§ 2. Предмет політичної економії

Розмаїття напрямів і шкіл у політичній економії ви- значає і розбіжності у підходах до трактування ролі виробництва в розвитку людського суспільства та предмета політекономії.

Ряд західних економістів визначають по- літекономію як науку про багатство, на- родне господарство, забезпечення добро- буту тощо.

ється дослідженням нормальної життєдіяльності людського сус- пільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, що найтіснішою уявою пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту»^*.

Сучасне розуміння західними економістами політичної еко- номії нерозривно пов’язано з поняттям «економікс», що пере- кладається як «економіка». Предметом економікс є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнен- ня максимального задоволення потреб людей на основі забез- печення прибутку. П. Самуельсон, автор підручника «Еконо- мікс», стверджує, що економікс, або політекономія, вивчає дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів. Деякі економісти (наприклад, С. Фішер) не р об- лять акцент на виборі саме таких ресурсів, а предметом ви- вчення в економікс називають ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг.

^* Маршалл А. Принципы экономической науки: Пер. с англ.— Т. 1. — М.: Про- гресс, 1993. — С. 56.

Марксизм при з’ясуванні предмета політичної економії наго- лошує на виробничих відносинах між людьми у процесі вироб- ництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

При зіставленні двох підходів до визначення предмета політ- економії очевидними є розбіжності між ними. Зокрема, економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтво- рення, а політекономія (марксистська) — на тому, що люди в процесі праці (що передбачає їх дію) вступають між собою у пе- вні відносини.

Зв’язки і залежності, характерні для системи виробничих відносин, виражаються економічними законами. Тобто, полі- тична економія — це наука про найзагальніші економічні зако- ни, що управляють виробництвом, розподілом, обміном і спо- живанням матеріальних благ і послуг. На відповідному щаблі розвитку людського суспільства ці закони політекономічна нау- ка розглядає як об’єктивні, тобто такі, що не залежать від волі і свідомості людей. Економікс так само не заперечує, що предме- том його вивчення є економічні закони (які ще називаються принципами), але він не розглядає їх як об’єктивні, а трактує як вірогідні.

Значна розбіжність існує між політекономією та економікс при характеристиці згаданих законів. Так, політекономія до- сліджує закон вартості, закон цін, закон обігу грошей, закон концентрації виробництва, закон підвищення продуктивності праці, закон економії часу і багато інших. Економікс оперує такими законами, як закон (принцип) спадної віддачі, обмеж е- ності ресурсів, граничної корисності тощо.

Економічні закони виражають внутрішні, суттєві, постійні причинно-наслідкові (де- терміновані) зв’язки між економічними яви- щами і процесами. Вони, як і закони при-

роди, мають об’єктивний характер. Одночасно економічні закони істотно відрізняються від законів природи, оскільки виникають і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей, а також, на відміну від перших, діють не вічно.

Класифікуючи економічні закони, виокремлюють такі типи:

· загальні, тобто закони, властиві всім економічним системам (закон підвищення суспільної продуктивності праці, закон еко- номії часу та ін.);

· специфічні — це ті закони, що функціонують у межах однієї економічної системи (основний економічний закон);

· стадіальні, що діють лише на одній зі стадій розвитку еко- номічної системи, наприклад закон породження монополій кон- центрацією (централізацією) виробництва.

Механізм дії економічних законів зумовлений їх об’єктивним характером. Механізм використання включає насамперед пізнан- ня законів людьми та врахування їх вимог при розробці економі- чної політики.

Оскільки економічні закони виражають взаємодії економічних відносин і продуктивних сил, тож предмету політичної економії можна дати розширене трактування. Це — наука про економічну структуру суспільства. Схематично економічну структуру можна уявити такою:

Економічні категорії — це теоретичні поняття, абстракції, що відображають реально існуючі економічні відносини (потре- би, інтереси, ціни, прибуток, власність і т. ін.). Кожний закон ні- бито «групує» навколо себе визначену кількість економічних ка- тегорій.

Політична економія як наука має фундаментальний характер. Проте вона обмежена щодо свого предмета. Іншими проблемами

економічного порядку займаються такі напрями в економічній науці, як мікро- і макроекономіка.

Мікроекономіка розглядає економічну систему на мікрорівні, досліджує діяльність окремих економічних суб’єктів, характери- зує їх поведінку і пояснює, ким, як і чому економічні рішення приймаються на цьому рівні, наприклад, що, скільки і коли купи- ти або продати і т. п.

Макроекономіка досліджує економіку як єдине ціле, у сис- темі, комплексі всіх її проблем на рівні народного господарст- ва. Макроекономіка вивчає великомасштабні економічні про- цеси (походження і природу прибутків населення, багатства нації в цілому, продуктивність суспільної праці і чинники, що її визначають, динаміку процента, безробіття та його при- роду і т.

Мікро- і макроекономіка як складові економічної теорії пере- бувають у нерозривній єдності, у взаємозв’язку. Одночасно поділ економічної науки на мікро- і макроекономіку певною мірою є умовним. Це тим більше природно, якщо зважати на те, що обид- ві ці значні частини економічної теорії досліджують свої пробле- ми на основі пізнання законів і категорій, які є предметом полі- тичної економії.

Позитивна політична економія намагається формулювати нау- кове уявлення на основі відкритих економічних законів і катего- рій, базуючись на об’єктивності; тому вона вільна від суб’єктив- них оцінних суджень. Нормативна політична економія виражає оцінне судження певної групи людей щодо економічних законів та економічних категорій, їх практичного використання. Оцінні судження або нормативні твердження виникають на рівні обґрун- тування економічної політики.