Основні проблеми та перспективи розвитку АПК України

Перехід України до ринкових методів господарювання негативно по­значився на аграрних галузях. Так, до проблем, які потребують вирішення належать:

- зростання витратності виробництва, яке призводить до кредиторсь­кої та дебіторської заборгованості сільськогосподарських підприємств;

- відсутність ринку страхових послуг, ефективної системи регулюван­ня та підтримки аграрного виробництва, що піддає доходи селянина коли­ванням цінової кон’юнктури, а відтак призводить до обігу сільськогоспо­дарської продукції за тіньовими схемами;

- відсутність рішень щодо розвитку соціальної сфери села;

- питання технічного переоснащення сільського господарства, оскіль­ки за останні три роки забезпеченість галузі технікою зменшилася на чверть і складає 55-65 % від потреби, а 80 % парку сільськогосподарських машин відпрацювала свій амортизаційний термін;

- належне фінансування видатків на розвиток аграрного сектору;

- вдосконалення відносин власності в аграрному секторі економіки, захист майнових прав селян, зокрема прав приватної власності на землю, стимулювання сільськогосподарської кооперації підприємств у сфері аг- росервісу, переробка і збут продукції;

- формування повноцінного ринку землі сільськогосподарського при­значення, запровадження сучасних земельно-орендних іпотечних відно­син, стимулів раціонального використання та охорони земель, страхуван­ня фінансових ризиків;

- удосконалення механізмів захисту національного аграрного ринку, дозволених нормами COT;

- формування розгалуженої інфраструктурм аграрних ринків, зокре­ма, системи збуту сільськогосподарської продукції та інфраструктури не- банківських фінансових інститутів, удосконалення механізмів заставних закупівель та запровадження інтервенції на ринку зерна, створення пра­вового поля щодо запровадження ф’ючерсної торгівлі базовими товарни­ми активами (зерном, насінням соняшнику тощо);

- удосконалення механізмів стимулювання інноваційної діяльності, технічного та технологічного оновлення підприємств агропромислового комплексу;

- проведення активної інформаційної підтримки просування аграрної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках і гармонізація системи стандартизації та сертифікації з міжнародними вимогами;

- належний розвиток соціальної сфери села та рівня заробітної плати (в сільському господарстві рівень заробітної плати вдвічі нижчий за се­редній її рівень у галузях економіки країни).

Важливою стратегічною метою розвитку аграрного сектора України є розширення меж ринку збуту сільськогосподарської продукції.

Важливе значення для формування ефективної структури економіки України має розведення таких стратегічних культур у сільському госпо­дарстві, яккукурудза, соя, соняшник, які потребують ефективних технологій вирощування. Ці технології надмірно трудо- й енергомісткі, недостатньо відповідають біологічним вимогам цих культур та особливостям місцевих ґрунтово-кліматичних умов. Українськими вченими винайдено принципо­во нові технології виробництва цих культур: „українська”, „зональна”, „про­мислова”, що передбачають нові механізовані операції, що дозволяють змен­шити витрати, пов’язані з вирощуванням цих культур на 20—35 % і на 20-25 % підвищують врожаї. Основна перевага нових технологій полягає в тому, що вони допомагають значно зменшити негативний вплив несприятливих погоднихумов і підвищити стабільність виробництва культур^[VIII].

Географія експорту Україною сільськогосподарської продукції та про­довольства все більше поширюється на країни Євросоюзу, зокрема Німеч­чину, Великобританію, Францію та ін.

Майбутнє членство України у Світовій організації торгівлі вимагатиме захисту внутрішнього аграрного ринку шляхом зменшення імпортних та­рифів на сільськогосподарські товари та продовольство, а також поступо­вої трансформації державної підтримки сільського господарства.

Запровадження в аграрному секторі норм і правил COT щодо сільського господарства відповідає об’єктивним потребам реформування аграрних відносин і сприятиме повнішій реалізації порівняльних і конкурентних переваг галузі на зовнішніх ринках.

Таким чином реформування агропромислового комплексу дало мож­ливість: перебудувати земельні та майнові відносини; створити якісно нові організаційно-правові форми господарювання, базуючись на принципах непорушності права приватної власності на землю та майно; запровадити механізми здешевлення кредитів, що сприяло притоку фінансових ресурсів комерційних банків для фінансування потреб сільськогосподарського ви­робництва.

Уряд поширює використання механізму часткової компенсації ставок за кредитами комерційних банків, шо надаються сільськогосподарським виробникам та іншим підприємствам АПК. Цей механізм підтвердив свою ефективність стабільною тенденцією зниження вартості кредитних ре­сурсів на внутрішньому ринку — обсяги пільгового кредитування сільгос­пвиробників з 2002 р. становили близько 2 млрд гри.

Основними завданнями державної аграрної політики є:

- нормативно-правове та організаційне забезпечення процесів запро­вадження ринку землі та майна, удосконалення орендних відносин;

- сприяння розвитку ринкової (в сфері збуту, переробки, агроссрвісу, експорту) інфраструктури та відпрацювання механізмів стабілізації кон’­юнктури аграрних ринків, створення необхідних передумов для забезпе­чення потенційних переваг від вступу до COT;

- підвищення конкурентоспроможності агропромислового сектора шляхом удосконалення механізмів його технічного та технологічного онов­лення;

- формування спеціалізованої системи надання фінансово-кредитних і страхових послуг;

- спрямування зусиль на посилення соціальної орієнтації аграрних ре ­форм як основи соціальної стабільності на селі.

Розв’язання проблем агропромислового комплексу вимагає змін в нор­мативно-правовій базі, яка регулює економічні відносини в АП К. Так, За­кон України „Про стимулювання розвитку сільського господарства на пе­ріод 2001 -2004 років’’ від 18 січня 2001 р. №2238- IlI визначає основні заса­ди державної політики на період реформування сільського господарства протягом 2001-2004 років як пріоритетної галузі економіки; Закон Украї­ни.

Президента України “Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку” від 8 серпня 2002 р. № 694 визначає напрями стабілізації ринків зерна та цукру, здешевлення кредитних ресурсів, покращання соціальної сфери села.

Аграрна сфера гостро потребує фінансових ресурсів для модернізації виробничої бази. Фінансове забезпечення підтримки розвитку сільського господарства за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на 2004 рік визначено в сумі 2 млрд грн, які передбачається спрямувати на виконання бюджетних програм, спрямованих на перспективний розвиток сільськогосподарського виробництва^[IX].

Відзначимо, що вперше запроваджується механізм державної підтрим­ки підприємств агропромислового комплексу, які залучають для свого роз­витку довгострокові кредити. За попередніми розрахунками введення такої програми дозволить залучити кредитних ресурсів у сумі від 0,8 млрд грн (при відшкодуванні 15 % річної ставки) до 1,2 млрд грн (при відшкоду­ванні 10 %). Крім цього, вперше буде запроваджено часткову компенса­цію вартості мінеральних добрив вітчизняного виробництва. Кошти, пе­редбачені цією програмою, дозволять зменшити ціну залежно від виду від 500 до 800 тис. т мінеральних добрив. Пропонується за рахунок коштів дер­жавного бюджету збільшити фінансове забезпечення найдієвіших програм розвитку агропромислового комплексу. Так, потрібно спрямувати кошти на вживання заходів з технічного переоснащення сільського господарства, зокрема через лізингові операції та часткову компенсацію складної сільськогосподарської техніки, що сприятиме закупівлі майже 2000 оди­ниць техніки, з яких 1100 — це трактори і зернозбиральні комбайни.

Оскільки врожай зернових залежить від агрокліматичних умов, то з метою забезпечення країни продовольчим зерном у потрібних обсягах про­понується здійснити заходи із стимулювання посіву сільськогосподарсь­кими товаровиробниками ярих зернових культур на площі майже 5 млн га.

Подальшої державної підтримки потребують підприємства, які залу­чають для свого розвитку короткострокові кредити. Кошти, передбачені на цю мету, дозволять у 2004 р. залучити від 0,5 млрд грн (при відшкоду­ванні 15 % річних на 8 місяців) до 2 млрд грн (заставкою 10 % на6 місяців).

Потрібно збільшити видатки бюджету на фінансове забезпечення вжи­тих заходів щодо стимулювання збільшення поголів’я худоби та покращен­ня її генетичного потенціалу.

Варто звернути увагу на негативні тенденції в аграрному секторі еко­номіки, а саме:

■ не дивлячись на зростання обсягів біржової торгівлі сільськогоспо­дарською продукцією (так, зерна в 2001-2002 маркетинговому році було реалізовано на біржах за внутрішніми контрактами в 2,5 рази більше, ніж у попередньому маркетинговому році), частка реалізації сільськогосподарсь­кої продукції на біржовому ринку в загальному обсязі реалізації незначна (близько 6 %), шо робить нерепрезентативними біржові ціни;

- намітилася тенденція випереджаючого зростання цін на матеріаль­но-технічні ресурси, що споживаються в сільському господарстві, порівня­но з цінами на сільськогосподарську продукцію (рис. 25);

- погіршення цінової ситуації нааграрному ринку через тенденцію ви­передження темпів нарощування пропозиції порівняно з темпами росту платоспроможного попиту на сільськогосподарську продукцію та продо­вольство;

- недостатній обсяг довгострокових кредитів (лише 15 % загальнихоб- сягів кредитування сільського господарства) гальмує процеси оновлення основних виробничих фондів.

Важливим питанням, що потребує негайного розв’язання, є погіршен­ня екологічної ситуації в країні, зумовленої високим рівнем господарської освоєності земельних ресурсів та надмірним використанням поверхневих прісних водойм та лісових ресурсів^[X].

За умов розвитку багатоукладності сільського господарства. Збільшен­ня кількості суб’єктів господарювання на землі виникає потреба у прий­нятті заходів щодо охорони і підвищенні продуктивності земель, зокрема захист земель від шкідливих природнихта антропогенних впливів, відтво­рення родючості грунтів, економічний механізм раціонального землеко­ристування.

Однією з важливих умов вживання землеохоронних заходів і забезпе­чення раціонального землекористування є поступове вилучення з інтен­сивного обробітку деградованих земель, крутосхилів, ерозійно небезпеч- нихділянок.

Потрібно подолати негативну тенденцію зменшення вмісту гумусу в грунтах шляхом збільшення обсягів внесення органічних добрив та інших біокомпонентів, а також застосування технологій, шо сприяють збережен­ню і підвищенню гумусності. Застосування мінеральних добрив має обо­в’язково поєднуватися в комплексі з органічними, щоб запобігти проце­сам де гуміфікації, мінералізації, втрати протиерозійної стійкості ґрунтів.

Застосування економічних механізмів стимулювання землеохоронної діяльності суб’єктів господарювання також дасть позитивний результат. Це пільгове кредитування господарств, які вкладають власні кошти взем- леохоронні, землемеліоративні та землевідновлювальні роботи; звільнен­ня підприємців від податків на суму коштів, вкладених в охорону земель; надання державних субсидій аграрним товаровиробникам на придбання й освоєння еколого безпечної техніки і технологій у сільському господарстві; застосування штрафних санкцій за погіршення якості землі.

Динаміка індексів цін на сільськогосподарську продукцію та матеріальноспоживалися в сільському (у % до попереднього місяця)

IOT

Джерело. Держкомстат.

Рис.25. Динаміка індексів цін на сільськогосподарську продукцію та мате­ріально-технічні ресурси.

З огляду на вищезазначене, основними заходами державної політики є:

- формування автоматизованої системи ведення Державного земель­ного кадастру як важливої складової інформаційної інфраструктури рин­ку землі;

- вжиття заходів щодо охорони земель, у тому числі в напрямі створен­ня протиерозійних гідротехнічних споруд та рекультивації порушених зе­мель;

- врегулювання правових питань, пов’язаних з проведенням землеоці- ночної діяльності;

- запровадження сучасних ринкових механізмів регулювання ринків зерна, цукру та інших видів сільськогосподарської продукції;

- проведення підготовчих робіт з мстою забезпечення оптимальних умов вступу України до СОТ, удосконалення механізмів захисту внутріш­нього аграрного ринку відповідно до вимог багатос торонньої міжнарод­ної торговельної системи:

- гармонізація системи сертифікації та стандартизації з міжнародними вимогами; прискорення створення правового поля щодо системи гарантій ви кої іання форвардних контрактів та розвитку ринку товарних деривати вів з мстою формування об’єктивних цінових індикаторів;

- запровадження сучасних ринкових механізмів стимулювання збільшення експорту сільськогосподарської продукції та продовольства, вдосконалення його інфраструктури;

- прискорення формування інфраструктури сільськогосподарськоїдо- радчої діяльності;

- удосконалення нормативно-правової бази для реалізації інновацій­ної моделі розвитку аграрного виробництва, впровадження сучасних ре- сурсоощадних технологій та інституційне забезпечення надання консуль­таційно-інформаційних послуг у напрямі пропаганди та освоєння досяг­нень науково-технічного прогресу і передового досвіду;

- розвиток системи лізингу як одного з фінансових джерел технічного оновлення сільськогосподарського виробництва;

- створення умов для формування сприятливого інвестиційного клімату;

- забезпечення правових та інституційних передумов впровадження системи іпотечного кредитування з метою забезпечення середньо- та дов­гострокових вкладень у сільськогосподарське виробництво;

- створення спеціалізованої кредитної системи, організація земельного іпотечного банку для впровадження широкого спектру банківських послуг, оптимально враховуючих специфіку сільськогосподарського бізнесу;.

- сприяння розвитку небанківських кредитних інституцій з метою кон­солідації приватних заощаджень та спрямування їх на мікрокредитування господарств населення та фермерів, що здійснюють дрібнотоварне при­ватне виробництво;

- створення ефективної системи страхування ризиків сільськогоспо­дарської діяльності у сільській місцевості;

- забезпечення впровадження програм розширення зайнятості сільського населення та створення нових робочих місць за рахунок роз­витку нових видів діяльності кооперативів різних напрямів, “зеленого” туризму, промислів, приватної сфери побутового обслуговування.

Відзначимо, що у світовій практиці використовується низка ефектив­них важелів впливу держави на агропромислове виробництво, зокрема:

- реалізація різноманітних цільових програм підтримки сільського гос­подарства за рахунок державного бюджету (програми - зерно, цукор, мо- ЛОКО, охорона земельних, водних ресурсів, підвищення родючості грунтів, розвитку аграрної науки й освіти тощо);

- регулювання, іноді формування попиту на продукти харчування на внутрішньому ринку з певним обмеженням імпорту продукції, яка в дос­татніх обсягах виробляється в державі;

- державна підтримка національного агропродовольчого товаровироб­ника на основі цільових субсидій, стимулювання експорту продуктів харчу­вання через надання певних пільг і виплату дивідендів суб’єктам, які займа­ються зовнішньоекономічною діяльністю, а також на базі договірного (міжнародно-правового) закріплення продовольчих секторів на закордон­них ринках, куди направляються експортні поставки продуктів харчування.