Проблеми та перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу

Державна політика, яка проводиться у паливно-енергетичному комп­лексі, спрямована на переорієнтацію галузей промисловості від стратегії „виживання'’ до стратегії сталого розвитку, створення сприятливих пра­вових і адміністративних умов функціонування та розвитку даного комп­лексу, оитимізації процесів структурних перетворень та інтеграції у євро­пейський енергетичний простір і забезпечується шляхом вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази.

Так, прийнято Концепцію розвитку'ПЕК країни до 2010 р. (лютий 1994р.), Національну енергетичну програму України до 2010 р. (травень 1996 р), роз­роблену на основі прийнятої Концепції, які визначають енергетичну пол­ітику держави, основні пріоритети якої —енергозбереження, використан­ня власних енергоресурсів, розвиток нетрадиційних відновних джерел енергії, стратегічний напрямок інвестування; прийнято Програму інте­грації до Європейського Союзу, якою передбачено збільшити частку'твер­дого палива в енергетичному балансі України, підвищити технологічну та екологічну безпеки електростанцій та їх техніко-економічні показниківдо рівня, прийнятого в країнах ЄС, впровадити стандарти щодо якості і над­ійності енергопостачання; затверджено План роботи з адаптації законо­давства України до законодавства Європейського Союзу (постанова Кабі­нету Міністрів України від 10 квітня 2001 р. №345 та розпорядження Каб­інету Міністрів України від 28 січня 2002 р. №34), який передбачає приве­дення енергетичного законодавства України відповідно до законодавства €С; здійснено перехід об’єднаної енергетичної системи України на пара- ■ лельну роботу з єдиною енергетичною системою Російської Федерації (по­станова Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001р. №320, та „Остро­ву Бурштинської ТЕС” з об’єднанням енергетичних систем європейських ^: Kpain(UCTE).

Крім того, розробляється проект енергетичної стратегії України на період до 2030 р.

З метою підвищення ефективності роботи підприємств вугільної про­мисловості та досягнення обсягів видобутку вугілля, необхідних.для задо­волення потреб HauioHa_jTbHOi економіки, впроваджується Програма „Ук­раїнське вугілля” (постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2001 р. № 1205 та постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2002 р. №438), якою передбачено розвиток вугільної галузі до 2010 р. Основними завданнями Програми є підвищення ролі вугільної промисловості у забез­печенні енергетичної безпеки, удосконалення ринку вугільної продукції, фінансове оздоровлення підприємств вугільної промисловості, підвищення рівня безпеки та охорони праці шахтарів, розв’язання соціальних та еко­логічних проблем.

Визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяль­ності нафтогазової галузі та врегульовано відносини, пов’язані з особли­востями користування нафтогазоносними надрами, зберіганням та вико­ристанням нафти, газу та продуктів їх переробки, розвитку конкурентних відносин у нафтогазовій галузі, захисту прав усіх суб’єктів відносин, що виникають у зв’язку з геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ нафти і газу, переробкою нафти і газу (Закон України від 12 липня 2001 р. № 2665-ПІ).

Напрями реструктуризації нафтової і нафтопереробної промисловості України визначено державними програмами „Нафта і газ України, 1992­2010 р. р.” та „Національною енергетичною програмою України до 2010 р.”. Проте через відсутність інвестиційних ресурсів реалізація цих програм загальмувалась, а багато з її положень, зокрема прогнозовані обсяги пере­робки нафти, не відповідають реальній економічній ситуації, що склалася у країні^[V].

В Україні на незадовільному рівні використовуються наявні ресурси. Йдеться про величезні запаси метану у вугільних пластах, промислового газу доменного і коксівного виробництва, біогазу із відходівтошо.

У багатьох країнах діє закон про стратегічні запаси нафти і нафтопро­дуктів обсягом 90-добового споживання. У створенні цих запасів беруть участь держава, приватні нафтопереробні та нафтозбутові фірми. Для три­валого зберігання стратегічних запасів використовуються наземні резер- вуарні парки перевалочних і розподільчих нафтобаз, підземні сховища. Створення стратегічних запасів нафти в Україні дозволить уникати форс мажорних обставин і забезпечити постійну роботу нафтопереробних за­водів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1729 затверджено порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом з метою підвищення надійності газопоста­чання та підвищення відповідальності за своєчасне проведення розрахунків за нього.

Для досягнення повної оплати за спожиті енергоносії прийнято Стра­тегію заміни системи діючих пільг на адресну грошову допомогу (постано­ва Кабінету Міністрів України від 2 березня 2002 р. №253) та затверджено тимчасовий порядок перерахування субвенцій на проведення видатків з пільг та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу за рахунок надходжень до загального фонду Державного бюджету відрахувань від плати за транзит природного газу через територію України та рентної плати за природний газ власного видобутку (постанова Кабінету Міністрів України від 28 січня 2002 р. №95).

Прийняття закону’’Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання розвитку вітроенергетики України” сприяло забезпеченню введення (станом на 1 квітня 2002 р.) в експлуатацію 348 серійних вітрое­нергетичних установок, робота яких дозволила зекономити близько 13,8 тис. т. умовного палива та забезпечити потребу в електроенергії окремих регіонів України.

Україна належить до енергодефіцитних держав та задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах (далі — П ЕР) за рахунок влас­ного їх видобутку менше ніж на 50 %. Поряд із цим в Україні актуальною залишається проблема низької ефективності використання ПЕР.

Витрати енергоресурсів на одиницю ВВП в Україні у кілька разів вищі, ніжу розвинутих країнах. Це об’єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва і лягає важким тягарем на економіку.

Разом этим, потенціал енергозбереження в Україні становить 42-48 % від обсягу споживаних ПЕР.

На сьогодні в Україні створено вагоме підгрунтя для реалізації наявно­го потенціалу енергозбереження в усіх сферах суспільного життя:

- сформовано нормативно-правову базу енергозбереження (Закон Ук­раїни “Проенергозбереження”, Указ Президента України “Про заходи шодо скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями та казенними підприємствами” від Ібчервня 1999 р. №662, постанови Кабінету Міністрів України „Про скорочення енергоспоживання бюджетними уста­новами, організаціями та казенними підприємствами” від ЗО листопада 1999 р. № 2183, „Про невідкладні заходи щодо виконання Комплексної державної програми енергозбереження України” від 27 червня 2000 р. №1040 та ін.);

— розроблено та виконується Комплексна державна програма з енер­гозбереження (КДП Е), складовими частинамиякої є галузеві та регіональні програми енергозбереження;

- прийнято Програму державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики (НВДЕ);

— проводиться робота щодо гармонізації законодавства України з за­конодавством Європейського Союзу — розробляється законопроект “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про енергозбереження”, який дасть змогу на законодавчому рівні закріпити європейські механізми енергозбереження та підвищити конкурентоспроможність вітчизняного то варови роби ика;

На активізацію діяльності у сфері енергозбереження була направлена робота з розробки та вдосконалення нормативно-правової бази галузі, що проводилася протягом 2001—2002 р.:

- прийнято Закон України „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про енергозбереження” (від 21 червня 2001 р. №2550-111), яким визначено правові засади відповідальності за адмініст­ративні правопорушення у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів у частині марнотратного їх споживання та недотримання вимог шодо ефективності використання, а також за неефективну експлуатацію паливо- і енерговикористовуючого устаткування;

— для подолання витратного механізму формування тарифів при на­данні комунальних послуг розроблено Міжгалузеві норми витрат палива для опалювальних котлів, які експлуатуються в Україні (затверджені нака­зом Держкоменергозбереження від 7 травня 2001 р. №46);

- встановлено порядок відбору та проведення видатків на реалізацію проектів з енергозбереження, які проводяться за рахунок державного бюд­жету (постанови Кабінету Міністрів України, від 14 березня 2001 р. №241 та від 26 жовтня 2001 р. №1442);

— визначено завдання шодо забезпечення переходу до масового засто­сування споживачами приладів обліку енергоресурсів (Указ Президента України від 5 березня 2002 р. №216).

Окрім цього, розширено мережу спеціалізованих організацій, що зай­маються енергетичними обстеженнями, проводиться моніторинг розв’язан­ня завдань з енергозбереження, запроваджені граничні норми споживання електричної і теплової енергії в бюджетній сфері та механізм їх контролю.

У результаті прийнятих на державному рівні рішень та вжитих заходів спостерігається певне поліпшення ситуації, пов’язаної з енергоефективн- істю. Зокрема, відбувається поступове зменшення енергоємності ВВП: якщо цей показник зріс протягом 1990—1996 р. р. на 42 % і практично ста­білізувався лише у 1997—1999 р. р., то у 2000 р. зафіксовано його значне зменшення. Ця тенденція продовжилася в 2001 р.

Заходи, що вживаються стосовно енергозбереження в бюджетній сфері на основі фінансування з державного та місцевих бюджетів. Проводиться робота, спрямована на розвиток співпраці з міжнародними фінансовими організаціями та іноземними інвесторами у напрямі отримання міжнарод­ної технічної допомоги та залучення іноземних інвестицій у сферу енергоз­береження. Започатковано проведення щорічних загальнонаціональних акцій, спрямованих на пропагування та популяризацію ідеї енергозбережен­ня, підвищення освітнього рівня населення з питань енергозбереження.

Проте заходів, вжитих задля підвищення енсргосфективності, недо­статньо за наявних умов надвисокої енергоємності ВВП. На сьогодні у сфері енергозбереження склалася ситуація, коли, з одного боку, відсутнє у дос­татніх обсягах цільове фінансування заходів з енергозбереження з бюджетів усіх рівнів, а з іншого боку — відсутні механізми залучення позабюджетних джерел фінансування до сфери енергозбереження.

Основними проблемами, які потрібно вирішити на найближчу перспективу є:

- нсврегульованість на законодавчому рівні механізмів економічного стимулювання енергозбереження та самофінансування енергозберігаю­чих заходів у бюджетній і виробничій сферах;

- несприятливий інвестиційний клімат у сфері енергозбереження, обмеженість інозем HИX інвестицій;

- низький рівень оснащення споживачів приладами обліку споживан­ня ПЕР;

- відсутність стабільності бюджетного фінансування міжгалузевих енергозберігаючих заходів та програм оснащення споживачів приладами обліку ПЕР;

- обмеженість використання енергії з нетрадиційних та відновлюваних джерел, нетрадиційних та альтернативних видів палива (за період 1996 - 2001 р. р. включно, видобуто близько 34 мли г у. п. енергоносіїв, у тому числі за 2001 р. -- близько 10,1 млнту. п);

- невідповідність законодавства України у сфері енергозбереження законодавству ЄС.

Метою державної політ ики у сфері енергозбереження є поступове підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів в усіх сферах суспільного виробництва, шо дозволить підвищити конку­рентоспроможність вітчизняних товаровиробників та якість життя украї­нських громадян, зміцнити енергетичну безпеку держави.

Основними заходами державної політики, вжиття яких дасть змогу до­сягти визначених цілей є:

- прийняття законопроектів спрямованих на запровадження еконо­мічних механізмів стимулювання та самофінансування заходів з енергоз­береження у бюджетній та виробничій сферах;

- створення правового поля для застосування лізингових операцій у сфері енергозбереження;

- створення правових, економічних та організаційних засад щодо розширення використання комбінованого виробництва теплової та елек­тричної енергії, скидного енергетичного потенціалу та нетрадиційної і відновлюваної енергетики;

- створення нормативно-правовоїбази запровадження в Україні енер­гетичного маркування електрообладнання побутового призначення;

забезпечення пріоритетності фінансування найважливіших заходів з енергозбереження шляхом включення до спеціального фонду Держав­ного бюджету видатків на фінансування міжгалузевих енергозберігаючих проектів, програм оснащення споживачів приладами обліку споживання ПЕРта науково-дослідних розробок у сфері енергозбереження;

- удосконалення порядку створення демонстраційних зон високої енсргоефективності;

- вжиття заходів щодо адаптації законодавства України у сфері енер­гозбереження до законодавства ЄС.

Велике занепокоєння викликає екологічний стан більшості гірничо­добувних регіонів України. Внаслідок закриття нерентабельних підприємств, шахт і розрізів постала низка еколого-гідрогеологічних про­блем, пов’язаних з негативними змінами геологічного середовища. Основ­ними факторами вияву екологічної небезпеки в районах групового закриття шахт є підтоплення населених пунктів грунтовими водами, заболочення земель, забруднення шахтними водами водоносних горизонтів, які вико­ристовуються для питного та господарсько-побутового водопостачання, сольове забруднення поверхневих і грунтових вод, утворення підземних порожнин, просідання поверхні тощо.

Головною причиною загострення екологічних суперечностей і тяжкої екологічної обстановки в ряді промислових центів України є ігнорування екологічних факторів розвитку і розміщення продуктивних сил суспіль­ства. До особливо неблагополучних внаслідок техногенного забруднення можна віднес ти територію розміщення великих ТЕС, які спалюють орган­ічне паливо (вугілля, мазут), а також райони, що потерпіли від Ч AEC.

Більше як дві третіх території України не є сприятливими для прожи­вання. Сюди відносяться регіони: Полісся, Придніпров’я, Донбас, Крив­бас, Північний Крим.

Погіршують ситуацію нафтохімічне забруднення довкілля, а також заб­руднення агрохімікатами земель сільськогосподарського призначення. Велику загрозу безпеці людині та довкіллю становлять радіоактивні відхо­ди, відвали шахтних порід, скиди і викиди, шо утворилися в результаті ви­добутку та переробки уранових руд. Залишаються невирішеними пробле­ми об’єкта „Укриття” Чорнобильської AEC.

Використання нафтопродуктів як джерела енергії несе у собі значну екологічну небезпеку. У містах основними чинниками забруднення навко­лишнього середовища є автотранспорт: разом із відпрацьованими газами у повітря викидаються вуглеводні, оксид азоту, окис і двоокис вуглецю, діоксид сірки, а також сполуки, шо містять свинець. Викиди вуглеводнів призводять до утворення приземного шару озону, який є основним ком­понентом смогу. Негативний вплив озону виявляється у подразненні очей, пошкодженні легенів, сприянні поширенню та ускладненню респіратор­них захворювань. Вуглеводні, зокрема бензопірен, є канцерогенними ре­човинами, які разом з оксидами азоту під час кислотних дощів завдають величезної шкоди сільськогосподарським культурам, лісовим насаджен­ням. Двоокис вуглецю є одним із головних компонентів парникових газів, викиди яких в атмосферу призводять до змін клімату¹.

Вгрудні 1994 р. вЛісабоні Україна підписала Договір до європейської енергетичної хартії. Хартія має велике значення для України, особливо її розділи, пов’язані з транзитом енергії, протоколи з екології, ядерної без­пеки.

Основними завданнями Уряду є:

— опрацювання та вжиття цілісної системи заходів щодо забезпечен­ня істотного поглиблення ринкових перетворень у паливно-енергетичній галузі, насамперед - прискорення процесу роздержавлення та привати­зації, детінізації виробничих економічних процесів, створення прозорого ефективного снергоринку, утворення високоефективних інтегрованих паливно-енергетичних компаній;

- радикальна зміна ситуації, пов’язаної з погашенням заборгованості із заробітної плати шахтарям та енергетикам;

' Ковальський В.. Голодніков O., Григории M., Косарев О., Кузьменко В. Про підви­щення рівня еколого-епергетичної безпеки України // Економіка України. - NelO. — 2000 С. 36. ■

— забезпечення належного рівня техніки безпеки, охорони праці, меди- ко-санітарного обслуговування шахтарів та енергети ків, захист довкілля;

— поліпшення платіжної дисципліни між учасниками оптового ринку електроенергетики, забезпечення прозорості взаєморозрахунків;

— опрацювання комплексної програми (на 2003—2008 р. р.) реструкту­ризації теплових електростанцій, адаптації їхнього обладнання до роботи на низькоякісному вугіллі, запровадження в тепловій енергетиці новітніх технологій, які забезпечили б у перспективі її функціонування за рахунок вітчизняної бази;

-добудова компенсаційних потужностей на Рівненській і Хмельницькій AEC та регуляційних потужностей на Ташлицькій та Дністровській ГАЕС;

— реалізація програми модернізації та підвищення безпеки експлуа­тації енергоблоків атомних електростанцій з урахуванням міжнародних зо ­бов’язань України;

— створення ядерно-паливного циклу;

— завершення протягом 2003—2004 р. р. процесу приватизації облас­них енергопостачальних компаній;

— залучення іноземних інвестицій у паливно-енергетичну галузь, зок­рема, через механізми Закону „Про розподіл продукції”;

— прийняття законопроектів щодо економічного стимулювання ефек­тивного використання енергоресурсів, впровадження сучасних енергое- фективних технологій та обладнання (зокрема, змін до Закону України „Про енергозбереження”);

— законодавче врегулювання механізмів самофінансування енергозбе- рігальних заходів у бюджетній та житлово-комунальній сферах;

— законодавче врегулювання обліку паливно-енергетичних ресурсів (розробка та ухвалення Закону України „Про облік паливно-енергетич­них ресурсів”);

— розроблення та ухвалення державної програми зменшення спожи ­вання природного газу;

— розроблення програми поетапного припинення функціонування енергоємних низькорентабельних виробництв.

Завдання державної політики:

• подальша адаптація енергетичного законодавства України до зако ­нодавства Європейського Союзу;

• модернізація та оновлення газотранспортної системи;

• удосконалення механізмів технічного та технологічного оновлення підприємств галузей паливно-енергетичного комплексу;

• удосконалення державного регулювання діяльності природних мо­нополій в енергетичній сфері;

• проведення реструктуризації вугледобувних підприємств;

' диверсифікація зовнішніх джерел постачання енергоносіїв, збільшен­ня власного видобутку та виробництва енергоносіїв;

• забезпечення в повному обсязі розрахунків за спожиті енергоносії виключно у грошовій формі;

• підвищення інвестиційної привабливості підприємств паливно-енер­гетичного комплексу, та зняття напруги, що склалася на енергоринку.

Створення умов для розвитку в Україні ефективного паливно-енерге­тичного комплексу, стабільне нарощування об’ємів забезпечення націо­нальної економіки за рахунок власних енергоресурсів потребує вжиття таких заходів:

У вугільній промисловості:

• застосувати принципово нові системи управління державною влас­ністю на основі залучення ефективного менеджменту (на конкурсних засадах);

• провести приватизацію інвестиційно привабливих шахт (розрізів) або передачі їх в управління з принципово новими підходами щодо розв’я­зання соціальних проблем підприємств вугільної галузі;

• завершити розпочате будівництво нових шахт (розрізів) з високим ступенем готовності, реконструкції та технічного переоснащення діючих вугледобувних та вуглепереробних підприємств;

• продовжити бюджетну підтримку вугільної промисловості, в першу чергу для збереження потужностей діючих вугільних підприємств.

В електроенергетиці:

• продовжити вживання заходів для залучення інвестицій у розвиток електроенергетики;

• врегулювати проблему заборгованості в паливно-енергетичному ком­плексі;

• затвердити умови проведення конкурсів з продажу пакетів акцій 9 енергопостачальних компаній;

• усунути перехресне субсидування одних споживачів електроенергії за рахунок інших;

• продовжити добудову компенсуючих потужностей на Рівненській і Хмельницькій AEC та регулюючих потужностей на Ташлицькій та Дністровській ГАЕС;

• забезпечити реалізацію програм модернізації та підвищити безпеку експлуатації енергоблоків атомних електростанцій з урахуванням міжна­родних зобов’язань України;

• продовжити створення ядерно-паливного циклу.

У нафтогазодобувній галузі:

• активізувати процес залучення вітчизняних і іноземних інвестицій у розробку існуючих та в освоєння нових родовищ нафти і газу;

• нарощувати видобуток нафти і газу через нарощення обсягів розві­дувального та експлуатаційного буріння;

• посилити вимоги до неплатників за використаний природний газ; вжити організаційні заходи щодо диверсифікації джерел постачання

нафти та газу в Україну.