування дивідендів. Це основний фактор, який впливає на розподільчу (дивідендну) політику підприємства.

2) ефект фінансового важеля, зумовлений його диференціалом, впливає на розподільчу (дивідендну) політику підприємства колек­тивної форми власності з тієї точки зору, що при достатньому роз­мірі диференціалу підприємство має фінансово-економічні підстави виплачувати дивіденди та приймати рішення про збільшення диві­дендних виплат.

• четверта група - інші фактори:

1) кон'юнктурний цикл. Зміна ринкової кон'юнктури формує за­гальну тенденцію розподільчої політики, характерну для економіки в цілому. Відповідно до стадії кон'юнктурного циклу (піднесення,

бум, послаблення, спад) розподільча (дивідендна) політика фор­мується з урахуванням пріоритетності цілей загальноекономічної стратегії підприємства у кожний з цих періодів. На стадії піднесен­ня ринкової кон'юнктури пріоритетною метою поточної діяльності підприємства має стати акумуляція коштів для розширення вироб­ничої діяльності, а дивідендна політика базуватись на забезпеченні постійного рівня виплат. У період кон'юнктурною буму підприєм­ство отримує можливість збільшувати дивіденди та інші виплати споживчого характеру, тому доцільно застосовувати політику «екс­тра дивідендів». Зниження прибутку на стадії послаблення ринко­вої кон'юнктури спричиняє необхідність обережного ставлення до витрат споживчого характеру, оскільки зростає необхідність акуму­ляції коштів для підтримки рівня фінансової стабільності та плато­спроможності підприємства, але знижувати рівень дивідендних ви­плат не бажано, необхідно по можливості зберегти обраний рівень. У період спаду кон'юнктури підприємства, як правило, консерву­ють дивідендні виплати, а розподіл істотно зменшеного прибутку відбувається в напрямку поповнення резервних фондів.

2) рівень дивідендних виплат конкурентами та ризик втрати контролю над підприємством. Низький рівень дивідендів в порів­нянні з конкуруючими фірмами може призвести до суттєвого змен­шення ринкової ціни акцій та їх масового розпродажу, що може збільшити ризик фінансового захоплення підприємства конкурен­тами.

Необхідно відмітити, що рівень дивідендних виплат підприємств- конкурентів не впливає суттєво на розподіл прибутку підприємства і виступає як орієнтир при виборі того чи іншого варіанту дивіденд­ної політики. При наявності належних можливостей, підприємство може скорегувати свою розподільчу (дивідендну) політику у відпо­відності зі змінами у поведінці конкурентів.

Можливість втрати контролю над управлінням підприємством орієнтує розподільчу (дивідендну) політику на небажаність значно­го збільшення норми дивідендних виплат, оскільки це може при­вернути зайву увагу з боку потенційних інвесторів і спричинити розширення прав власності. З іншого боку, низький розмір диві­дендів негативно відбивається на ціні акцій, що може призвести до масового продажу акцій дрібними акціонерами та захопленню під­

приємства конкурентами. Виплата дивідендів акціями, яка збільшує частку у капіталі при незмінному рівні дивідендних виплат дозво­ляє зберегти співвідношення прав власності.

За сучасних умов доцільно також розглядати фактори, що мають враховуватися в процесі розроблення дивідендної політики підпри­ємства, залежно від місця їх виникнення та можливостей управлін­ня. З цією метою вирізняють:

• фактори зовнішнього середовища, характер впливу яких не за­лежить від діяльності суб'єкта підприємництва;

• внутрішні фактори, вплив яких безпосередньо обумовлюється діяльністю суб'єкта підприємництва та її ефективністю.

Отже, до зовнішніх факторів формування дивідендної політики відносяться:

• загальна макроекономічна ситуація. Для сучасних умов жит­тєдіяльності підприємства характерне зниження темпів інфляції, що є необхідною передумовою для активізації виробничої діяльності, зниження рівня депозитної та облікової ставки з одночасним зрос-

Рис. 9.3. Зовнішні та внутрішні фактори впливу на дивідендну політику суб'єкта підприємництва

танням кредитної ставки внаслідок високого рівня банківської мар­жі, а також стабілізація курсу національної валюти. За цих умов ви­гідним для інвесторів є вкладення капіталу не в банк, а в реальний товар, у тому числі і в цінні папери, попит на які зростає, а їх курс підвищується. Для підприємства, відповідно, вигідніше здійснюва­ти додатковий випуск акцій для залучення коштів, ніж використову­вати банківські позики під високу кредитну ставку. Обсяги та темпи здійснення додаткової емісії акцій також зумовлюються обсягом ди­відендних виплат суб' єкта підприємництва;

• чинне законодавство. Вплив законодавчих змін та обмежень на дивідендну політику підприємства відбувається через:

1) законодавство з питань випуску та обігу акцій суб' єкта під­приємництва, періодичності та джерел виплати дивідендів за ними;

2) державне регулювання переліку витрат, що включаються до собівартості продукції (витрати обігу), а, отже, впливають на обсяг формування прибутку суб'єкта підприємництва;

3) податкове законодавство, яке визначає перелік та обсяги спла­ти окремих податків, а, отже, зумовлює обсяг формування чистого прибутку суб'єкта підприємництва;

4) державне регулювання умов здійснення підприємницької ді­яльності в цілому,яке визначає темпи зростання обсягів діяльності підприємств та можливості зростання рівня прибутковості;

• кон'юнктура фінансового ринку. Вплив цього фактору визна­чає можливості вкладення коштів за альтернативними варіантами інвестування (вкладення в різні цінні папери (акції, облігації) під­приємств різних галузей діяльності, на депозитні рахунки в банк, у вільно конвертовану валюту), а для підприємств - можливості залу­чення коштів із альтернативних зовнішніх джерел (кошти акціоне­рів, кредити банку тощо). Тому дивідендна політика підприємства має враховувати кон' юнктуру фінансового ринку, що утворилася, та сприяти зростанню інвестиційної привабливості його акцій;

• дивідендна політика конкурентів. Вплив цього фактору стає особливо важливим, якщо власники коштів надають перевагу вкла­денням свого капіталу в певну галузь діяльності. У зв'язку з цим суб'єкт підприємництва має проводити таку політику щодо виплати дивідендів, яка враховує дивідендну політику конкурентів. Це дасть можливість не викликати незадоволення акціонерів, яким можуть

скористуватися конкуренти для залучення їх коштів до свого ка­піталу.

До основних факторів внутрішнього характеру відносяться:

• обсяг чистого прибутку, отриманого суб'єктом підприєм­ництва. Обсяг чистого прибутку залежить від обсягу діяльності суб' єкта підприємництва, обсягу його доходів та витрат, різницю між якими становить валовий прибуток,рівня податків та інших обов'язкових платежів, які сплачуються з прибутку. Обсяг одержа­ного прибутку визначає фінансові можливості суб'єкта підприємни­цтва щодо формування фонду виплати дивідендів;

• структура розподілу чистого прибутку за окремими напряма­ми його використання. Крім дивідендів за рахунок отриманого чи­стого прибутку суб'єкту підприємництва необхідно фінансувати й інші напрями витрат. Вони обслуговують певні потреби акціонерів підприємства, забезпечують розвиток матеріально-технічної бази та збільшення власних обігових коштів суб' єкта підприємництва, сти­мулюють зростання ефективності праці робітників підприємства тощо;

• стадія життєвого циклу суб'єкта підприємництва. Якщо су­б'єкт підприємництва перебуває на стадії становлення або зростан­ня, дивіденди можуть взагалі не виплачуватися. Це зумовлюється перспективами зростання підприємства на цих стадіях, що визначає значну потребу суб' єкта підприємництва в капіталізації прибутку. Суб' єкти підприємництва, що перебувають на стадії зрілості, потре­бують меншого обсягу капіталізації прибутку, а отже, можуть ви­плачувати високі дивіденди;

• фінансовий стан суб'єкта підприємництва. Фінансова стій­кість суб' єкта підприємництва пов' язана зі структурою його капі­талу, а тому дивідендна політика не повинна призводити до змін у фінансовій структурі, які будуть мати несприятливі для підприєм­ства наслідки, а саме: значне збільшення частки боргу, підвищення фінансової залежності від кредиторів, зростання ціни капіталу. У зв' язку з цим суб' єкта підприємництва може обмежувати виплату дивідендів доти, поки не буде досягнуто певного рівня ліквідності та співвідношення між власним та позиковим капіталом;

• склад акціонерів та їх потреб. Склад акціонерів зумовлює їх потреби щодо виплати дивідендів. Акціонерів з високими дохода-

ми, цікавить дохідність суб' єкт підприємництва, а тому їх може за­довольнити низький рівень дивідендів та високий рівень реінвесту- вання прибутку, що максимізує їх сукупний дохід. Акціонери, які надають перевагу поточним доходам, навпаки, потребують виплати високих дивідендів.

Розглянутий перелік факторів звичайно не є вичерпним. Він по­требує уточнення та глибшого вивчення механізму дії стосовно ді­яльності конкретного суб'єкта підприємництва.

3.