Соціально-економічні наслідки НТП для регіональної економіки

Як свідчить аналіз попереднього розвитку продуктивних сил, межа ХХ-ХХІ сторіч є етапом “максимуму” розквіту Дру­гої НТР. У наступний напівперіод (приблизно до 2010-2020 року) не очікується глибинних змін у структурі та якісних оз­наках продуктивних сил людства.

1. Докорінна структурна перебудова суспільного вироб­ництва з формуванням нових галузей, “перетоком” ресурсів виробництва з одних галузей та сфер в інші, докорінна техніко-технологічна реконструкція традиційних галузей ви­робництва. Головним чином це відбивається на скороченні ча­стки галузей матеріального виробництва і зростанні частки послуг у ВВП, а також зменшенні частки енергоємних та ма­теріалоємних виробництв, скороченні виробництва у сиро­винних галузях, стрімкому збільшенні виробництва нових конструкційних матеріалів та техніки з принципово новими властивостями.

2. Все більша орієнтація кінцевої продукції на споживача — людину з конкретними запитами, зростання ролі “соціального замовлення”, що проявляється в помітному розширенні та оновленні споживчих вартостей, підвищенні рівня їх якості відповідно зростаючим суспільним та індивідуальним потре­бам. Відповідними є й зрушення в структурі виробництва. Спо­стерігається певна демонополізація виробництва, розвиток чут­ливого до попиту й пропозиції малого й середнього підприємництва.

3. Динаміка економічного зростання спостерігається відпо­відно довгостроковому науково-технічному циклу з певним ла­гом — стрімке соціально-економічне зростання дещо відстає

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України від періоду поширеного, комплексного впровадження у всі лан­ки суспільного виробництва науковотехнічних досягнень.

4. “Кумулятивний” екологічний ефект досягнень НТП, який проявляється у стрімкому зниженні рівня техногенно- природної небезпеки як за рахунок впровадження науково- технічних досягнень безпосередньо в природоохоронну діяльність, так і через реструктуризацію виробництва в еколо- гозберігаючих напрямах, оптимізацію ресурсокористування, підвищення рівня комплексності використання природних ре­сурсів.

5. Глибинним якісним змінам підлягають форми ор­ганізації виробництва та управління, за рахунок чого створю­ються нові, більш комплексні, всеохоплюючі та ефективні форми організації й управління виробництвом. Через це оп- тимізується функціонування територіально-виробничих ком­плексів. Територіальна організація продуктивних сил набли­жається до найбільш ефективної форми — сукупної загаль­носвітової територіальної соціально-економічної системи з певним рівнем керованості суспільно-виробничих відтворю- вальних процесів. Це має скласти підгрунтя так званого стало­го (“підтримуваного”) розвитку людського суспільства, кінце­вою метою якого є забезпечення життєдіяльності прийдешніх поколінь людства.

Вказані тенденції розвитку продуктивних сил є тен­денціями загальносвітовими. Чи не головною проблемою при цьому є так звана проблема “адаптації” працівника до досяг­нень НТП. Вона востаннє спостерігалась в масових масштабах в період із середини 80-х до середини 90-х років у зв'язку з комп'ютеризацією більшості робочих місць службовців та ви­сококваліфікованих робітників. Як показала практика, цикл підготовки й адаптації працівника до загальноосвітнього й

потрібного професійного рівня, який раніше охоплював 8-10 та 5-7 років відповідно не відповідає потребам сучасності. Так, зараз для кваліфікованого спеціаліста період адаптації до но­вих умов праці має мінімально скоротитись, а період суто про­фесійної підготовки не повинен перевищувати 1-3 роки, в той час, коли в загальноосвітньому періоді довжиною 12-14 років мають бути закладені основи для створення “гнучкої”, “само- орінтованої” та такої, що постійно самовдосконалюється голо­вної продуктивної сили — людського капіталу.

У зв'язку з цим треба вказати ще на одну тенденцію ком­плексного розвитку продуктивних сил. Так, поряд з інтегра­тивними процесами у розвитку виробничих систем, створенні єдиного інтегрованого світового суспільно-відтворювального простору, спостерігається процес “індивідуалізації” продук­тивних сил, акумуляції в одній особі-працівнику багатьох ви­робничих функцій. Завдяки досягненням НТП стає реалією так звана “людина-підприємство” або індивідуальний сукуп­ний працівник, який виконує більшість або цілий комплекс виробничих функцій. За рахунок цього формується підгрунтя для демонополізації виробництва, зменшення рівня відчуже­ності працівника від засобів виробництва, організації суспіль­ного виробництва на новій, не капіталістичній, не соціалістичній, а певною мірою “нуклеарній”, осередковій ос­нові, центральною ланкою якої є людина, зацікавлена як в ре­зультатах, так і в процесі праці, який набуває елементів “еко­номічної творчості”, сприяє самовдосконаленню працюючого.

Підсумком Першої НТР, та її кінцевим рубежем стала найбільша екологічна катастрофа в історії людства — Чорно-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України биль, яка з усією гостротою показала безвихідь споживацької концепції ресурсокористування і зверхнього ставлення до природи. Головним завданням наступного етапу розвитку продуктивних сил стало приведення у відповідність структу­ри й темпів розвитку економіки та суспільства природно-еко­номічним, в тому числі й екологічним передумовам розвитку продуктивних сил. Розглянута в далекій перспективі, ди­наміка такого процесу соціально-економічного розвитку по­винна характеризуватись певною сталістю.

Отож, подальше функціонування продуктивних сил має характеризуватись якісно новим рівнем пропорційності та комплексності. При чому, особливістю є те, що, без вірішення такого завдання вихід з тупика відносин природи і суспільства є практично неможливим. При цьому метою створення систе­ми сталого розвитку суспільства є необхідність забезпечення пріоритетного розвитку людини в інтересах людини власними силами людини в гармонії з навколишнім середовищем.

Досягнення цієї мети передбачає створення сприятливого економічного, соціального, екологічного і духовного середови­ща при забезпеченні стабільного соціально-політичного уст­рою та соціально-економічних перетворень. Тобто, комплекс­ний розвиток продуктивних сил має включати в себе не тільки вдосконалення їх матеріальної бази, але й забезпечення широ­кого спектру умов їх гармонійного розвитку, що включає в се-

бе не тільки науково-технічні, але й соціально-економічні, у тому числі — соціально-політичні аспекти функціонування. Усвідомлення факту, що сталий, комплексний розвиток про­дуктивних сил може бути тільки керованим, призвів до появи нових аспектів державної політики. При цьому науково-тех­нічна політика, поряд із соціальною, стає вагомим важелем, ефективним інструментарієм управління розвитком продук­тивних сил.

Треба вказати, що необхідність приведення соціально-еко­номічного буття суспільства у відповідність об’єктивно обмеже­ним можливостям природного середовища, як сфери його існу­вання, усвідомлення єдності, а не протистояння природи і технічного прогресу, з одного боку, та різних верств населення, з іншого, є загальносвітовою тенденцією. Винесення питання про необхідність забезпечення подальшого сталого розвитку всіх країн на широкий міжнародний рівень на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 році свідчить про нагальну необхідність приведення процесу розвитку продуктивних сил всього світу у відповідність екологічним і соціальним пріоритетам.

Досягнення сталого розвитку є малоймовірним без до­корінного підвищення рівня техніко-технологічної бази про­дуктивних сил, яке має забезпечити формування матеріального підґрунтя підтримуваного розвитку суспільства. Згідно з основ­ними завданнями сталого розвитку, структура науково-вироб­ничої бази сталого розвитку має складатись з трьох основних груп компонентів: науково-інформаційної основи, техніко-тех- нологічної бази та організаційно-регулюючої форми.

До науково-інформаційної основи відносяться:

1. Наукова система аналізу глибинних структур основних та комплексних форм руху матерії, що виступає як продуктив­на сила прискореного виробництва науково-теоретичних знань.

2. Інформаційна система накопичення та поширення тео­ретичних знань та засобів практичного їх впровадження у ви­робництво, що є продуктивною силою збереження та примно­ження комплексного людського досвіду.

3. Конструкторсько-технологічна система виробничого впровадження наукових досягнень фундаментальних галузей науки, що являє собою продуктивну силу втілення науково- теоретичних знань в матеріальні форми засобів праці та пред­метів споживання.

До техніко-технологічної бази відносяться:

1. Комплексна енергетично-силова машинно-мережна си­стема, що є ефективною продуктивною силою виробництва, трансформації енергії та прогресивного ресурсозбереження.

2. Інтегрована система автоматизованих інформаційно-ви­робничих машин промислового виробництва та будівництва з комплексною дією, прогресивних виробничих споруд, засобів та предметів праці з особливими властивостями, яка є продук­тивною силою примноження якісно нових споживчих вартос­тей та збереження екологічної чистоти виробництва.

3. Система матеріально-технічних та біологічних засобів аг­ропромислового виробництва, що є продуктивною силою ком­плексного впливу на об'єкти агропромислового господарюван­ня, результатом дії якої є кількісне збільшення та створення якісно нової продукції АПК, збереження еколого-економічного потенціалу навколишнього природного середовища.

4. Високопродуктивна інтегративна система транспортно­го комплексу та виробничих зв'язків, що є високошвидкісною продуктивною силою розподілу споживчих вартостей згідно потреб виробництва та споживання.

Організаційно-регулюючими формами суспільного вироб­ництва сталого розвитку є:

1. Прогресивні економічні механізми регульованого рин­кового виробництва споживчих вартостей.

2. Еколого-економічні механізми ефективного ресурсоко- ристування та ресурсозбереження, охорони та відтворення се­редовища функціонування продуктивних сил

3. Суспільно-політичні форми забезпечення комплексно­го людського розвитку, основані на принципах демократії, рівноправ'я, вільного інформаційного доступу й участі в еко­номічній діяльності;

4. Високоефективні форми територіальної організації інтегрованих науково-виробничих процесів, організаційні форми об’єднання наукового й виробничо-ресурсного по­тенціалу продуктивних сил суспільства.

При цьому найбільш економічно ефективною та прогре­сивною з точки зору науково-виробничого спрямування досліджень формою територіально-господарської системної інтеграції науково-виробничої діяльності мають стати техно- поліси, як сучасна форма територіальної інтеграції науки, освіти й високоефективного виробництва. З метою збільшен­ня інвестиційно-інноваційної принадності, поліпшення кліма­ту економічної діяльності технополіс може бути різновидом вільної економічної зони з особливими, стимулюючими фінансово-економічними умовами й відповідними юридично- правовими нормами господарювання. З сучасної точки зору, технополіс становить єдину науково-виробничу, навчальну, а також житлово-комунальну й культурно-побутову зону, об’єднану навколо наукового центру, який забезпечує безу­пинний відтворювальний інноваційно-виробничий цикл на базі наукових досліджень.

Як прообраз нових, осередкових територіально-ор­ганізаційних форм існування інтегрованого виробничо-еко­номічного циклу, на сучасному етапі технополіс поки що є ви­робничим об’єднанням, досить вузькоспеціалізованим на ви­пуску наукоємної продукції. У майбутньому суспільстві ста­лого розвитку компактні науково-виробничі поселення, містечка, де створені максимально сприятливі умови для жит­тя, праці, відпочинку, освіти, задоволення культурних потреб мають стати однією з основних форм територіальної ор­ганізації виробництва, у т.ч. й в Україні. За технополісної фор­ми територіальної організації виробництва значним чином до­лаються й характерні для індустріального урбанізованого суспільства елементи відчуження працівника від виробничого процесу в цілому, вузька спеціалізація людини-виробника, яка значним чином стримує розвиток особистості. Раціональним виходом є диференціація великих міських поселень на муль-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України тифункціональну ієрархічну багаторівневу соціально-еко­номічну технополісну систему зі спільною інфраструктурою, але відносно відокремленими дослідницько-виробничими циклами. На даний момент елементами (“блоками”) таких си­стем можна вважати технопарки, як спеціалізовані підрозділи технополісів.

Такі комплексні структури характеризуватимуться підви­щеною еколого-економічною спрямованістю виробництва, ке­рованістю еколого-економічних процесів і сприятимуть гар­монізації відносин суспільства та природи як середовища функціонування продуктивних сил.

Одночасно технополісні об’єднання являтимуть собою ви­сокоефективну форму регіонального розвитку у вигляді інве­стиційно-інноваційних центрів зростання — каталізаторів прискореного соціально-економічного розвитку регіонів з пе­ретворенням їх у високотехнологічні й високоефективні тери­торіально-господарські виробничі комплекси.

Таким чином, в процесі сталого розвитку суспільства, на основі інтегрованого розвитку науки, техніки, людського капіталу та суспільно-економічних форм організації вироб­ництва має сформуватись комплексна суспільна універсальна продуктивна сила. Основними її проявами та ознаками мають бути: всебічне інформаційне забезпечення суспільного вироб­ництва; гармонійна інтеграція продуктивних сил в природне середовище їх функціонування; гармонізація суспільно-еко­номічних відносин та забезпечення комплексного людського розвитку; значне кількісне примноження та докорінна зміна якісних показників споживчих вартостей; збереження та відновлення еколого-економічного потенціалу планети в інте­ресах нинішнього й прийдешніх поколінь людства.

Серед прогресивних економічних механізмів регульовано­го ринкового виробництва споживчих вартостей в сучасному суспільстві все більш важливу роль відіграють науково- технічні вільні зони, метою створення яких є досягнення якісно нового рівня виробництва та забезпечення інно­ваційного напрямку розвитку регіональних територіально-

господарських комплексів. Запровадження особливого режи­му господарювання для науково-технічних зон має за мету: по- перше -активізацію науково-дослідної діяльності, а по-друге — ущільнення мережі зв'язків між науково-дослідницькими та конструкторськими організаціями з одного боку, ринково- інфраструктурними закладами з іншого боку, а також з вироб­ничою базою підприємств. Для виконання завдання приско­рення науково-технічного та соціально-економічного розвит­ку територій, вільні зони науково-технічного співробітництва мають створювати, за рахунок особливих юридично-правових норм господарювання, ресурсну базу (у т.ч. — кадрову, інфор­маційну й фінансову) для прискореного впровадження науко­вих розробок у виробництво.

Розвиток НТП є нерозривно пов'язаним із діалектичним розвитком продуктивних сил та відповідною зміною виробни­чих відносин. Хоча з точки зору сучасної економічної теорії, змальована вітчизняною школою політичної економії класич­на картина відповідності певного рівня розвитку продуктив­них сил конкретній соціально-економічній формації є багато в чому проблематичною, як правило, в основному зберігається відповідність конкретних науково-технічних досягнень пев­ним етапам розвитку людської цивілізації. Наріжним питан­ням при цьому є питання про первісність в єдності “наука”- "техніка”. Класичним є твердження про первісність техніки. Однак, в останні десятиріччя більш аргументованою вва­жається точка зору про первісність наукового знання у вигляді об'єктивно сприйнятої, пізнаної та втіленої у технічних досяг­неннях інформації. Процес накопичення інформації первісною пралюдиною простягся на сотні тисяч, як не на мільйони років, поки початкові наукові знання не почали ефективно втілюватися у матеріальне виробництво.

Протягом 1,5 млн. років існування суспільного вироб­ництва розвиток продуктивних сил пройшов 17 загально- технічних переворотів (далі — ЗТП). Пік 18-го ЗТП прогно­зується на 20-30 роки нового сторіччя. Серед них можна виділити п'ять, які докорінно перетворювали технічну базу

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України суспільного відтворення зі зміною способів виробництва, та ще п'ять великих якісних зрушень в рамках одного способу виробництва^[III].

При цьому характерною рисою всіх технічних та науково- технічних переворотів було зростання рівня комплексності роз­витку та розміщення продуктивних сил суспільства, який мож­на в загальному випадку вважати як рівень відповідності тери­торіальної та галузевої організації продуктивних сил існуючим щодо цього сукупним природно-суспільним передумовам.

Так, палеолітичний ЗТП поклав початок суспільному відтворенню, людській праці, спрямованій на виробництво за­собів праці та предметів споживання. В цей період людство ви­користовувало найпримітивніші кам'яні та кістяні знаряддя праці, мізерне використання природних ресурсів обмежува­лось водними, мисливсько-рибальськими, лісовими ресурса­ми та окремими мінералами. Суспільне виробництво носило так званий “природний” характер. Територі-альна організація продуктивних сил мала точковий характер, локалізуючись ли­ше в найбільш сприятливих кліматичних та ресурсних зонах (Міжріччя, Африка, Індійський мезоматерик, Південна Азія тощо).

Неолітичний ЗТП характеризувався рішучим переходом від “природного” до “штучного” виробництва. Із запроваджен­ням скотарства та землеробства до господарського вжитку увійшов головний природний ресурс нашої планети — земля та незначною частиною основний — корисні копалини, у тому числі паливні та рудні ресурси. Значно послабла залежність людини від природних обставин, оскільки запорукою її життя стали не примхи природи, а плідна праця самої людини. Ще меншою стала ця залежність із відкриттям вогню, появою пер­ших технічних мисливських знарядь. Поглиблений рівень ви­користання ресурсного потенціалу планети дозволив розши­рити географію розвитку продуктивних сил значною поверх-

нею суші, за винятком територій з найбільш несприятливими умовами проживання. Проте, територіальна організація про­дуктивних сил в цей період мала осередковий характер на те­ренах зі сприятливим кліматом, найбільш плідними ґрунтами та значними водними шляхами й запасами. Загалом, для первісного світу характерною концепцією ресурсокористуван- ня було “відвойовування” у природи ресурсів та боротьба з нею. Рівень впливу антропогенної діяльності на довкілля вва­жається незначним, однак дослідниками пропонуються при­клади участі людини в зникненні на протязі неоліту окремих видів біотипів.

ЗТП античного світу спирався на посилене освоєння руд­них ресурсів, у першу чергу — міді та заліза для виготовлення знарядь праці, зброї тощо. Територіальна концентрація про­дуктивних сил почала приймати характер, близький до сучас­ного, в системі розселень, поряд із селищами з'явились міста (та міські агломерації), які стали першими “промисловими” центрами. У розвитку продуктивних сил, з поглибленням те­риторіального поділу праці, все більшу роль почало відіграва­ти виробництво у сфері послуг, з'явились та стрімко розвива­лись елементи інфраструктури. Територіальна організація продуктивних сил прийняла характер територіально-госпо­дарських регіонів із певною структурою виробництва, яка орієнтувалась переважним чином на доступні сировинні ре­сурси. В античному світі спостерігаються перші екологічні не­гаразди локального масштабу.

Промисловий ЗТП, що поклав початок машинному ви­робництву, відкрив епоху інтенсивного товарного вироб­ництва, яка характеризувались бурним розвитком всіх еле­ментів продуктивних сил, причому розвиток інфраструктури дозволив освоювати віддалені райони земної кулі. Однак, найзначніший рівень територіальної концентрації виробничої діяльності був притаманним все-таки регіонам з багатим ре­сурсним потенціалом. У територіальній організації продук­тивних сил вимальовується світовий міжнародний поділ праці, вона набуває вигляду економічних районів (таксонів), що охоплюють своєю мережею майже всю заселену територію. В ресурсокористуванні домінуючою стає концепція “скорення природи”. До цього періоду відносяться перші екологічні ката­строфи планетарного масштабу (знищення видів тварин, по­рушення родючості земель, тотальна вирубка лісів).

Науково-технічний ЗТП (Перша НТР), почався з 1910-х років як військово-технічна революція і продовжувався до кінця “індустріальної” епохи (ним вважається або паливна криза кінця 1970-х років, криза Іран — США 1980 р., поява першого персонального комп’ютера ІВМ РС ХТ 1981 р. або ж Чорнобильська аварія 26.04.1986 р.). Цей період характеризу­вався інтеграцією наукових і технічних досягнень при всезро- стаючій ролі науки. Характерною рисою цього періоду є те, що рівень концентрації продуктивних сил починає визначатись не тільки і не стільки природно-сировинною базою, а й такими важливими факторами, як людський капітал, економіко-гео- графічне положення, соціально-економічні та економіко- політичні явища тощо. На перший план виходить нема­теріальне виробництво. Таким чином, добробут суспільства починає визначатись саме рівнем комплексного, тобто всебічного та пропорційного розвитку продуктивних сил. Рівень розвитку продуктивних сил на цьому етапі може прямо не залежати від природно-кліматичних умов регіонів. Бурхли­вим розвитком відзначаються однак регіони з запасами палив­них ресурсів, оскільки валовий продукт стає все більш енерго­ємним. На цьому етапі набирають силу й альтернативні дже­рела енергії.

Територіальна організація продуктивних сил характери­зується практично повним охопленням планети господарсь­кою діяльністю. Зростання рівня комплексності територіаль­ної організації продуктивних сил проявляється в чіткому суспільному розподілі праці на рівні держав. Тобто, практично кожна країна стає своєрідним економічним “макрорайоном” з чітко визначеною спеціалізацією в міжнародному поділі праці. Проте не завжди спеціалізація країни повністю відповідає внутрішнім передумовам. Значним чином вона обумов­люється певними зовнішньополітичними міркуваннями та інтересами країн — регіональних та світових гегемонів. Цей період характеризується і появленням жахливих територіаль­но-господарських диспропорцій типу “хмарочос”-”бідонвіль” всередені країн Латинської Америки та Азії, а також типу “ба- гач”-”жебрак” на рівні країн континентальних регіонів. Нор­мою стає неекономне використання всіх доступних сировин­них ресурсів, інтенсивна експлуатація яких поряд із слабкою природоохоронною діяльністю поставила планету на межу глобальної еколого-економічної катастрофи, що її західні вчені-алармісти, зокрема Ф.Сен-Марк в 60-х — 70-х роках ХХ сторіччя пророкували вже на початку 2000-х років^[IV].

Серед вказаних загальноцивілізаційних проблем більшість тим чи іншим чином пов'язана із недотриманням принципів всебічного пропорційного розвитку продуктивних сил, причому на світовому просторі на кінець періоду Першої НТР, тобто на початок 80-х років найбільшими соціально-еко­номічними досягненнями відзначаються саме ті країни, де комплексне використання загального ресурсного потенціалу і пропорційний, керований розвиток продуктивних сил стають нормою існування. Причому, при всіх суспільних системах в загальноресурсному потенціалі продуктивних сил на перший план починає виходити людина з невід'ємними суспільними правами та обов'язками перед суспільством та природою.

Особливості сучасного етапу НТП. У першій поло­вині 80-х років стає очевидною безвихідь подальшого “індустріального” розвитку світової економіки, основаного на споживацькій концепції “скорення природи”, якщо не для те­перішнього, так для прийдешніх поколінь. До речі, вченими — представниками школи екологічного песимізму, найвідомішим з яких є Т.Р.Мальтус (1766-1834) — автор так званої “теорії зменшуваної родючості ґрунтів”, ідея прирече­ності цивілізації внаслідок обмеженості натуральних ресурсів

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України висовувалась і в попередній час. Дійсно, нескладні економіко- статистичні обрахунки доводили начебто правоту ідеї: земна поверхня обмежена, кількість населення зростає, ґрунти вис­нажуються, мисливсько-рибальські ресурси скорочуються швидкими темпами, починаючи з ХУІІІ сторіччя зникають цілі види промислових звірів та риб, довкілля все більше засмічується відходами антропогенної діяльності^[V]. Проте, ці теорії ґрунтувались на положенні про “статус-кво” продуктив­них сил, тобто не враховували динамізм їх розвитку.

Тому, головним завданням нової НТР стало не стільки створення принципово нових видів техніки, скільки ресурсоз­береження, докорінне підвищення продуктивності сільського господарства, технологічна революція у створенні матеріалів з новими властивостями та “інформаційний прорив”, метою якого є обробка інформації в планетарному масштабі в режимі “реального часу” й так звана “віртуалізація” багатьох видів діяльності — тобто перенесення в інформаційний простір час­тини виробництва в інфраструктурі (торговельних операцій, зв'язку, зокрема — поява електронної пошти, електронних друкованих видань, послуг ринкової інфраструктури тощо).

При оброблюванні інформації в режимі, близькому до ре­ального часу, на основі досягнень мікроелектроніки потрібні обсяги інформації за бажанням користувача можна отримува­ти з будь-якого місця земної кулі за строк, потрібний людині для її сприйняття. Цей етап розвитку почався з широкого за­провадження й розвитку мережі інтегрованих персональних ЕОМ (зараз — “Інтернет”), яка дозволяє миттєво отримувати інформацію практично в любому вигляді — від друкованих ма­теріалів та креслень до мовних повідомлень й реального рух­ливого зображення.

Територіальна організація продуктивних сил в епоху Дру­гої НТР у розвинутих країнах набуває якісно нового типу — тією чи іншою мірою керованих територіально-виробничих

природно-господарських міждержавних макрорегіонів, серед яких лідирують Європейський союз та Північна Америка.

При цьому рівень комплексності розвитку і розміщення продуктивних сил виходить на принципово новий рівень. Не тільки земля, але й навколоземний простір (космос) став місцем стрімко зростаючої концентрації продуктивних сил. З метою реалізації концепції ресурсозбереження для вироб­ництва провідним девізом стає “споживати спожите”, за умов дотримання якого відходи виробництва стають техногенними родовищами, утилізуються практично будь-які відходи вироб­ництва, традиційному теплоенергетичному паливу протистав­ляються ядерні та альтернативні джерела.

На перший план виходить технологічна біологія, шляхом генної інженерії створюються види сільськогосподарських рослин та тварин з високою продуктивністю та особливими властивостями, що складає підґрунтя вирішенню продоволь­чої проблеми. Сільське господарство в розвинутих країнах трансформується, стає невід’ємною складовою високотехно- логічного агропромислового комплексу, причому докорінно підвищуються й якісні властивості (у тому числі — споживчі якості та строки зберігання) готової продукції, що дозволяє різко зменшити втрати продукції АПК на шляху від виробни­ка до споживача.

Впровадження автоматичних технологічних циклів у ви­робництво дозволяє багаторазово збільшити якість та обсяги випуску готової продукції, а застосування матеріалів та конст­рукцій з бажаними властивостями — докорінно покращити її робочі характеристики.

Головним завданням цього періоду НТП є природо- та ре­сурсозбереження з одночасним вирішенням нагальних соціальних завдань (пом’якшенням внутрішньо-державних та міждержавних територіально-господарських і соціально-еко­номічних диспропорцій). Воно вирішується не стільки на технічній, оскільки на технологічній та інформаційній основі. Сама ж Друга НТР носить, з нашої точки зору, інформаційно- технологічний характер, оскільки на її протязі поки не створе-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України но практично жодного принципово нового виду техніки. Мікропроцесор, який став “наріжним каменем” інформаційної складової другої НТР був створений М.Е.Хоффом за 10-15 років до її початку, а переважна кількість складних соціально- інформаційних, у тому числі й економічних процесів (жур­налістика, ринково-інфраструктурна діяльність тощо) все більше зміщуються у так званий “віртуальний” простір, мож­ливості якого, завдяки інтерактивному спілкуванню з джере­лом інформації, створюють підґрунтя активної участі індивіда у формуванні самого цього простору, активної зміни дійсності.

На прикладі розвитку комп’ютерних систем можна прослідкувати етапи розвитку підґрунтя сучасного етапу на­уково-технічної революції. Так, першим етапом можна вважа­ти період 1943-1949 років (від створення першої ЕОМ на підприємстві компанії IBM до побудови комп’ютера за прин­ципами Фон Неймана) — період початкового використання ЕОМ для виконання складних розрахунків у задачах в основ­ному військово-прикладного характеру. Другий етап розпо­чався у 1949 році, коли було в основному сформульовано архітектурні принципи і почалось запровадження промисло­вих зразків ЕОМ в якості інструментів наукових досліджень для виконання розрахунків різного характеру. Для цього ета­пу характерною була наявність однієї, рідше декількох ПЕОМ в одному закладі. На одній “великій” ЕОМ, що займала декілька машинних залів, виконувались всі потрібні розрахун­ки або ж вона була частиною керуючого пристрою в експери­ментальному або виробничому устаткуванні.

Третій етап у розвитку ЕОМ було розпочато у 1965 році створенням першого комп’ютеру, який на відміну від попе­редніх зразків, що займали великі приміщення і потребували спеціального обслуговування, мав розміри шафи й міг бути пристосованим до потреб невеликих підприємств, а в окремих випадках — і до особистих нужд. Починаючи з цього моменту такий “квазіперсональний” комп’ютер став незамінним прила­дом у дослідницькій лабораторії й почав широко використову­ватись як керуючий пристрій в наукових експериментах. На

цьому етапі (у 1970 р.) був створений і перший мікропроце- сор-інтегральна схема Intel — 4004.

Наступний, четвертий етап розпочався з 1975 року, коли в широкому продажу з'явилися персональні комп'ютери (ПК) на основі мікропроцесорної інтегральної схеми, які відкрили епоху персональних комп'ютерів. Саме з цього моменту комп'ютер став “універсальним” інструментом наукового дослідження, за допомогою якого почалось виконання вели­ких обсягів робіт різного характеру — від вирішення суто об­числювальних задач до завдань керування експериментами і обробки отриманих даних, а також для оформлення різно­манітної документації.

Останній, п’ятий етап використання комп'ютерної техніки, почався у першій половині 80-х років і продов­жується до нашого часу. 20 років тому (1981 р.) було представ­лено широкій публіці персональний комп'ютер, побудований на принципах відкритої архітектури, яка орієнтується на сумісність усіх комп'ютерів одного покоління, випущених різними виробниками, у використанні програмного та апарат­ного забезпечення, комунікацій та допоміжної периферії. Це дозволило об'єднувати персональні комп'ютери в мережі, у то­му числі в глобальну світову інформаційно-комп'ютерну сис­тему “Інтернет”. На цьому етапі розвитку комп'ютерна техніка збагачується цілим комплексом функціонально диференційо­ваної периферії, яка дозволяє перетворити персональний комп'ютер на мультифункціональний інструмент роботи з електронною поштою, рукописними, друкованими, поліграфічними, фото- та відеозображеннями, які за рахунок конвертуваня в електронну форму стають легко доступними для передачі на практично будь-які відстані. Цінною влас­тивістю ПЕОМ стає інтерактивність, тобто можливість безпо­середнього впливу на джерела інформації, з яких вона надхо­дить на комп'ютерну робочу станцію користувача в режимі, все більш близькому до реального часу. За рахунок цього ПК став ефективним засобом зв'язку, спілкування, а також засо­бом доступу до інформаційно-довідникових систем типу елек-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України тронних банків даних, бібліотек та ін. Деякі дослідники вважа­ють, що окремим етапом розвитку ПЕОМ є перехід від про- грамно-орієнтованого підходу при роботі з ПЕОМ до об’єктно-орієнтованого підходу, за яким і створено операційні системи сімейства “Windows” та їх аналоги. Широке впровад­ження таких систем спостерігалося у світі на межі 80-90-х років, у нашій країні цей етап пройшов із деяким запізненням і спостерігався у другій половині 90-х. На початок 2000-х років впровадження передових досягнень комп’ютерної техніки та інформатики на загальносвітовому просторі й у нашій країні є практично одночасним. Проте з деякою затрим­кою іде розвиток національних комп’ютерних мереж. Однак в українському сегменті Інтернету розміщені понад 320 газет і журналів, діє 28 серверів, на яких розміщують інформацію політичні партії та 335 — з персональними сторінками окре­мих політиків і бізнесменів. Досить широкою є потенційна ау­диторія зазначених інформаційних ресурсів — на кінець 2000 р. в національному сегменті мережі Інтернет, за різними оцінками, було від 320 до 370 тис. постійних користувачів, крім того, більше 300 тис. чол. ще користувалися послугами мережі Інтернет час від часу^[VI]. За оцінками експертів, за на­ступні п’ять років ймовірним є зростання кількості користу­вачів Інтернет до декількох мільйонів осіб, перш за все за ра­хунок молоді, яка навчається у закладах середньої та вищої освіти. Для прискорення впровадження досягнень НТП в га­лузі розвитку електронних мереж зв’язку завершується роз­робка Державної програми розвитку мережі Інтернет в Ук­раїні, метою якої є, зокрема, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм влас­ності, належне представлення в мережі Інтернет національних інформаційних ресурсів, прискорення інтеграції України до європейських структур.

На майбутньому, шостому етапі розвитку комп’ютерної техніки, початок якого прогнозується приблизно до 2005 року, передбачається інтеграція ПЕОМ та засобів зв’язку в універ­сальний мобільний персональний засіб інтерактивного спілкування, отримання, обробки та передачі інформації в ба­жаній користувачем формі через світову комп’ютерну мережу. Також передбачається перетворення домашньої ПЕОМ в засіб організації та управління функціонуванням автоматизованого домогосподарського комплексу. Окремі, достатньо ефективні зразки такого інтегрованого комп’ютерного обладнання вже отримали певне поширення в розвинутих країнах світу.

Таким чином сучасний ПК можна охарактеризувати як своєрідний універсальний техніко-технологічний засіб пізнання дійсності та багатофункціональний робочий інстру­мент наукового дослідження, обробки інформації й обміну різними її видами на компактних носіях або через розвинуту систему електронних мереж.

Загалом, сучасний етап НТР є ілюстрацією того, що помітний розвиток суспільного виробництва може відбувати­ся й без докорінних змін у матеріально- речовій формі існу­вання продуктивних сил. Таке вже, зокрема, відбувалося на протязі останніх п’ятисот років існування античного світу ( у І — IV стт. н.е.), коли зростання суспільного виробництва відбу­валося в основному за рахунок удосконалення форм ор­ганізації виробництва, ущільнення економічних зв’язків, роз­витку торгівлі, інших видів інфраструктури тощо без впровад­ження у виробництво докорінно нових видів техніки та техно­логії.

Що не вирішила і не вирішить друга НТР? По перше — це соціально-економічні проблеми більшості країн: як розви­нутих держав Заходу, так і на постсоціалістичному просторі, на кажучи вже про країни так званого “третього світу”. Для цього потрібна якісно нова, багатополюсна й багатовимірна ге­ополітика, орієнтована як на всебічну підтримку країн, що розвиваються та трансформують економіку, так і на вирішен­ня соціально-економічних та соціально-екологічних проблем

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України розвинутих держав, про накопичення яких свідчать кризові явища кінця 1990-х — початку 2000-х рр.

По друге — це ресурсно-енергетичні проблеми. Альтерна­тиви ядерним станціям поки ще нема, а вони створюють лево­ву частку техногенно-екологічної небезпеки. Третя НТР має бути першою чергою революцією енергетичною зі створенням нових видів техніки — високопродуктивних паливноеконом- них джерел енергії. По-третє, глобальні проблеми екології земної кулі. Високий рівень захисту природи в певній частині розвинутих країн лише частково компенсує шкоду, завдану всій антропосфері. Нового значення в цьому світлі має набути раціональне, економне та пропорційне, тобто комплексне ре- сурсокористування на всій території Земної кулі, оскільки природа не визнає політичних кордонів. Як показала Чорно­бильська аварія, ніякими “залізними” завісами не можна відмежуватись від екологічних негараздів.

По-третє — друга НТР, скоріше за все, неспроможна виве­сти людство на новий рівень взаємовідносин із навколозем­ним простором. Прогнозовані на початку космічної ери швидкі зрушення в освоєнні космічного простору сонячної си­стеми залишилися на рівні науково-фантастичних декларацій та довгострокових багатодесятирічних проектів, виконання яких є справою далекого майбутнього.

7.3.