7.1. СКАНДИНАВСЬКА МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ і РОЗВИТКУ

Поняття «скандинавська модель» означає сукупність загаль­них рис економічного, соціального і політичного розвитку країн Північної Європи (Швеції, Фінляндії, Данії, Норвегії та Ісландії), а також концепцій і тенденцій суспільного розвитку, включаючи історичні та національно-культурні особливості даного регіону.

Порівняно з країнами «традиційного капіталізму» (Велико­британія, Німеччина, Франція та ін ) держави Скандинавії пізні­ше вступили на шлях переходу до ринкових відносин. Компанії малих країн Північної Європи за масштабами своєї діяльності в цілому поступаються фірмам великих розвинутих країн. Однак серед них є кілька, які входять у першу двадцятку відомих євро­пейських фірм: «Еріксон ЛМ.» (Швеція) і «Нокіа» (Фінляндія).

Зараз, коли в сучасних умовах іде пошук нової парадигми су­спільного розвитку, аналіз реалій країни, що, на думку багатьох, найбільшою мірою відповідає критеріям соціальності, набуває особливого значення. За всіх суперечностей пострадянського і шведського варіантів тлумачення і втілення в життя соціалістич­ної ідеї виявляється відома подібність деяких сьогоднішніх проб­лем, з якими стикаються ці суспільства. Насамперед — це необ­хідність децентралізації соціально-економічного регулювання, «роздержавлення особистості», підвищення її соціальної відпові­дальності, посилення її «опори на власні сили».

Існують різні інтерпретації поняття «шведська модель». Залеж­но від кута зору її суть вбачається в особливостях економічної та соціальної політики, регулювання ринку робочої сили, трудових відносин, формування стратегії і тактики соціал-демократії і т д. Утім, уже з цього переліку зрозуміло, що всі ці іпостасі швед­ської моделі функціонально нероздільні і мають розглядатися су­купно. Шведська модель — це синтетичний феномен, і тому пра­вомірно говорити про модель суспільного розвитку взагалі. Ра­зом з тим механізми даної моделі підпорядковані вирішенню в кінцевому рахунку соціальних питань, а це висуває на перший план її соціальний аспект. Головним критерієм ефективності шведської моделі є її соціальні результати, на відміну від японсь­кої, «символ» якої — насамперед високі темпи економічного зро­стання.

Досвід реалізації соціально-економічної політики шведської моделі особливо цікавий у тому аспекті, що країни Скандинавії і колишнього CPCP мали в історичній ретроспективі деякі спільні риси: вони практично одночасно вступили в стадію індустріалі­зації на рубежі XlX—XX ст., володіючи тоді і продовжуючи збе­рігати й понині багаті природні ресурси, у тому числі й міне­ральні, що визначило їх вихід на індустріальній стадії росту на комплексну модель економічного розвитку. Кожна з них, хоча і з різним успіхом, прагнула до реалізації сильної соціальної політи­ки і створення ефективної системи соціальної підтримки та захи­сту населення. У цих моделях соціально-економічна система на

певній стадії розвитку призвела до браку мотивації щодо іннова­ційної праці і гальмування НГП. Швеція й Україна в період 1990-х рр. продемонстрували дві крайності щодо врахування соціально­го чинника: надмірно високий рівень соціальної захищеності у Швеції і неадекватна стосовно якості й інтенсивності праці соці­альна підтримка в Україні.

Один із засновників шведського варіанта концепції соціально­го ринкового господарства Г. Мюрдаль справедливо пов’язав прогрес в економічному й індустріальному розвитку з прогресом соціальним, а труднощі в досягненні зростання пояснював від­сталістю й архаїчністю суспільних структур. Відповідно до його концепції економічна криза, якщо вона набуває затяжного і гли­бокого характеру, повинна служити двигуном зміни всієї струк­тури суспільних і політичних відносин, функцій політичних ін­ститутів, як це й відбулося у Швеції в 1930-х рр. і було продов­жено в післявоєнні роки.

Деякі висловлення Г. Мюрдаля адекватно відбивають стан постреформеного періоду в Україні: ціни не реагують на попит і пропозицію; чинники виробництва, включаючи підприємницьку діяльність, слабо реагують на економічні стимули. На думку Мюрдаля, для забезпечення економічного розвитку важливі не тільки джерела інвестицій, а й відповідний рівень споживання, стимулювання внутрішнього попиту. Такий висновок шведського економіста переконливо підтверджує хід реформи в Україні, де соціальні деформації і різка диференціація населення за рівнем споживання при інвестиційно неадагггованому внутрішньому рин­ку для іноземних товаровиробників призвели до створення прин­ципово непрацездатної моделі суспільства.

Шведська модель організації економічного і політичного жит­тя дає можливість виділити ті принципи, що забезпечили цій країні розвиток протягом тривалого часу без соціальних потря­сінь, глибоких політичних конфліктів, забезпечуючи при цьому високий рівень життя і соціальних гарантій для більшості насе­лення. Основними з них є такі:

— високий рівень розвитку політичної культури, кооперацій­ний характер відносин між різними соціальними верствами і гру­пами населення та політичних партій, що склався на основі взаєм­ного розуміння корінних інтересів, визнання їх законного харак­теру і готовності вирішувати найгостріші питання на основі со­ціально прийнятних компромісів;

— в економічній сфері — висока конкурентоспроможність промисловості, що базується на створенні особливого сектору економіки, заснованого на інтеграції між наукою, освітою і вироб­ництвом, на взаємодії державних інститутів із приватним бізне­сом, співробітництві або навіть зрощенні (симбіозі) великих під­приємств із малими і середніми в єдині великі науково-виробничі системи, що функціонують самостійно, інтеграції різних сфер ді­яльності, починаючи від генерування нових знань до їх освоєння інноваційним підприємництвом і великомасштабним тиражуван­ням освоєних зразків виробів (інноваційний клімат);

— у соціальній сфері —- зростання серед традиційних факто­рів виробництва (праця — капітал — технології — природні ре­сурси) значення людського фактора — висококваліфікованого й інноваційного, творчого за характером праці, що набуло вира­ження в концепції «людського капіталу» та соціальної спрямова­ності економічного розвитку країни і забезпечує високий рівень політичної й економічної стабільності суспільства,

— поєднання приватної власності на засоби виробництва з широкою соціалізацією сфер розподілу, споживання послуг (згід­но з концепцією соціал-демократів перехід до нового суспільства можливий через усуспільнення, але не засобів виробництва, а сфер розподілу і споживання послуг).

Заснований на даних принципах шведський тип організації життя суспільства забезпечує високий рівень економічної ефек­тивності і високі життєві й екологічні стандарти. Економічно ця модель базується на одержанні своєрідної «технологічної ренти», одержуваної країною на внутрішньому і світовому ринках за ви­соку якість і інноваційність продукції. Зрозуміло, Швеція не є ви­нятком у формуванні унікальної соціально-економічної моделі, скоріше її можна класифікувати як шведський варіант «суспільст­ва загального процвітання». Ця система — «своєрідне поєднання соціалістичних цілей і насамперед системи вільного підприєм­ництва», яке Б. Гавршіишин називає розподільчим соціалізмом.

Висока економічна ефективність промисловості Швеції і ви­сокий рівень добробуту її населення базуються на розвинутому інноваційному секторі її економіки і спеціалізації виробництва на наукомісткій продукції. У країні існує близько 500 тис малих підприємств, на яких працює майже третина всіх зайнятих у шведській промисловості. Щорічно з’являється приблизно 20 тис. підприємств. Саме малі підприємства роблять найбільший внесок у науково-технічні розробки і впровадження, створюють нові види товарів, послуг і технологій. Ще одна площина, в ме­жах якої розвивається ця інтеграція, — суспільні (тобто держав­ні) інвестиції переплітаються і доповнюють приватні капітало­вкладення, а також іноземні інвестиції й венчурний капітал. Та­ким чином, ефективність ринкової системи господарства виявляє все більшу залежність від здатності приватних підприємств впи­суватися в такі системи, що фактично діють як суспільний капі­тал і спираються на пряму державну допомогу й підтримку, у то­му числі і фінансову.

інноваційний у технологічному і в соціальному аспекті харак­тер шведської економіки дав можливість шведському економісту Б. Лундвалю створити нову теоретичну- концепцію «національної інноваційної системи», яка підкреслює, що потенціал економіч­ного зростання в постіндустріальному суспільстві стає функцією від здатності інституцюнальної системи країни створювати й широко застосовувати науково-технічні досягнення. Цей фено­мен сильно залежить від того, наскільки різні ланки національної інноваційної системи здатні ефективно взаємодіяти, справедливо розподіляти економічні ефекти, одержувані в результаті їх коо­перації, що створює принципово нові продукти, технології або послуги, а також від рівня фінансування науково-технічної й ін­новаційної сфери економіки, що стає головним джерелом еконо­мічного зростання в постіндустріальному суспільстві. Швеція пе­ретворилася в лідера ЄС за кількістю науково-технічних і інноваційних зв’язків — на неї припадає третина такого роду зв’язків усередині Євросоюзу (заданими за 1996 р ).

Концепція, створена Б. Лундвалем, підкреслює також нові функції національних освітніх систем, що працюють на підви­щення цінності національного «людського капіталу». Вкладення в людський капітал, здійснювані через удосконалювання систем освіти і професійного навчання, а також охорони здоров’я, ста­ють не менш важливим чинником виробництва, ніж технологіч­ний або фінансовий капітал. Економічний потенціал окремих країн починає демонструвати все більшу залежність від рівня цього показника.

Галузева структура національного господарства скандинавсь-. ких країн повністю відповідає сучасній структурі економіки в інших високорозвинених країнах (частка сільського господарства і видобувної промисловості в ВВП становить від 2 до 4 •%; пере­робної промисловості і будівництва — 25—ЗО %; сфери послуг — 65—75 %). Таким чином, у структурі ВВП усіх скандинавських країн за останні десятиліття мали місце зміни, ідентичні структур­ним змінам у світовому господарстві, а саме: зростання частки сфери послуг, зменшення частки сільського господарства, зрос­таючий вплив новітніх наукоємних галузей.

У національних господарствах скандинавських країн яскраво вираженими є два комплекси галузей: деревообробна та целюлоз­на промисловість і металургійний комплекс (металургія, метало­обробка і всі галузі машинобудування), автомобілебудування та суднобудування, виробництво обладнання для всього комплексу провідних галузей. Крім того, у Норвегії важливим галузевим комплексом є нафтогазова промисловість. Нафтопереробна і хі­мічна промисловість розвиваються там на основі власної сирови­ни, а в інших державах регіону — імпортованої. Наявність дано­го виду природних ресурсів і особливості географічного поло­ження відіграли важливу роль в економічному розвитку і міжна­родній спеціалізації скандинавських країн.

Трудові ресурси країн Північної Європи традиційно відрізня­ються високою якістю, тобто високим рівнем освіти і професій­но-кваліфікаційної підготовки. Відповідно, вартість робочої сили у країнах Скандинавії доволі висока. Це зумовлено проявом нега­тивних демографічних тенденцій у більшості держав регіону (ни­зькі темпи природного приросту населення і його старіння насе­лення), що звужує пропозицію робочої сили у скандинавських країнах. Проте розуміння і на підприємницькому, і на державно­му рівні важливості людського чинника як визначальної умови соціально-економічного розвитку й ефективного функціонування компаній є характерною особливістю скандинавської моделі.

Одним із основних чинників, які сприяють динамічному еконо­мічному зростанню скандинавських країн, є інвестиційний чинник. Норма нагромадження (тобто відношення валових інвестицій в основні фонди до вартості ВВП) у них досить висока, особливо в Норвегії та Фінляндії — 25—ЗО %. За цим показником протягом усього післявоєнного періоду Норвегія і Фінляндія ділили з Япо­нією перші три місця серед усіх розвинутих країн світу. Акцент на інвестиційний чинник став важливою складовою державної стратегії економічного розвитку цих країн Тому не випадково упродовж того ж періоду саме Норвепя та Фінляндія (разом з Япо­нією) є лідерами за темпами економічного зростання серед висо- корозвинених країн і за відносно короткий час суттєво підвищи­ли рівень свого науково-технічного та економічного розвитку.

В економічному розвитку малих країн Північної Європи до­сить значна роль чинника науково-технічного прогресу. Частка витрат на НДДКР у ВВП постійно зростає (на сьогодні вона ста­новить у Швеції — 3,3 %, у Фінляндії — 2,4 %, у Данії і Норвегії — 1,8 %). Для порівняння, за даними OECP, у найбільш розвинутих країнах: Японії — 2,9 %, Швейцарії — 2,7 %, США — 2,5 %, Франції — 2,4 %. Для утримання своїх позицій малі країни мають постійно здійснювати нововведення для підтримання конкурен­тоспроможності своїх товарів і послуг. Частка держави у фінан­сування НДДКР у країнах Скандинавії доволі висока — 40— 50 %, що пояснюється прагненням держави зберегти потенціал своїх компаній в інноваційній сфері.

Відмітною рисою скандинавських країн є доволі високий сту­пінь монополізації економіки. За ступенем монополізації малі країни Північної Європи випереджають деякі розвинуті, в тому числі й великі. І це стосується не тільки промислового, а й бан­ківського капіталу (наприклад, у Швеції 80 % банківських акти­вів зосереджені в руках «великої четвірки» банків, у Норвегії — «великої трійки», а у Фінляндії — всього одного банку, утворе­ного у 1996 р. злиттям двох потужних фінських банків).

Причини високого ступеня монополізації криються, по-перше, в тому, що в умовах обмеженого внутрішнього ринку малих країн монополізувати виробництво певного товару чи послуги значно простіше, оскільки конкуренція суттєво обмежена; по- друге, необхідність виходу на зовнішні ринки передбачає форму­вання таких транснаціональних компаній малих країн, які могли би бути порівнянними за розмірами капіталу з фірмами розвину­тих країн і, відповідно, конкурувати з ними. Тому найбільш по­тужні компанії сконцентровані в експорте орієнтованих галузях. У галузях, які «працюють» на внутрішній ринок, ступінь моно­полізації значно нижчий

Зауважимо, що у скандинавських країнах, де високі податки й розвинена система соціального забезпечення поєднуються з ви­соким соціальним навантаженням на бюджет, найкращі показни­ки конкурентоспроможності. З цього приводу Ю. Полунєєв зазна­чає, що однією з головних конкурентних переваг скандинавських країн є висока якість політичного та макроекономічного управ­ління, шо забезпечує соціальну згуртованість населення, стабіль­ність і передбачуваність бізнес-середовища, низький рівень ін­фляції та профіцит бюджету, незначний рівень корупції, сприят­ливий грунт для динамічного зростання інновацій і малого бізне­су, пріоритетного розвитку науки та освіти, що створює таке се­редовище для бізнесу, у якому над усе — закон та повага до кон­тракту

Експерти визнають Фінляндію найбільш конкурентоспромож­ною країною у світі. Якщо в активі іншого лідера глобальної конкурентоспроможності — СИТА —- такі могутні чинники, як провідні позиції в глобальних технологіях, неперевершена схиль­ність суспільства до підприємництва і ризику, висококонкурент- не економічне середовище, то Фінляндія — безумовний лідер за показниками, які характеризують якість суспільних інститутів, управління і влади

Пріоритетами Євросоюзу до 2010 року є створення інформа­ційного суспільства, розвиток інновацій, лібералізація та відкри­тість економіки, пріоритетний розвиток «мережевих» секторів (телекомунікації, пошта, Інтернет, ЗМІ, телебачення, транспорт, віртуальні фінансові ринки та біржі), створення єдиного й ефек­тивного ринку фінансових послуг, найбільш сприятливе середо­вище для малого бізнесу та підприємництва, висока соціальна «ексклюзивність» суспільства, тобто активне залучення до нього таких складових, як нацменшини, інваліди, люди похилого віку, молодь. Згідно з оцінками спеціалістів, які нещодавно здійсню­вали перегляд стану прогресу Євросоюзом, Фінляндія вийшла на перше місце в Європі й разом зі Швецією, Данією та Нідерлан­дами лідирує в розвитку технологічних інновацій. Заходи щодо захисту конкурентоспроможності Фінляндії й зростання добро­буту в новій фазі глобалізації:

— збільшення суспільних асигнувань на науку й дослідження на 7% щорічно, використовуючи прибутки від приватизації держ- власності;

— поліпшення фінансування малого та середнього бізнесу через посилення венчурної складової з використання капіталу державних фінансових установ;

— здійснення на практиці заходів урядової програми щодо полегшення оподаткування прямих іноземних інвесторів;

— підтримка розвитку «мережевих» секторів через створення і розширення центрів інноващїшості;

— продовження зниження на всіх рівнях «податкового тиску» на фонд зарплати з метою стимулювання зайнятості,

-— забезпечення необхідними фінансовими ресурсами сфери освіти, особливо у важливих технологічних секторах.

Характер спеціалізації економіки країн на наукомісткому ви­робництві вимагає використання сучасних науково-технічних до­сягнень для підтримання конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. НТП потребує збільшення видатків на науково* дослідні роботи. Так, за 1971—1989 рр. частка видатків на ці по­треби у ВВП Швеції збільшилась удвічі: з 1,5 до 3 %. За цим по­казником Швеція вийшла на перше місце у світі, хоча в абсолют­них цифрах це становить 1 % світових витрат на НДР і за абсолютними витратами на ці цілі вона стоїть у кінці першої де­сятки провідних країн.