§ 2. Функції і роль держави у змішаній економіці

У будь-якій економічній системі, у т. ч. ринковій, держава виступає, у загальноприйнятому смислі, як економічний агент, що володіє правом і можливістю примусу, наприклад у сфері податкової політики, державного законодавства тощо.

Історія економічного розвитку не знає якоїсь абстрактної, не- державної економіки. Навіть в системі вільного ринку (основаній на lasser lair — невтручання держави) неможливо обійтися без держави. Вона бере на себе функції, які самому ринку здійснити не під силу. Це, зокрема, такі:

· забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;

· регулювання так званих зовнішніх (побічних) для ринку ефектів (вони в результаті дій виробників і споживачів можуть мати і негативні наслідки, наприклад пов’язані з екологічними аспектами виробництва);

· задоволення потреб у «колективних благах» (або у «суспіль- них товарах») — товарах і послугах колективного користування: оборона країни, охорона громадського порядку, державне управ- ління тощо.

Виокремлені функції, як прийнято вважати в економічній лі- тературі, — це максимум того, що повинна робити держава в умовах вільного ринку і, одночасно, мінімум того, що вона ро- бить у реальній ринковій економіці.

Державне втручання в економіку об’єктивно зумовлене обме- женістю самого ринкового механізму.

взаємозв’язку із суспільним прогресом.

Результативність втручання держави в економіку визначаль- ною мірою залежить від того, наскільки повно і послідовно вона спирається на об’єктивно діючі економічні закони.

Економічна діяльність держави реалізується через її функції в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інте- ресів різних верств населення. Тому важливим завданням дер- жави є впровадження схеми суспільної поведінки, яка б сприяла знаходженню компромісу між інтересами різних економічних суб’єктів і можливостями «на даний час» економічної системи. При цьому в надбудовній сфері відбувається визнання суспільс- твом процесів координації інтересів і формування спільних ці- лей. Таким чином, держава надає стихійному розвитку осмис- лення, координуючи та спрямовуючи дії окремих господарю- ючих суб’єктів.

У змішаній економіці функції держави як інструмента реалі- зації класових економічних інтересів обмежуються, дедалі біль- ше поступаючись загальноекономічним і загальносоціальним функціям.

Як правило, в підручниках з економікс виокремлюють три глобальних (основних) функції держави: забезпечення ефектив- ності економіки, соціальної справедливості та стабільності. Ці функції можна назвати ще функціями вищого порядку.

Для реалізації першої функції — забезпечення ефективності — держава повинна, використовуючи різні економічні та адмініст- ративні (правові) інструменти, створити такий економічний фон, який би забезпечував ефективне функціонування виробництва. При цьому велике значення має антимонопольна діяльність дер- жави, гарантування максимально справедливих умов дії ринково- го механізму, активізація конкуренції та ін.

Щодо характеристики двох інших глобальних функцій, слід відзначити, що ринок «сліпий» (нейтральний) до проблем забез- печення соціально-економічної справедливості і стабільності як безпосередньо у сфері економіки, так і в суспільстві в цілому.

Так, він визнає лише один критерій розподілу доходів: резуль- тат участі в конкуренції на ринку товарів (послуг) капіталів і ро- бочої сили.

Ринкова економіка не забезпечує повної зайнятості населення, тому регулювання ринку праці, матеріальне забезпечення безро- бітних — теж функція держави в ринковій економіці. Вона має піклуватися і про зайнятих, гарантувати їм мінімальний рівень споживання через законодавче регулювання рівня мінімальної зарплати.

Суттєве значення у вирішенні цих проблем має і діяльність держави щодо макроекономічної підтримки стабільності еконо- міки, згладжування циклічної форми її розвитку.

Різноманітність завдань, що постають перед державою в рин- ковій (а особливо в змішаній) економіці, можна виразити за до- помогою виконуваних нею економічних функцій, які є похідними від згаданих функцій вищого порядку. В літературі існує безліч підходів до їх класифікації та диференціації. Серед похідних (фу- нкцій другого порядку), які на себе бере держава, відзначимо такі:

· забезпечення правової основи і соціального клімату, що сприяє ефективному функціонуванню економіки;

· компенсація негативних сторін ринку;

· проведення фіскальної політики — вилучення частки дохо- дів господарюючих суб’єктів з метою формування держбюджету;

· забезпечення розвитку фундаментальних досліджень, особ- ливо тих, які потребують значних коштів, довгих термінів окуп- ності і великого ризику. Це відноситься і до нових галузей з не-

визначеними перспективами.

Поряд зі згаданими функціями держави в змішаній економіці особливо посилюється її діяльність у сфері розподілу доходів та щодо створення режиму найбільшого сприяння малому і серед- ньому бізнесу. В змішаній економічній системі держава сильна своєю соціальною політикою так само, як і економікою. У той же час у реальній дійсності всі її функції переплітаються між собою і комплексно впливають на економічну ситуацію. Органічний взаємозв’язок і взаємопереплетіння економічних функцій держа- ви знаходить концентрований вияв у механізмі державного регу- лювання.

Державне регулювання доповнює, коригує чисто ринковий ме- ханізм. Реалізується воно за принципом: «Конкуренція — скрізь, де можливо, регулювання — скрізь, де необхідно!». Як образно говорив П. Самуельсон, управляти економікою за відсутності то- го чи іншого — рівнозначно, що аплодувати однією рукою.

У літературі немає єдиного підходу до їх класифікації. Однак їх можна згрупувати у таких два блоки: ад- міністративно-правові (або прямі) та економічні (або непрямі). Застосування цих методів залежить від історико-культурних, со- ціально-економічних, політичних умов країни, стану розвитку та структури економіки. Тому механізм державного регулювання економіки у різних країнах неоднаковий.

До методів адмініcтративно-правового регулювання нале- жать: законодавча (перш за все господарcько-правова) діяльність держави; державні замовлення (закупівлі); трансфертні плате- жі; індикативне (рекомендаційне) планування; розробка цільових програм; прямий державний контроль над монопольними ринка- ми і цінами; адміністративне регулювання певних економічних процесів.

Економічні методи регулювання, в свою чергу, можна поділи- ти на регулятори (методи) прямого впливу на економіку та опо- середковані регулятори. До перших належать цільове фінансу- вання (у т. ч. регіональні та цільові програми, система державних закупок і т. п.). Другі — це опосередковані регулятори (методи), що реалізуються державою через різні складові її економічної

політики: фінансову, грошово-кредитну, податкову, бюджетну, інвестиційну, валютну. За сучасних умов економічні методи є найдійовішими.

Разом з тим усі ці методи регулювання держава може викори- стовувати одночасно в їх різних комбінаціях, наприклад заморо- жування або блокування цін, контроль над певними їх видами, встановлення митних тарифів, квот і т. п. Часто між прямими і непрямими методами немає чітко визначеної межі і вони взаємо- доповнюють (продовжують) один одного.

У змішаній економіці з точки зору комплексного використан- ня різних методів регулювання особливе місце посідає економіч- не програмування, або індикативне (рекомендаційне) планування. У загальному розумінні — це процес орієнтації розвитку суспіль- ного виробництва за допомогою регулярного і комплексного впли- ву держави на його структуру відповідно до передбачених ва- ріантів соціально-економічного розвитку і господарської страте- гії. Виникло індикативне планування відразу після Другої світо- вої війни у Франції, Голландії, Норвегії, Японії та інших країнах.

При програмуванні здійснюється ранжування пріоритетів, між якими існує поєднання обраних, часто суперечливих, ці- лей, у т. ч. із системою регуляторів (наприклад, установка на повну зайнятість і зниження інфляції).

Це так званий державний сектор. Його питома вага для різних країн неоднакова: традиційно мінімальна для США (частка проду- кції держпідприємств у національному доході — 1—2 %) і значна у країнах Західної Європи (частка держсектора у ВВП Франції — 20 %, Швеції — 14 %, Італії — 12 %).

Світова практика доводить, що державна власність може бути ефективною, оскільки має відповідні переваги порівняно з інши- ми формами власності. Ці переваги зумовлені її функціями: здат- ністю здійснювати макрорегулювання, формувати стратегію еко- номічного розвитку суспільства в цілому, оптимізувати струк- туру національної економіки та визначити її остаточну орієнтацію на людину.

У той же час, незалежно від характеру економічної системи, державна власність у більшості випадків функціонує з меншою ефективністю, ніж інші форми. З одного боку, це пов’язано з роз-

витком державної власності у тих сферах, де можливості ринку обмежені і знижена мотивація до праці. З іншого боку, ефектив- ність державної власності може знижуватись у галузях з норма- льно функціонуючим ринком через «знеособлення» власника і втрати підприємством ринкової орієнтації.

Причини історичного зростання ролі державного сектора в економіці є такими: війни і національна оборона, інфраструктур- не забезпечення макроекономічних процесів, ріст народонасе- лення, урбанізація, проблеми захисту навколишнього середови- ща, егалітаризм (рівність).

Рис. 5. Сфери діяльності державного сектора

В економічній науці поняття «держсектор» пов’язане не стіль- ки із самою державною власністю, скільки з усією сукупністю форм участі держави у виробництві, розподілі, обміні та спожи- ванні. В такому розумінні цей сектор виступає як основа, спира- ючись на яку, держава може виконувати свої функції.