НТП і перспективи розвитку світового господарства, України та її регіонів

Сучасний етап розвитку продуктивних сил України відзна­чається двома основними тенденціями. Одна з них полягає в то­му, що більша частина виробничих потужностей структурофор- муючих галузей економіки є морально та фізично застарілою.

шилось реальне оновлення основних виробничих фондів. Інве­стиції в основний капітал за 1990-1998 рр. скоротились на 78%. Тільки починаючи з 1998 року, спостерігається зростання інве­стицій ( у 2000 р. — на 14,9% у порівнянні з 1998 р.)

Для галузей, що визначали місце України в міжнародному поділі праці, інвестиції в основний капітал за період кризи (1990-1998 рр.)скоротились приблизно у два (в газовій, харчо­смаковій промисловості), в три (у вугільній, нафтовій промис­ловості, чорній та кольоровій металургії), в п'ять (у хімічній та нафтохімічній промисловості), десять (у деревообробній про­мисловості, промисловості будматеріалів), у двадцять (в ма­шинобудуванні), а у легкій промисловості — більше, ніж в тридцять разів^[VII]. Багато в чому невідповідною сучасним вимо­гам НТП залишилась номенклатура продукції, що випуска­лась. За рахунок цього вітчизняні товари, за винятком мабуть що продукції сировинних галузей та окремих високотехно- логічних виробів ВПК і ракетно-космічної галузі, не зайняв у роки розбудови незалежності України чільного місця на євро­пейському та світовому ринках. Це становище, на жаль, суттєво не поліпшилося й у період виходу з кризи й зростання суспільного виробництва. Зокрема продовжують скорочува­тися інвестиції у вугільну промисловість та кольорову мета­лургію. Проте суттєве зростання інвестицій у загалом високо- технологічний машинобудівний комплекс (на 72,5%), та пев­ний приріст освоєних інвестицій у більшості базових галузей виробництва й інфраструктури дає змогу казати про початок позитивних зрушень у науково-технічній структурі вироб­ництва.

Друга тенденція відображається у значному відриві на­укових та технічних досягнень української науки від вироб­ництва. Дійсно високий, світовий рівень багатьох як фунда­ментальних, так і прикладних наукових розробок початку 90­х років не впроваджувався у виробництво, у зв'язку з розри-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України вом господарських зв'язків із товаровиробниками як за межа­ми України, так і всередині держави. За рахунок такого зволікання певний “відрив з випередженням” вітчизняної на­уки від відповідних зарубіжних розробок значним чином ніве­лювався. Причому відрив науки від виробництва за кризовий період останнього десятиріччя значно поглибився (табл.7.1 та 7.2). Кількість створених зразків нових типів техніки скороти­лась із 593 до 266 найменувань за рік у період 1990-1999 рр. Зростання кількості створених зразків нової техніки спос­терігалося у період 2000-2005 років р., і їх кількість склала на 2003 рік 710 одиниць, що є достатньо позитивною ознакою і пов'язано з інтенсивними процесами відродження й прискоре­ного розвитку національної економіки. У попередній кризо­вий період найбільш чутливо скоротилося впровадження у ви­робництво наукових досягнень у стратегічних галузях, таких, як створення металорізальних верстатів (в 33 рази), нових за­собів обчислю-вальної техніки (втричі), засобів зв'язку — в 3,5 рази, гірничо-шахтного устаткування (в 3 рази), сільськогос­подарських машин (в 2,5 рази), приладів та засобів автомати­зації — в 7,5 разів, електронної техніки — у 5 разів, медичної техніки — у 8 разів. Процес механізації та автоматизації про­мислового виробництва уповільнився за цей період більше, ніж в чотири рази, а впровадження нових прогресивних техно­логічних процесів — більше, ніж у п'ять разів ^[VIII]. За останні ро­ки спостерігається певне зростання парку створених зразків нових типів техніки, зокрема достатньо суттєво — машин, ус­таткування та апаратів (у 2000 році їх було створено 300 оди­ниць, у 2001 — 478, у 2002 — 491 одиниця, що у 2 рази переви­щує показники найбільш проблемного у цій сфері 1999 року.

204

Основні показники стану сфери науки в Україні у 1990-2003 рр.*

Таблиця 7.1

Д.В. Клиновий,Т.В.Пепа

Продовження табл. 7.1

* Розраховано за даними Статистичний щорічник України за 2003 рік, K.: "Консультант", 2004, - С. 346.

** Розраховано за даними "Моніторинг соціально-економічного розвитку регіонів України за 2004 р. Київ, 2005, - С.226 Складено за даними Статистичний щорічник України за 2000 рік / Держкомстат України. K.: Техніка, 2001. С. 456-464; 2004 - С. 353; зіставленний збірник "Наукова та інноваційна діяльність в Україні" Київ-2003, С. 250-251

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

За рахунок відтоку кадрів зі сфери науки та кваліфікова­них працівників — з підприємств наукомістких галузей про­блематичними стали не тільки впровадження у виробництво попереднього наукового доробку, але й проведення нових, відповідних потребам сучасності науково-виробничих досліджень. Так, за найбільш кризовий для вітчизняної науки період 1995-1998 рр. Україну залишили 270 докторів та більше 600 кандидатів наук, збагативши науковий потенціал в основ­ному Сполучених Штатів Америки, Російської Федерації та держави Ізраїль. З 2000 по 2004 роки кількість докторів наук, що залишили Україну склала, однак всього 79 чоловік, а кан­дидатів наук — 406 чоловік, що свідчить про уповільнення процесу міграції фахівців вищої кваліфікації. Досить стійкою тенденцією 1990-2005 років було зростання чисельності фахівців із науковим ступенем, кількість яких складала на 2000 р. 10339 докторів та 58741 кандидати наук, на 2004 рік — 11573 та 65839 осіб відповідно. Більше половини докторів на­ук мають вчене звання професора, а кандидатів наук — звання доцента (старшого наукового співробітника). Однак, більше половини докторів і п'ята частина кандидатів наук є старшою за 60 років, що свідчить про гостроту проблеми оновлення на­укових кадрів, особливо найвищої кваліфікації ¹. Це підтверд­жується наступним поступовим зменшенням чисельності на­уковців, що виконують науково-дослідницькі роботи і мають вчені звання і наукові ступені у період після 2000 року.

Науковий потенціал нашої країни внаслідок вказаних причин зазнав значних втрат. Так, кількість спеціалістів, які виконували науково-технічні роботи за час з 1990 по 2000 рр. включно скоротилась з 313,1 тис. чол. до 120,8 тис. чол. і до 104,8 тис. у 2003 р. Рівень залучення висококваліфікованих науковців до наукових розробок є мало задовільним (на 90% — для докторів, та лише на 70% для кандидатів наук).

'Статистичний щорічник України за 2000 рік/Держкомстат України; — К.: Техніка, 2000. С. 456, 458, Статистичний щорічник України за 2003 рік/Держкомстат України; 2003 — С.346., Статистичний щорічник України за 2004 рік/Держкомстат України; — К.: Консультант, 2005. С.350-351.

Рівень використання наявного наукового потенціалу Ук­раїни, особливо для середнього та молодшого науково- технічного та інженерно-технічного персоналу, відчутний дефіцит якого протягом останнього десятиріччя негативно по­значився на якості та кількості наукових розробок, особливо в технічних галузях, не відповідає високій кваліфікації та інте­лектуальному потенціалу українських науковців.

Проте, не дивлячись на це, помітний науковий потенціал зберігся в теоретичних науках (математиці, теоретичній фізиці тощо), аерокосмічній галузі, матеріалознавстві, у т.ч. металознавстві, технології виробництва конструкційних ма­теріалів, у галузі ядерних досліджень, військовій справі тощо. Кількість організацій, що виконували науково-технічні робо­ти, зросла з 1990 по 2003 рік на 87 одиниць і склала на 1.01.2004 р. 1487 закладів. У зв'язку з усе більшою обме­женістю матеріально-технічної бази проведення досліджень та скороченням числа замовлень на прикладні розробки, у за­гальних обсягах проведених науково-дослідних робіт все більшою стає частка фундаментальних досліджень. Зокрема, якщо у 1990 р. вони складали 6,1% загальних обсягів проведе­них наукових досліджень, то у 2004 р. відповідна частка сягну­ла 15,3%. У структурі обсягів виконаних науково-дослідниць­ких робіт частка прикладних досліджень за 1990-2004 рр. ско­ротилася з 27,5% до 14,0%, частка розробок з 61,7% до 53,8%, зато зросла частка наукових послуг — з 4,7 до 16,9% (табл.7.2). Таке становище за об'єктивних обставин є достатньо відповідним загальноекономічній ситуації в країні. Однак, з точки зору перспективного розвитку виробництва, при збере­женні існуючого інтересу до фундаментальних досліджень аб­солютно недоречним є подальше скорочення числа досліджень прикладного характеру та пошуково-конструк­торських розробок, роль яких у впровадженні наукових розро­бок у виробництво є провідною й необхідною умовою цього, має бути орієнтування прикладних наукових робіт на кон­кретні потреби національного виробника.

208

Таблиця 7.2

Структурно-динамічна характеристика науково-технічного потенціалу України (за обсягами наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій у 1990-2000, 2003, 2004 рр.*

* Розраховано за даними статистичного збірника "Наукова та інноваційна діяльність в Україні", K.: 2005, - С. 115.

Д.В. Клиновий,Т.В.Пепа

Таким чином, без відновлення тісного зв'язку науки і ви­робництва малоймовірним, виходячи з ринкових умов господа­рювання, є відродження та прискорений розвиток національної економіки. Основними для вирішення цього завдання є два на­прями. Перший полягає у приділенні належної уваги фінансу­ванню української науки, причому на першому етапі — досліджень, які матимуть прикладне значення. При цьому вра­ховуючи особливості сучасного етапу економічного розвитку, який полягає в основному у відновленні виробництва на базі існуючих потужностей, корисним є впровадження таких ор­ганізаційних форм інтеграції науки й виробництва, які стиму­лювали б як виробництво, так і проведення наукових досліджень. Так, як вказувалося вище, прогресивною формою інтеграції їх наукових досліджень і виробництва є технополіси та технопарки, а також науково-технічні зони з особливим (пільговим) економічним механізмом господарювання.

За таких форм організації наукової і виробничої діяль­ності докорінно підвищується прибутковість виробництва, причому з'являється, поряд із державною підтримкою мож­ливість, самофінансування наукових досліджень.

Другим напрямом є, враховуючи обмежені вітчизняні можливості, залучення іноземних партнерів як для фінансу­вання досліджень й інвестування коштів у виробництво, так і з метою отримання передових технологій та обладнання задля докорінного підвищення якості й конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Це дозволить відвоювати позиції вітчизняного виробника на внутрішньому ринку та вийти на нові рубежі в галузі зовнішньої торгівлі як з традиційними партнерами (країни СНД й Балтії), так і на світовому еко­номічному просторі. На початковому етапі, з метою прискоре­ного відродження виробництва, залучення стратегічних парт­нерів може бути інтенсифіковано через створення пільгових умов економічної діяльності у вільних економічних зонах на­уково-технічного співробітництва.

Причому, цей економічний механізм має забезпечити й ре­структуризацію економіки у напрямі орієнтації виробництва на задоволення потреб людини в товарах широкого вжитку, на ринку яких поки панує іноземний товаровиробник.

На наступному етапі пріоритети довгострокового науко­во-технічного та науково-технологічного економічного співробітництва мають охопити, поряд із галузями, що дають швидкий обіг капіталу, й інші сфери, головним чином — ви­робництво засобів виробництва. Особливо важливим, врахо­вуючи сучасний стан середовища функціонування продуктив­них сил, є екологічне співробітництво, де першорядною має бути співпраця в питаннях мінімізації наслідків аварії на ЧА- ЕС та вирішенні долі об'єкту “Укриття”, перетворення його в екологічно безпечний об'єкт з утилізацією решток постражда- лого реактора та залишків ядерного палива з четвертого енер­гоблоку ЧАЕС, створення в Україні замкненого циклу вироб­ництва ядерної енергії. Зважаючи на більш прискорене, аніж передбачалося, самовідновлення природного середовища радіоактивно забруднених територій, реальним є, за умови інтенсифікації заходів з мінімізації наслідків аварії, нор­малізація екологічного стану постраждалих територій вже на протязі життя теперішнього покоління громадян України.

Основні стратегічні пріоритети сталого розвитку України та відповідні їм завдання НТП виходять із системи загально­людських цінностей та необхідності формування в майбутньо­му на планеті ноосферної цивілізації. З урахуванням особли­востей теперішнього перехідного періоду, завданнями НТП, згідно з національними цілями сталого розвитку держави^[IX] визначено:

1. Економічне зростання, яке досягається за рахунок про­ведення цілеспрямованих реформ функціонуванням багатоу­кладної соціально спрямованої, екологоорієнтованої еко­номіки з забезпеченням мотивів і гарантій праці громадян та якості життя. Головним завданням НТП в цьому контексті є забезпечення високої продуктивності суспільної праці, раціоналізація структури виробництва й ресурсоспоживання та відповідна цьому техніко-технологічна реорганізація ви­робництва.

2. Охорону навколишнього природного середовища, за рахунок якої створюються умови всім громадянам для життя в здоровому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, за­безпечується захист і відновлення біорозмаїття. Провідна роль НТП в цій сфері міститься в екологізації виробництва, матеріально-технічному й технологічному забезпеченні при- родоохорної діяльності, формуванні комплексної інфор­маційно-технічної системи контролю за станом навколишньо­го середовища.

3. Раціональнересурсокористування, яке реалізується че­рез створення системи правових гарантій раціонального вико­ристання всіх видів ресурсів на основі дотримання національ­них інтересів країни та збереження ресурсів для майбутніх по­колінь. Завданням НТП є забезпечення ефективного ресурсо- користування на прогресивній основі комплексного викорис­тання ресурсного потенціалу зі збереженням та подальшим зменшенням існуючого рівня обсягів ресурсокористування.

4. Соціальну справедливість. Цим передбачається вста­новлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпе­чення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя. В цьому контексті основною роллю НТП є забезпечення зростаючих потреб спо­живання на основі втілення досягнень НТП у виробництво то­варів широкого вжитку та створення відповідних правам лю­дини умов її життя та економічної діяльності.

5. Стабілізацію чисельності населення, яка досягається через формування ефективної державної політики з метою збільшення тривалості життя, надання всебічної підтримки молодим сім'ям, охорону здоров'я, материнства і дитинства. Завданнями НТП в цій сфері є матеріально-технічне забезпе­чення сфери охорони здоров'я, створення можливостей при­скореного відтворення робочої сили в умовах інтенсифікації суспільного виробництва.

6. Освіту та культуру — збереження інтелектуального потенціалу країни, що досягається забезпеченням гарантій для одержання бажаної освіти та користування громадянами культурним надбанням нації й людства в цілому. Пріоритета­ми НТП в цій сфері є забезпечення можливостей всебічного інтелектуально-культурного розвитку через впровадження досягнень інформаційних технологій в освітянську діяльність, створення єдиної світової інформаційно-культурної мережі.

7. Міжнародне співробітництво в усіх галузях еко­номічної діяльності, яке передбачається через активну співпрацю з іншими країнами та міжнародними ор­ганізаціями, створення зон вільного підприємництва та інших форм співробітництва, які сприяють економічному, соціально­му, культурному та екологічному процвітанню України. Особ­ливу роль при цьому відіграє науково-технічне та інфор­маційне співробітництво з метою прискорення відродження та інтенсифікації розвитку національного виробництва.

Таким чином, стратегічні пріоритети сталого розвитку пе­редбачають саме комплексний розвиток продуктивних сил України, як всеохоплююче вдосконалення всіх їх компонентів на основі НТП з приведенням територіально-господарських пропорцій суспільного виробництва у відповідність природ­но-ресурсним, суспільно-економічним та екологічним переду­мовам економічного відтворення.

При підході до визначення концептуальних засад прогно­зування науково-технічного прогресу, треба виходити з того, що НТП є вирішальним фактором інтенсифікації вироб­ництва, який являє безупинний процес взаємозалежного по­ступального розвитку науки, техніки, виробництва і сфери споживання, що утворять єдиний послідовно сполучений ком­плекс “наука — техніка — виробництво — споживання”,

НТП характеризується системою показників, які відобра­жають масштаби і темпи розвитку науки і техніки, їх застосу­вання в народному господарстві, вплив на інтенсифікацію ви­робництва й одержуваний при цьому соціально-економічний ефект.

Концепція прогнозування НТП включає вимоги:

• до удосконалювання знарядь праці — машин, устатку­вання, транспортних засобів, усіх видів машинної техніки;

• до удосконалювання предметів праці — палива, сирови­ни, енергії, матеріалів;

• до поліпшення технології організації праці і вироб­ництва;

• до підвищення кваліфікації людей, що беруть участь у виробництві.

Використання досягнень НТП є головним чинником по­легшення праці, підвищення його змістовності. Темпи віднов­лення промислової продукції є важливим показником технічної досконалості виробничого потенціалу країни.

Вихідним положенням концепції розвитку НТП є скоро­чення термінів упровадження досягнень науки і техніки, одер­жання в самий найкоротший час найбільшої віддачі від трудо­вих, матеріальних і фінансових ресурсів на дослідження і роз­робки, швидке досягнення максимального кінцевого народно­господарського результату НТП (впровадження високопро­дуктивної техніки, передовій технології, науковій організації виробництва і праці у всіх сферах економіки),

При прогнозування виходять з того, що НТП протікає в шести стадіях, які послідовно розгортаються в часі:

1) фундаментальні дослідження;

2) прикладні дослідження;

3) розробки (конструкторські, технологічні, проектні й організаційні);

4) підготовка виробництва;

5) серійне виробництво;

6) експлуатація.

Кожна стадія характеризується специфічним обсягом за­вдань, набором визначених коштів і предметів праці, ма­теріальними і фінансовими ресурсами. Специфіка стадій виз­начає характер, структуру завдань прогнозування і вибір ме­тодів їх вирішення

Фундаментальні дослідження проводять для аналізу явищ, визначення законів і закономірностей розвитку приро­ди, суспільства. Кінцевим результатом фундаментальних досліджень є відкриття нових законів, закономірностей, обґрунтування нових теорій, принципів і шляхів їхнього вико­ристання на практиці.

Результати фундаментальних досліджень відображаються в авторській заявці на відкриття, патентах, авторських посвідченнях на винахід, у монографіях, статтях, підручниках, навчальних посібниках і т.д.

Об'єктами прогнозів фундаментальних досліджень є на­прямки досліджень, очікувані результати, можливі наукові й економічні ефекти, витрати на поточні витрати і капітальні вкладення. Дослідження здійснюються інститутами Національної академії наук України, крупними ВНЗ, іншими організаціями, які займаються науково-дослідницькою діяльністю в галузях фундаментальних досліджень.

Тут потрібно вказати, що прикладні дослідження мають подвійне призначення: з одного боку вони забезпечують гли­бокий аналіз і продовження фундаментальних досліджень з метою оцінки можливостей їх розвитку і застосування в прак­тиці для створення нових коштів і предметів праці, а з іншого боку — забезпечують аналіз стану виробництва в цілому, ви­робляють пропозиції по модернізації існуючої і створенню но­вої техніки, з питань організації і керування народним госпо­дарством.

У прикладні дослідження включається створення та вне­сення змін до: державних та галузевих стандартів і інструкцій та нормативів. Прикладні дослідження проводять усі галузеві, відомчі наукові організації і вищі навчальні заклади.

Розробки призначаються для експериментальної, дослідної перевірки можливості створення нової техніки, тех­нології; для модернізації серійно випущених предметів і коштів праці.

Дослідно-конструкторські розробки здійснюються галузе­вими науково-дослідними організаціями, конструкторськими

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України бюро і т.п., власними дослідницькими та конструкторськими підрозділами підприємств.

Продуктом праці на стадії розробки є заявки (патенти) на винахід, робочі креслення на виготовлення нової техніки, дослідні зразки, технології, проекти нових виробництв і т.п.

Прогнозування розробок здійснюється інститутами міні­стерств, відомств або незалежними від них організаціями ра­зом з Національною академією наук.

Одним з перспективних завдань має бути збільшення і розширення робіт з удосконалювання технологій “верхніх по­верхів” відповідних галузей.

При прогнозуванні розробок основними об'єктами про­гнозу є:

• якість готової продукції (послуг);

• вартісні показники;

• економічна, соціальна, екологічна ефективність;

• потреба в трудових, фінансових, матеріальних ресурсах на створення нової техніки чи технології;

• найкращі напрямки й методи досліджень.

При цьому можливість застосування статистичних ме­тодів обмежена через відсутність чи через малу кількість вихідних даних, а також унаслідок труднощів установлення характеру протікання прогнозованого процесу (наявність стрибків, еволюційне).

Для прогнозування на стадії розробки застосовуються ме­тоди визначення потреб, у т.ч. метод міжгалузевого балансу.

Прогноз економічних і технічних показників нової про­дукції провадиться на основі застосування комбінації методів екстраполяції, аналізу патентної документації і науково- технічної інформації, методів експертних оцінок.

Прогнозування на стадіях підготовки виробництва серійного виробництва й експлуатації. Застосовують методи експертних оцінок, екстраполяції, факторного аналізу, імітаційні методи.

Структура прогнозів НТП залежить від рівня розвитку на­родного господарства у цілому. Чим вище рівень прогнозу, тим

вона складніше, тим більш багатообразними є задачі, розв’язу­вані в ньому, тим складніше його розробка й організація.

Схематично прогноз НТП складається з наступних скла­дових:

• концепція, визначає основні напрямки розвитку НТП. У ній міститься аналіз економічного і соціального роз­витку країни за минулий період, виявлені позитивні і негативні тенденції;

• основна частина, містить дані за прогнозом основних напрямків розвитку фундаментальних і прикладних досліджень, обґрунтування основних найбільш пер­спективних напрямків впровадження досягнень НТП у народному господарстві й результати оцінки прогнозу впливу НТП на соціально-економічний розвиток країни, а також регіональні прогнози, які відображують особливості розвитку НТП у регіонах.

У прогнозі НТП відображаються наступні показники:

• цільові показники розвитку (рівень споживання про­дукції галузі на душу населення, рівень досягнення раціональних норм споживання, величина потреби в продукції з урахуванням експорту й імпорту);

• показники, що характеризують темпи, структуру й ефективність економічного розвитку (валова про­дукція, обсяги й структура інвестицій, ресурси, продук­тивність праці, фондовіддача

• показники НТП — показники якості основних видів продукції (технічні, фізико-хімічні показники, вро­жайність, продуктивність і т.д.);

• усереднені техніко-економічні показники окремих чи виробництв укрупнених технологічних процесів і за­стосовуваного устаткування (потужність, продук­тивність, показники питомих трудових, капітальних і матеріальних витрат, вартість одиниці чи потужності корисного ефекту і т.д.);

• показники очікуваної економіки від виробництва (вико­ристання) перспективних видів продукції, технологій,

• показники потреби в продукції суміжних галузей (по­казники обсягу і якості потрібної продукції).

Крім того, включаються показники соціального розвитку, регіонального і міжнародного аспектів розвитку, показники збереження навколишнього середовища, загальне число котрих може сягнути за 300 одиниць. Проте, у випадку прогнозування показників науково-технічного прогресу на сучасній стадії роз­витку науки й техніки, навіть така кількість показників може стати замалою для достатньо повної характеристики рівня на­уково-технічного розвитку регіону чи країни в цілому.

У зв'язку з прискоренням розвитку науки і техніки усе більш настійним стає завдання науково-технічного прогнозу­вання, що дозволяє вже зараз проектувати засоби вироб­ництва більш віддаленого майбутнього, більш раціонально обґрунтовувати довгострокові інвестиційно-інноваційні про­екти і складати поточні й більш довгострокові індикативні плани економічного розвитку. Широко розповсюдженим і по­пулярним методом прогнозування розвитку науки і техніки є спроба передбачення його результатів, виходячи з урахування зростання людських потреб і наявного запасу наукових ідей, які можуть бути з часом впроваджені в конкретні й дієздатні наукові розробки. Терміни їх реалізації визначаються на ос­нові накопиченого досвіду вирішення завдань науково- технічного спрямування. Однак, як показує досвід складання наукових прогнозів, при цьому існують дві основні проблеми. Перша з них міститься у тому, що зі збільшенням строку про­гнозу накопичується усе більше прорахувань, а самі прогнози набувають все більш фантастичного характеру. Другою тен­денцією часто є неспроможність прорахувати так званий “ви­нахід прориву”, який може бути або критичним винаходом, або таким, що заповнює вузьке місце в системі машин і техно­логій, і через це відкриває нові можливості бурхливого розвит­ку певних галузей та сфер суспільного виробництва. Це мож­на показати на прикладі довгострокового прогнозу “Хроно­логії майбутніх відкриттів” (1964 р.), складеної В. Р. Келле­ром, і переліку очікуваних відкриттів (1965 р.), складеного Т. Дж. Гордоном і О. Хелмером у співробітництві з 82 вченими Європи й Америки¹. Ці прогнози, складені за сорок років до нашого часу, дають картину світу, у якій було передбачено, зо­крема, до 1970 р. — висадка людини на Місяці, точний машин­ний переклад, постійні супутники зв'язку (ці прогнози у своїй більшості були вірними). До 1980 р. вказаними прогнозами передбачено повне виліковування раку і серцево-судинних за­хворювань (не вирішено й зараз), збільшення міцності мета­лів, промислове виробництво синтетичного протеїну та синте­тичної їжі (частково впроваджено зараз), пересадження і щеп­лення штучних пластичних і електронних органів (в основно­му вірно), передача електроенергії без проводів (мало практи­кується), створення в лабораторних умовах примітивних форм життя (не вирішено й зараз), — загалом прогноз наполо­вину вірний. До 1990 р. були передбачені висадка людини на Марсі і Венері, побудова загальної теорії елементарних часток, пряме перетворення термоядерної енергії в електричну, ство­рення універсальної фізики, що охоплює ультрамікросвіт, мікросвіт, світ небесної механіки і мегасвіт, створення автома­тизованих бібліотек. Передбачено було також до 2000 р., що населення Землі зросте до 6—6,5 млрд. людей, а середня три­валість життя — до 100 років. Перші міста і фабрики з'являть­ся на дні морів і океанів. Почнеться промислове вирощування сільгосппродукції в морях і океанах. Управління спадковістю дозволить створювати штучні види сільгосптварин. Мало б з'явитися перше поселення людей на Місяці. Окрім частково передбаченого прогресу у дослідженнях фундаментальної фізики та зростання чисельності населення, успіхів генної інженерії та створення електронних бібліотек у переважній більшості ці прогнози не збулися. На ХХІ сторіччя загалом бу­ли передбачені достатньо фантастичні навіть з точки зору на­шого сучасника запуск автоматів до інших зірок, контакти з позаземними цивілізаціями, проблематичне з етичної точки

1Борисов Е.Ф. Политико-экономические проблемы современной науч­но-технической революции.М, “Высшая школа”, 1970. 304 с., с. 101-104.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України зору вирощування розумних істот (клонів) для виконування некваліфікованої праці, промислова експлуатація багатств інших планет, поява роботів — виконавців складної праці та синтетичних форм життя (єдине достатньо вірне передбачен­ня — певний передбачений прогрес у робототехніці).

Як видно з даного прогнозу, з часом передбачені науково- технічні досягнення дійсно стають все більш необгрунтовани­ми, а навіть вірно вказані успіхи розвитку НТП, як правило, не носять характеру широкого впровадження й залишаються по­ки що на рівні вузько-лабораторних розробок. Також, жоден з дослідників не передбачив головної події сучасного етапу НТП, який був названим у свій час “інформаційним суспільством” — появи мікропроцесорної техніки та персо­нальної ЕОМ, як універсального інструменту обробки багать­ох форм інформації та зв'язку, віртуалізації економічних про­цесів, а також розвитку електронних форм ринкової інфра­структури тощо. У даному випадку не спрацював ефект перед­бачення “винаходу прориву” — мікропроцесора (інтегральної схеми, аналогічної за функціями центральному процесорові великої ЕОМ у 1965-1970 рр.) та застосування принципів відкритої архітектури при створенні ПЕОМ (1980-1981 рр.), які відкрили практично необмежені можливості вдосконален­ня внутрішньої структури та нарощування периферії персо­нальної комп'ютерної техніки, створення відкритих інфор­маційних систем типу “Інтернет” та “Інтранет” тощо.

Проте, цілком ймовірним є й прогнозування появи “винахо­ду прориву” на основі аналізу накопиченя знань в областях, які є близькими до вирішення суттєвих, глобальних задач розвитку продуктивних сил. За оцінками футурологів, на першу полови­ну ХХІ століття очікуваними “винаходами прориву” є, зокрема, опанування керованою термоядерною реакцією на промисловій основі, геронтологічні досягнення в збільшенні тривалості жит­тя, психо-технологічні розробки з дискретного накопичення знань на основі, зокрема, трансперсональної психології, дослідження термодинаміки реальних процесів, у т.ч. — пізнан­ня природи і структурно-змістовної характеристики часу, виве-

дення досягнень в галузі інформатики на ноосферний рівень (створення на Землі “оболонки знань”, передбаченої видатним національним мислителем В.І.Вернадським).

Таким чином, будь-яке передбачення наукових досягнень НТП для більшої достовірності має спиратися перш за все на розвиток не тільки пріоритетної галузі або сфери господарст­ва (в нашому прикладі — це бурхливий розвиток ракетно- космічної галузі у 60-і роки), але й на комплексний ефект від сполучення розвитку всіх галузей і секторів виробництва та відповідних їм ефективних організаційних форм економічних відносин з урахуванням можливостей вирішення наукою пріоритетних “вузьких” та критичних завдань техніко-техно- логічного розвитку виробництва.

В сучасному суспільстві особливо важливим пріоритетом державної політики є зайняття чільного місця державою на світовому економічному просторі. Враховуючи унікальний ре­сурсний потенціал України, за умов докорінного покращання техніко-технологічної бази виробництва та ефективного гос­подарювання вона може вийти на провідні рубежі в більшості сфер суспільного виробництва. До того ж, у зв'язку з певними ґрунтовними зрушенням в міжнародному поділі праці, зокре­ма з інтеграцією країн західної, центральної та східної Європи у загальноєвропейське співтовариство, відкриваються нові можливості міжнародного співробітництва в галузі НТП. Ґрунтовним моментом геополітики європейського співтовари­ства кінця 90-х — початку 2000-х років є усвідомлення єдності, а не протистояння інтересів західноєвропейського та Балто- Чорноморського регіонів, у який входить і Україна. Сприят­ливим фактором при цьому виступила певна стабілізація в ос­танній час загальносуспільних трансформаційних процесів та суспільно-політичних обставин розвитку економіки в Україні, формування в основному елементів ринкової інфраструктури, багатоукладного характеру економіки за наявності ознак еко­номіки ринкового типу, відповідний статус щодо цього Ук­раїні надається міжнародною спільнотою на протязі 2005-2006 років.

Центральним аспектом політики нашої країни на найб­лижчий період має стати прискорена інтеграція в європейську господарську систему, що вимагає перш за все доведення якості вітчизняної товарної продукції у відповідність до міжнародних норм, у чому особливою має бути роль інозем­них інвестицій і, перш за все — інновацій.

Для забезпечення оптимальних темпів зростання суспільного виробництва на десятирічну перспективу інно­ваційно-інвестиційна має значним чином активізуватись і скласти на період 2000-2001 рр. не менше 180-200% річних інвестицій від рівня 1998 року, на 2006-2007 роки — 400-500% річних інвестицій від рівня 1998 р., а у 2010 р. обсяги інвес­тиційно-інноваційної діяльності мають перевищувати рівень 1998 року у 10-12 разів. Проте, реалії сьогодення вказують на те, що при збереженні більшості існуючих негативних тен­денцій розвитку народногосподарського комплексу (в основ­ному структурно-динамічного характеру, через переважний розвиток виробництва у ресурсно-сировинних галузях та не­стабільність суспільно-економічної ситуації в регіонах і в дер­жаві) обсяги інвестицій та інновацій можуть досягти у 2006 р. лише 200-250% від рівня 1998 року, а у 2010 році перевищува­тимуть рівень 2000 р. не більше, ніж у чотири — п'ять разів проти очікуваних десяти. Оскільки залучення іноземних інве­стицій та інновацій залежатиме в першу чергу від подальшої стабілізації соціально-економічної ситуації та створення на­лежного правового поля функціонування економіки в Україні, саме ці умови мають стати наріжним каменем залучення іно­земного капіталу.

Отже, створення сприятливого інвестиційного клімату має не тільки і не стільки стимулювати вклади іноземних інве­сторів в національну економіку заради примноження їх влас­ного прибутку, скільки стати інструментарієм відродження та примноження національного виробничого й науково- технічного потенціалу. Тому об'єктами вкладання коштів ма­ють бути головним чином наукомісткі проекти, що сприяли б як отриманню прибутків, так й екологічно й соціально

орієнтованій реструктуризації виробництва, ліквідації тери­торіально-господарських диспропорцій у розвитку продук­тивних сил України, відродженню депресивних регіонів, відтворенню еколого-економічної рівноваги територій, пост- раждалих від нераціонального ресурсокористування, а також внаслідок природних та техногенних катастроф. Щодо міжна­родного науково-технічного співробітництва, згідно загаль­носвітовій концепції сталого розвитку треба підкреслити два наріжні моменти.

По-перше, відхід від принципів сталого розвитку, або їх недотримання, враховуючи високий рівень екологічної та соціальної напруженості в країні, східноєвропейському євро- регіоні та в світі в цілому, на даному етапі розвитку виключає можливості інтенсивного соціально-економічного розвитку. Тобто, вже зараз принципи сталого розвитку є безальтерна- тивними як для України, так, судячи з усього, і для світу в цілому.

По-друге, принципи сталого розвитку адресовані всім країнам світу без винятку, і відповідно, мають бути базисом розвитку як всіх регіонів України, так і всього світового співтовариства. Сталий розвиток окремо взятого регіону, країни, або навіть континенту світу є практично неможливим. Звідси, умовою сталого розвитку України є загальне слідуван­ня принципам сталого розвитку як нашої держави, так й усіх країн європейського та світового співтовариства, об’єднання та активізація колективних зусиль по втіленню досягнень НТП у комплексний розвиток продуктивних сил людства.

В сучасних умовах ключовою суспільною ідеєю (в межах національної ідеї) має стати ідея забезпечення довгостроково­го соціального прогресу і, отже, все, що пов’язане з реалізацією даної ідеї, повинно розвиватися в першу чергу. Відповідно, пріоритетом науково-технічного розвитку країни в сучасних умовах має стати політика інвестування перш за все в людсь­кий капітал, тому всі інвестиційно-інноваційні проекти про­винні передбачати в якості стратегічної цілі гармонійний людський розвиток. При цьому мається на увазі не тільки й не

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України стільки підготовка кваліфікованих спеціалістів, розвиток на­уки та вищої школи, але й опосередкований вплив впровад­ження досягнень НТП у виробництва. Він спостерігається у вигляді соціалізації процесу суспільного виробництва, з одно­го боку — забезпечуючи максимально високопродуктивні й комфортні умови праці, а з іншого боку — все більш широкі можливості з ефективного відтворення трудового потенціалу людини й людського капіталу взагалі.

Особливої ролі набуває цільова функція НТП в регіональ­ному вимірі. Зокрема, Державна регіональна політика Ук­раїни має враховувати пріоритети форсованого розвитку на- укомістких виробництв задля зменшення територіальної ди­ференціації рівнів науково-технічного розвитку виробництва та зближення регіонів за рівнем соціально-економічного роз­витку. Загальнодержавним пріоритетом на період прискоре­ного розвитку національного виробництва має стати інвесту­вання переважним чином наукоємних галузей із швидким обігом капіталу, які можуть дати швидку економічну віддачу та соціальний ефект, підвищити місцеві й загальнодержавні бюджетні надходження, мають потенційно широкий внутрішній ринок. Ними є: продовольчий комплекс, легка промисловість, сфера послуг, наукомісткі галузі, виробництво побутової та електронної техніки, автомобілів, комп’ютерного обладнання та приладів зв’язку. Необхідною також є ліквідація нежиттєздатних виробництв з застарілою техніко- технологічною структурою виробництва і проведення кон­версії виробництв, які втрачають оборонне значення з одноча­сним розвитком виробництв високоефективної військової техніки із замкнутим циклом та економічно обґрунтованою реконверсією окремих виробництв цивільного призначення.

Територіальні відмінності сучасного стану інвестиційної діяльності потребують диференційованого підходу до розроб­ки інвестиційної політики щодо різноманітних типів регіонів (як різних ієрархічних рангів, так і в межах одного ієрархічно­го рівня). При цьому у формуванні регіональних фінансових ресурсів місцеві об’єкти ринкової інфраструктури повинні ак-

тивно використовувати схеми концентрації капіталу, спрямо­вані на розширення інструментів і форм обслуговування чут­ливих до інновацій малих і середніх підприємств, а також ви­робництв, зорієнтованих на власні територіальні ринки. З цією метою треба широко впроваджувати такі форми інвес­тиційно-інноваційної діяльності, як трансферти технологій, лізинг високотехнологічного обладнання тощо. При цьому пріоритетами для інвестицій у науково-технічний розвиток на регіональному рівні як зараз, так і на перспективу є:

• інвестиційно-інноваційні заходи з попередження струк­турної кризи, які мають бути зорієнтовані на подальшу рест- руктуктуризацію народногосподарського комплексу в на­прямі зміщення інвестиційно-інноваційних потоків з ма- теріало- та енергомістких сировинно-добувних у високотехно- логічні й наукомісткі обробні й переробні галузі промисло­вості, в розвиток багатоукладного сільського господарства, АПК у цілому та виробничої, соціальної й ринкової інфраст­руктури;

• техніко-технологічна реорганізація господарювання в напрямі мінімізації негативного впливу на навколишнє сере­довище, впровадження “технологій життя”, співдружних (ней­тральних) з природним середовищем, орієнтація на обґрунто­вані згідно регіональних передумов господарювання норма­тивні потреби в обсягах ресурсоспоживання, обов’язкове поєднання ресурсовикористання з відповідними природовід- новлюючими заходами, що особливо актуально для регіонів зі зниженим еколого-економічним потенціалом розвитку (висо- коурбанізованих територій, районів з високим техногенним й антропогенним навантаженням на довкілля та зон впливу наслідків техногенних й екологічних аварій і катастроф);

• створення і впровадження нових енерго- і ресурсозбері­гаючих технологій, розвиток екологоорієнтованої енергетики, зокрема — використання додаткових енергетичних потужнос­тей малих річок, вітру, енергії біогазу, мобільних ТЕС тощо, модернізація систем розподілу в електромережах (пріоритетні регіони — Карпатський, Поліський, Подільський та Півден­ний економічні райони, території з аграрною спеціалізацією економіки);

• впровадження більш досконалих та глибоких технологій переробки сировини, (зокрема — нафтопродуктів з доведен­ням глибини нафтопереробки до 80% (підприємства нафтопе­реробної промисловості), докорінне удосконалення структури та оновлення шахтного фонду (регіони з видобуванням та пе­реробкою відповідної сировини). Загалом, пріоритетом роз­витку не тільки у ПЕК, металургійному, хімічному та лісохі­мічному комплексах, але й у машинобудуванні мають отрима­ти подальше поширення й розвиток ті технології добування й переробки та обробки сировини, що забезпечують комплексне, якнайбільш повне та ефективне її використання;

• у галузях із виробництва конструкційних (у т.ч. — буді­вельних) матеріалів розвиток його на основі сучасних техно­логічних циклів (розвиток спецелектрометалургії, порошкової металургії та виробництва композитів) з покращеними служ­бовими якостями, комплексними властивостями та гарантова­ною якістю, а також впровадження високоефективних методів отримання конструктивних з'єднань із заданими властивостя­ми з інтенсифікацією відповідних пошукових розробок (на- укомісткі виробництва з пріоритетом щодо Центрального, Східного, Донецького, Придніпровського районів);

• розробка технологій високоефективної утилізації від­ходів основного виробництва та житлово-комунального гос­подарства високоурбанізованих територій, залучення у госпо­дарський обіг техногенних родовищ у першу чергу промисло­вого Придніпров'я та Донбасу, а також Східного району. Такі заходи матимуть потрійний — як економічний, так і соціально- екологічний ефект;

• пошуково-дослідницькі роботи з екологізації ресурсоко- ристування, відновлення природного середовища та підви­щення безпеки функціонування продуктивних сил, спрямо­вані на вирішення нагальних проблем конкретних ризикових регіонів (території з порівняно високою сейсмічністю, з ймовірністю появи паводків, повеней, підтоплень ґрунту тощо, масових пожеж на природних екосистемах тощо, епідемічних інфекційних захворювань, метеорологічних (зливи, ураганні вітри тощо) та гідрогеологічних й геологічних (зсуви, селеві потоки) явищ, у першу чергу — Закарпатська, Одеська та Чернівецької області та АР Крим);

• розвиток інформаційних комунікацій та зв'язку, зокре­ма — створення цифрових мереж та системи автоматизації таксофонних послуг (міські агломерації), апаратури глобаль­ного морського зв'язку і рятування на морі (Причорномор'я й Приазов'я), опорно-транзитних та сільських АТС (мережа переважно сільського розселення, аграрно-промислові регіони, зокрема — Поділля, Полісся, Карпатський район). Пріоритетний розвиток мобільного зв'язку прогресивних стандартів (EGSM-900, GSM-1800, CDMA, UMTS, GPRS то­що) у високорозвинутих промислових регіонах, на тери­торіях із високоорганізованою інфраструктурою, а також у відносно густонаселених регіонах, які характеризуються підвищеною економічною активністю;

• виробництво вітчизняних інформаційних технологій, адаптація до регіональних особливостей (мовно-національних тощо) інформаційного простору держави (регіони компактно­го проживання національних меншин — Закарпаття, Крим, Донбас, Буковина тощо). Створення вітчизняних інформа­ційно-комп'ютерних мережних систем зв'язку, розвиток регіональних інформаційних банків даних типу “електронна бібліотека”, “електронна ринкова інфраструктура” (у містах — регіоноформуючих центрах);

• розробка нових імпортозамінюючих технологій з висо­кими конкурентоспроможними властивостями, створення в регіонах прогресивних організаційних форм територіальної інтеграції науки й виробництва технополісного й агрополісно- го типу (високорозвинуті промислові центри, науково-дослід­ницькі об'єкти, вищі навчальні заклади);

• розвиток високотехнологічних конкурентноспроможних виробництв, зокрема — відродження ракетно-космічної галузі, судно- і автомобілебудування, раціональна реконверсія ВПК з випуском продукції, яка користується попитом на міжнарод­них ринках (пріоритетні регіони — промислове Придніпров’я, Східний, Південний регіон, Київщина);

• відродження виокотехнологічних, працеємних вироб­ництв радіоелектронної промисловості, приладобудування та точного машинобудування на основі співпраці з провідними світовими виробниками відповідної продукції. У такому ви­падку економічний ефект поєднується із соціальним — зокре­ма із продуктивним забезпеченням зайнятості, підвищенням загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня працівників. Особливо важливим є цей напрям для високоур- банізованих територій, де очікуються значні структурні зру­шення в промисловості з вивільненням певної кількості робо­чої сили — зокрема у Донбасі, а також на Київщині, в Західній Україні, для регіонів, де гостро стоять проблеми зайнятості й перекваліфікації працюючих;

• докорінне удосконалення аграрних технологій, та сіль­ськогосподарських машин, а також дослідницькі селекційні роботи з виведення високопродуктивних, адаптованих щодо вітчизняної специфіки грунтово-кліматичних та інших умов господарювання сортів рослин та порід тварин, активізація щодо цього науково-дослідницьких робіт з генної інженерії з широким використанням як вітчизняного, так і світового досвіду з орієнтацією на багатоукладне (у т.ч. — фермерське) виробництво. (На основі існуючих навчальних і науково- дослідних закладів УААН та Національної академії наук, створення на їх основі агрополісів з метою прискореного впро­вадження розробок у виробництво);

• розвиток капітального будівництва з пріоритетом щодо приведення споруд виробничих об’єктів та житла у відповід­ність до потреб сучасного соціально-орієнтованого суспіль­ства з ринковими пріоритетами господарювання, зокрема — будівництво в аграрних регіонах житла, адаптованого до фер­мерської форми господарювання. Розвиток диференційовано­го щодо потреб різних соціальних груп населення будівництва житла з пріоритетною орієнтацією на забезпечення житлом молодих та багатодітних сімей зі створенням на урбанізованих територіях мультифункціональних замкнених житлово-гос­подарських комплексів, які б поєднували у собі елементи жит­лового масиву й відповідну виробничо-обслуговуючу соціаль- но-інфраструктурну та ринково-інфраструктурну мережу;

• техніко-технологічне оновлення всіх сфер виробництва з пріоритетами щодо впровадження інновацій, спрямованих на зниження частки живої праці та підвищення органічної будо­ви капіталу, особливо — в сільськогосподарському секторі, прискорений розвиток інфраструктурних галузей господарст­ва (пріоритетні території — периферія, регіони з аграрною та аграрно-промисловою спеціалізацією).

При цьому головною передумовою успіху є якнайтісніше поєднання інвестиційної діяльності із інноваційною, оскільки інвестиції без інновацій лише сприятимуть подальшому на­громадженню основних фондів, “омертвлінню” капіталу, екс­тенсивному господарюванню, і, як результат — подальшому відставанню в рівні науково-технічного розвитку від світових позицій.

Також необхідно вказати на головну позитивну передумо­ви розвитку НТП в країні — багатий людський капітал нації. Все ще досі високий рівень професійно-кваліфікаційної підго­товки вітчизняного фахівця, наявність достатньої кількості різнопрофільних спеціалістів практично в усіх галузях госпо­дарства, подальше нарощування кількості працівників з ви­щою освітою за умови створення належних умов відтворення робочої сили спроможні стати каталізатором позитивних зру­шень в науково-технічному забезпеченні сталого зростання виробництва. Позитивні зрушення в науково-технічному за­безпеченні виробництва мають забезпечуватися перш за все за рахунок власної ресурсної бази розвитку, через подальше на­рощування національного людського капіталу відповідно на­гальним потребам виробництва, використовуючи, однак, і можливості залучення провідних закордонних фахівців для виконання складних завдань науково-технічного розвитку. Також перспективним є розвиток лізингу, особливо у галузях із нагальною потребою оновлення технічного парку й техно­логій виробництва.

Інвестиційно-інноваційна діяльність за запропонованими напрямами дозволить збільшити комплексність використання загальноресурсної бази розвитку національної, відповідно зменшити матеріаломісткість виробництва ВВП та питому ва­ги проміжного споживання у валовому випуску, підвищити соціально-економічний потенціал регіонів і створить належну базу для сталого економічного розвитку, посилить соціальний та екологічний ефекти реструктуризації національної еко­номіки. Загалом, на стадії прискореного відродження національного виробництва, враховуючи його нагальні потре­би у відповідних сучасному моменту техніці та технологіях, будь-які заходи, спрямовані на позитивні зрушення в цих на­прямах, мають бути пріоритетними й отримувати всіляку політичну, юридичну та фінансову-економічну підтримку як на регіональному рівні, так й у вищих ешелонах влади країни.

У цілому, в контексті комплексного розвитку продуктив­них сил, враховуючи сучасні тенденції глобалізації, як взаємоінтеграції територіальних економічних систем в єдиний світовий відтворювально-господарський та ринково-інфор­маційний простір, а також регіоналізації — більше орієнтуван­ня економічних процесів відповідно регіональних передумов розвитку та суспільно-економічних потреб соціумів регіональ­ного рівня, розвиток НТП набуває особливої ролі. Його провідним завданням стає забезпечення (за допомогою ефек­тивних ринкових механізмів інвестиційно-інноваційної діяль­ності) комплексного розвитку територій. Останній в даному випадку досягається все більшим удосконаленням матеріаль­но-речової форми продуктивних сил базового виробництва й інфраструктури з одночасним поглибленням їх розвитку відповідно регіональним та глобальним передумовам і факто­рам економічної діяльності людини.