Кінець ХХ та початок ХХІ століття ознаменувався в Україні глибокими процесами трансформації галузевої і територіальної структури промислового виробництва.

Ряд традиційних галузей спеціалізації нашої держави, які сформувались за часів Радянського Союзу, починають поволі втрачати своє пріоритетне положення, проступаючись місцем іншим видам діяльності, що активно розвиваються завдяки сприятливій ринковій кон’юнктурі та формуванню ефективних конкурентних переваг.

Інтенсивність розвитку в трансформаційний період галузей харчової промисловості та лісопромислового комплексу обумовлена сприятливою ринковою кон’юнктурою, що забезпечує підвищення доходів виробництва, а також низькою собівартістю продукції, виробництво якої не потребує значних капітальних затрат на НДДКР, оновлення основних засобів та оплату кваліфікованої праці [60]. Ці галузі виявились найбільш рентабельними в умовах первинної активізації ринкових відносин та незначних нагромаджень підприємницького капіталу (показник рентабельності в них складає 160­180%). Розвитку окремих галузей машинобудування та хімічного комплексу на території України сприяє проникнення на вітчизняний ринок та активізація діяльності європейських і російських машинобудівних компаній і ТНК (що проявляється, перш за все, у збільшенні імпорту механічного обладнання, машин та механізмів, електрообладнання та їх частин, пристроїв для записування або відтворення зображення і звуку) [101], а також зростання поставок сировини для підприємств хімії і нафтохімії з боку держав СНД. Ці статті посідають провідне місце в структурі імпорту України (відповідно 17% та 30%), що позитивно впливає на зростання індексу виробництва зазначених видів промислової діяльності.

Особливо стрімкі структурні зміни промислового виробництва спостерігаються в межах промислових агломерацій України, які активно розвиваються на засадах підприємницької ініціативи, конкуренції та ринкових відносин, сприяють поширенню інновацій та передового досвіду господарювання на навколишні території [116;257]. В них відтворюються загальні тенденції трансформації структури виробництва України, а також проявляється ряд характерних особливостей, обумовлених розвитком агломераційного ефекту території та специфікою формування економічної ефективності агломерованого виробництва.

Для дослідження характеру та інтенсивності структурних зрушень розвитку промислових агломерацій аналізувались показники обсягів реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), чисельності промислово- виробничого персоналу, чистого прибутку (збитку) від реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) у розрізі локальних адміністративних районів та міст обласного підпорядкування тих областей України, в межах яких розвиваються промислові агломерації, за 2000-2006 рр. На їх основі також були розраховані показники економічної ефективності виробництва, зокрема рентабельність та продуктивність праці. Вибір такого часового проміжку обумовлений особливостями статистичної інформації, яка ґрунтується на матеріалах КВЕД, що застосовується в практиці української статистики саме з 2000 року. Попередні статистичні показники виявились непорівнянними із сучасною статистичною базою через значні розбіжності методичних підходів до групування окремих видів економічної діяльності.