7.2. МОТИВАЦІЙНІ АСПЄКТИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ соціал-дємократичної МОДЕЛІ

Соціальна орієнтація економіки в сучасних умовах має роз­глядатися як найважливіший чинник і стимул піднесення її ефек­тивності. За визнанням багатьох учених, на рубежі XX—XXI ст.

Незважаючи на те, що у шведському суспільстві зберігаються багато первісних рис капіталізму (зокрема нерівномірний розпо­діл доходів і власності, концентрація економічної могутності), у ньому все-таки наявна рівність і захищеність громадян, значна частка результатів виробництва вилучається з-під дії капіталіс­тичних принципів розподілу і розподіляється відповідно до по­треб людей, усунуті масова бідність і масове безробіття, влада грошей поступово заміщена владою громадян. Справді, від інших західних країн Швецію відрізняє найбільша виразність ряду оз­нак соціалістичності, а саме: особлива розвиненість загальної си­стеми соціальної захищеності громадян — так звана розподільно- інституціональна модель соціальної політики, найменша гострота проблем безробіття і бідності, незначна диференціація особистих доходів, високий рівень розвитку виробничої демократії і, нареш­ті, прихильність широких верств населення до ідеалів соціальної справедливості.

Сформована в країні розподільно-інституціональна модель шведської соціальної політики забезпечує загальну доступність державних соціальних програм Ця політика, виконуючи пере* розподільні функції, є важливою інтегральною частиною механі­зму суспільного відтворення.

Високі соціальні видатки шведської держави дають можли­вість забезпечити всьому населенню діючі гарантії соціального страхування, доступність різних видів медичного обслуговування й освіти. З боку суспільства всім його членам надане реальне, ма­теріально підкріплене право на соціальні блага і послуги досить високого рівня. Про це свідчить те, що послуги приватного сек­тору системи соціального страхування, медичного обслуговуван­ня й освіти користуються обмеженим попитом. Зрозуміло, що від подібного принципу фінансування і функціонування соціальної сфери виграють насамперед малозабезпечені групи населення.

Домінуюча роль державно-комунального сектору в наданні соціальних послуг означає, з одного боку, що значна частина ви­робництва вилучена з-під дії ринкових сил (тобто розподіляється не за доходами, а, принаймні, за потребами), з іншого — що су­спільство контролює чималу частину капіталу, який спрямову­ється на відтворення робочої сили. Тим самим державні і суспіль­ні інститути мають у своєму розпорядженні можливість (крім економічної політики) впливати як на характер функціонування економіки, так і власників капіталу, інвесторів і роботодавців Така модель передбачає соціальні послуги особливою сферою громадського життя, де розподільні відносини не повинні підко­рятися закономірностям ринкового регулювання.

Таким чином, охоплюючи все населення, забезпечуючи пере­розподіл через держбюджет значної частки первинних доходів і задовольняючи запити громадян у соціальних послугах відповід­но до їхніх потреб, а не фінансових можливостей, сильна соці­альна політика держави являє собою один із найважливіших еле­ментів шведської моделі.

Інший стратегічний напрям реалізації соціальної політики — «повна зайнятість». Шведська дійсність спростовує тезу про не­минучість масового безробіття при капіталізмі Протягом трьох- чотирьох останніх десятиліть рівень безробіття в країні майже постійно не перевищує 2-відсоткового рівня, що вважається си­нонімом «повної зайнятості» й оптимальним для стабільного роз­витку економіки. Обмеження безробіття зазначеною межею — особливо пріоритетна мета економічної політики. Більше того, підтримка «повної зайнятості» доповнюється орієнтацією на збіль­шення питомої ваги зайнятих серед працездатного населення. Це точніший критерій рівня зайнятості, ніж безробіття, оскільки він має ширшу базу — все доросле населення, а не тільки його еко­номічно активну частину, величина якої може зменшуватися під впливом господарської кон’юнктури. За цим показником Швеція протягом двох останніх десятиліть стабільно займає перше місце. Так, у J 999--2003 рр. у суспільному виробництві Швеції були зайняті майже 2 з 3 дорослих, у Японії і США — три із п’яти, у Франції, Німеччині, Італії, Нідерландах — тільки один із двох. Таким чином, у розширенні зайнятості за рахунок зменшення не тільки офіційно зареєстрованого, а й прихованого безробіття шведи досягли безсумнівних результатів.

Перманентне розв’язання проблеми зайнятості розглядається соціал-демократами як перша фаза боротьби за забезпечення ін­дивіда доходом, тоді як соціальні виплати, пасивна допомога - як друга фаза цієї боротьби. За таких умов простежується явний акцент на стимулювання економічної активності людини, на створення для цього сприятливих умов Забезпечити вільно обра­ну і продуктивну роботу всім бажаючим і тим самим пристойний заробіток — мета, у якій закладений не тільки соціально-еконо­мічний, а й гуманістичний зміст.

Через податкову і соціальну політику, а також під гримку ви­сокої зайнятості вдалося досягти більш рівномірного розподілу кінцевих (у розпорядженні) особистих доходів — однієї з найваж­ливіших цілей соціал-демократичної політики. У підсумку на ру­бежі 1980—1990-х років Швеція мала нижчий коефіцієнт Джині (показник тієї частини загальної маси кінцевих доходів, яку не­обхідно перерозподілити для повної їх рівності), ніж інші країни, щодо яких є відповідні дані: 0,205 проти 0,243—0,355 у Норвегії, Англії, Канаді, США, Ізраїлі, Німеччині. У середині 90-х років 1/5 шведських і американських родин із найнижчими доходами одержували, відповідно, 12 і 4,6 % усіх доходів, а 1/5 сімей з най­вищими доходами, — відповідно, 37,5 і 43,7 %.

У підсумку «війна з бідністю» у Швеції виявилася більш ус­пішною, ніжу США. Наприкінці 1990-х років до категорії бідних людей (родини яких одержували менше половини середнього до­ходу) належали у Швеції 5 %, тоді як у США — 17 %, у Велико­британії — 9 %, у Німеччині — 6 %. Це — насамперед результат цілеспрямованої політики перерозподілу; трансферні платежі зменшили кількість бідних на 88 %, тоді як у США — на 38 %, у Великобританії — на 69 %, у Німеччині — на 79 %. Таким чи­ном, дана соціальна характеристика шведської моделі підтвер­джує ще одну особливість соціально-економічної політики — відносну вирішеність проблеми бідності

Реалізація зазначених і інших напрямів діяльності шведських соціал-демократів щодо створення «суспільства добробуту» ста­ла можливою завдяки ряду специфічних чинників національного розвитку Один із них — історично сформована організаційна й ідейна згуртованість робітничого і профспілкового руху, консо­лідація майже всіх його основних мас щодо солідарних дій за со­ціальну справедливість. На відміну від багатьох інших західних країн, де поширена вузькогрупова й індивідуалістична мораль, у Швеції робітничому класу в цілому властиве почуття колективіз­му і солідарності.

Характерною особливістю скандинавської моделі соціально- економічного розвитку є розробка й реалізація доктрини функці­ональної соціалізації капіталістичної власності — поступового обмеження прав її власників на користь суспільства й усуспіль­нення результатів її використання засобами законодавства, еко­номічної і соціальної (особливо податкової) політики держави, колективно-договірного регулювання. Ця система поглядів і дій, що дістала назву «функціонального соціалізму’», або «демократи­чної соціалізації», була протипоставлена ідеї безпосереднього одержавлення засобів виробництва. Головна теза доктрини «функ­ціональної соціалізації» — множинність і подільність функцій власності (володіння, розпорядження, користування, розподіл) і неправомірність зведення відносин власності до володіння. Ви­рішальним є право на розпорядження, якого можна набути, фор­мально не маючи самої власності. На відміну від прихильників класичного марксизму й ортодоксального сучасного комунізму, соціал-демократи вважають, що ступінь розпорядження власніс­тю з боку приватного власника сам по собі історично не постій­ний. Найбільшим він став у XlX ст., коли власники засобів вироб­ництва були одночасно і безроздільно панівною політичною си­лою. Однак поступово власність і влада, що злилися воєдино в XIX ст., перестали бути нерозривними. Завойований у XX ст. ро­бітничим класом політичний вплив багато в чому змінив суспіль­ні умови функціонування власності і використання її результатів. Наймані працівники дістали можливість відстоювати свої інтере­си в органах влади за допомогою своїх політичних і професійних організацій.

Справді, відносини власності сьогодні в західних країнах на­багато різноманітніші, складніші, ніж це було раніше. Відбува­ється трансформація суб’єкта власності: поряд з юридичними власниками його функції все більше беруть на себе різноманітні державні і суспільні інститути. Нівелюється абсолютне і перева­жає часткове присвоєння юридичними власниками власності ре­зультатів її функціонування. З іншого боку, істотно змінився сам об’єкт власності Таким все частіше стають не стільки уречевлені засоби виробництва, скільки технології, ідеї, інформація, які не можуть бути в тривалому приватному розпорядженні. Інакше кажучи, спостерігається багатовимірний процес усуспільнення, або соціалізації. Колишні відносно чіткі межі як суб’єкта, так і об’єкта різних форм власності розмиваються. Тому апріорне від­несення тієї або іншої форми власності до капіталістичної чи со­ціалістичної неправомірне. За висловом Г. Мюрдаля «...соціал- демократичний шлях — це зміна передусім структури повнова­жень щодо розпорядження виробництвом і розподілом його ре­зультатів, ніж формальне володіння засобами виробництва, і ре­алізація цих повноважень різними способами — це не тільки найпростіший, а й доцільніший спосіб забезпечення суспільного впливу на спосіб виробництва, що створює необхідну передумо­ву формування демократичного суспільства».

Концепція «функціональної соціалізації» довела значимість і суспільно-практичну дієвість соціальними реаліями Швеції. Де-, які аспекти відносин власності, діяльності бізнесу, розподіл до­ходів і прибутку, використання робочої сили, інвестування капі­талу поставлені під жорсткий контроль держави і суспільства, тобто багато в чому функціонально соціалізовані

Найважливішим важелем соціалізації розподілу є державний бюджет. За часткою акумульованою в ньому через податки вар­тості BHTT Швеція серед країн Організації економічного співро­бітництва і розвитку (OECP) займає перше місце. Аналогічна її позиція і за відносною величиною державних витрат (68 % ВНП у 2002 р. проти 41—54% у Німеччині, Франції, Англії, Італії і 38 % у США). Розширення масштабів перерозподілу ВНП у 1980—90-ті роки — об’єктивна тенденція соціально-економічної еволюції капіталізму. З ростом соціалізації ВНП у ньому збіль­шувалася частка державних асигнувань на соціальні цілі.

Шведська модель вибудовує специфічні відносини між пра­цею та капіталом. По-перше, це подолання антагонізму у стосун­ках робітника і капіталіста, який мав місце на ранніх етапах роз­витку західного суспільства. Нині ці відносини наповнюються іншим змістом. Трансформуються самі основи виробничих зв’яз­ків. Вони набувають ознак партнерства і конструктивного спів­робітництва. Як писав ΓL Самуельсон, відносини, про які йдеться, набувають економічної симетрії. З одного боку, на зміну відно­синам купівлі-продажу робочої сили прийшли відносини її колек­тивно-договірної оренди капіталом, а з другого — колективи працівників виступають по суті в ролі орендарів капіталу і втіле­них у ньому засобів виробництва. Йдеться про те, що за нових умов праця здатна таким же чином відігравати роль наймача ка­піталу, як і капітал — наймача праці. Врешті-решт якісні зміни у відносинах між підприємницькою і найманою працею зводяться до реалізації цієї формули. Втрачаючи суто формаційні ознаки, зазначені відносини переходять до рангу загальноцивілізаційних

По-друге, відносини «праця—капітал» зазнають докорінних змін і в системі управління. Відбувається інтеграція безпосеред­нього виробника (особисто або через представництво) у структу­ру управління виробничим процесом, обміном та розподілом ви­робленого продукту. На практиці це має вияв у найрізноманіт­ніших системах, що забезпечують розвиток тенденцій до подо­лання відчуження виробника від особистої участі в управлінні. Основна мета сучасного менеджменту — зробити кожного вироб­ника співучасником прийняття на відповідних рівнях управлінсь­ких рішень. Не субординація, а асоціація учасників виробничого процесу — такий визначальний принцип системи управління, що стверджується.

По-третє, виявом змін, про які йдеться, є й, по суті, перетво­рення, що відбуваються в організації праці, в її «олюдненні». Ма­ється на увазі гуманізація безпосередньо виробничого процесу, збагачення змісту, його інтелектуалізація тощо.

Тенденції розвитку сучасної економіки визначають її соціаль­ну спрямованість, а отже необхідність переосмислення стратегіч­них цілей функціонування ринкового господарства, суспільства, держави, визначення їх місця та ролі у забезпеченні розвитку людини, як суб’єкта економічних відносин і громадянина. Вод­ночас така необхідність визначає й потребу подальшої трансфор­мації предмета економічної теорії в напрямі поглиблення дослі­джень механізмів забезпечення органічної єдності економічного та соціального, а отже функціонування їх як елементів певної ці­лісної системи, де ігнорування одного компонента приводить не тільки до погіршення умов функціонування іншого, а й до нега­тивних системних змін.

Розвиток соціалізації економіки на макрорівні переплітається із соціалізацією господарства на мікрорівні, шо знаходить свій прояв у зустрічних потоках та взаємовпливах: наймані працівни­ки намагаються й повинні засвоїти принципи, цінності, правила та інші елементи кулыури відносин, що склалися у фірмі; водно­час керівництво фірми, підприємства добровільно, або вимуше­но, проводить політику соціалізації бізнесу, забезпечуючи най­більш ефективну, звичайно, насамперед, з позицій реалізації ці­лей фірми, систему гармонізації інтересів усіх зацікавлених сто­рін, як у внутрішніх, так і в зовнішніх відносинах, інтегруючи найманих працівників у процеси прийняття рішень, розуміння відповідальності за свою діяльність та діяльність фірми, колекти­ву. Тому значення соціальних чинників економічного зростання і розвитку в системі мотивації та стимулів невпинно зростає, особ­ливо в процесі становлення постіндустріального, постекономіч- ного суспільства Такі тенденції зазначають, що сутність відно­син між підприємцем і найманим працівником перетворюється в об’єктивний чинник соціально-економічних змін у соціально- економічній системі, що проявляється у виникненні передумов для ліквідації праці з примусу, необхідності формування карди­нально нових принципів співробітництва основних суб’єктів еко­номічної діяльності, нових способів розв’язання суперечностей між підприємницькою та найманою працею.

Очевидним є те, що умовою такого роду співробітництва є зміна принципів відносин між суб’єктами економічної системи, що складаються з приводу відносин власності на засоби вироб­ництва та отриманий дохід. Розвиток акціонерної форми існуван­ня капіталу сприяє зняттю певного кола соціальних суперечнос­тей за рахунок допуску у цей процес значної кількості найманих працівників. В умовах, коли процес і результати виробництва все більше залежать від рівня та ефективності знань окремих праців­ників, обсягу і якості інформації, виникають нові напрями, особ­ливості та суперечності у розвитку відносин власності. Саме ці особливості є основою підвищення рівня економічної свободи найманих працівників, і саме вони сприяють формуванню нових принципів співробітництва суб’єктів підприємницького процесу.

Водночас унаслідок певного посилення часткової демократи­зації акціонерної капіталістичної власності протягом останніх де­сятиріч у країнах Скандинавії відбувається певне поєднання й уз­годження протилежних економічних інтересів у межах колек­тивного капіталістичного підприємства. З погляду специфіки дії законів діалектики таке поєднання пояснюється насамперед тим, що в законі єдності і боротьби протилежностей посилюється три­валість і значущість фази єдності і, відповідно, послаблюється тривалість і роль фази боротьби Так, у Швеції відносини між на­йманими працівниками і підприємцями отримали назву коопера­тивних, що передбачає взаємні поступки одне одному: робітни­чий рух не претендує на широкомасштабну націоналізацію (у недержавному секторі зайнято 35 % працівників), а клас підпри­ємців зорієнтований на широкий розвиток суспільних фондів споживання (звідки отримує доходи 65 % економічно активного населення) та інші процеси соціалізації. Наслідком цього навіть в інших розвинених країнах світу є послаблення (залежно від гли­бини демократизації капіталу) антагоністичної форми соціально- економічного поєднання найманих працівників із засобами ви­робництва.

Поява і розвиток якісно нових суспільних форм функціону­вання найманих працівників у їх взаємодії з іншими суб’єктами господарювання в сучасних умовах визначають як соціальне парт­нерство. За таких умов уже не тільки найманий працівник зале­жить від роботодавця, підприємця, а й останній потрапляє у за­лежність від найманого працівника через високий рівень його кваліфікації, творчий характер праці, відсутність миттєво доступ­ної альтернативи вибору щодо заміни працівників. Через соціаль­не партнерство відносини між головними суб’єктами економічної діяльності стають більш прозорими, простими і дають можли­вість найповніше реалізувати інтереси як підприємця, так і пра­цівника в довготривалому періоді.

7.3. МЕХАНІЗМ КООРДИНАЦІЇ СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В КРАЇНАХ СКАНДИНАВІЇ

У системі державного регулювання економіки країн Сканди­навії знайшли відображення ідеї раціональної централізованої економіки і соціального планування, розвинуті Г. Мюрдалем. Він був прибічником соціальної орієнтації ринку, соціально-регульо- ваної економіки, теорії соціальної держави й соціального парт­нерства. Наголошуючи на регулювальній ролі держави, Г. Мюр- даль вважав її здатною перебороти стихію ринку. Втручання держави, на його думку, перетворить стихійне ринкове господар­ство в регульовану економіку, вільну від суперечностей і недолі­ків старого ладу, в якому можливе здійснення ідеалу загальної рівності та створення рівних економічних можливостей для всіх. Особлива модель соціальної держави у Швеції ґрунтувалася на складній системі прямих і непрямих податків, що стягуються з населення.

Державний бюджет Швеції підтверджує, що шведська еконо­мічна система орієнтована на досягнення соціальних цілей: за­безпечення відносної егалітарності (зниження за допомогою по­датків різкої диференціації доходів, зменшення бідності при забезпеченні повної зайнятості). За питомою вагою державних видатків у ВВП Швеція, Данія та Фінляндія займають перші три місця серед усіх розвинутих країн (у 2004 році цей показник ста­новив відповідно 66, 61 і 56 %). Для порівняння, аналогічні дані деяких країн: Великобританія — 42 %, США — 36 %, Японія — 27 %. Істотна частина державних видатків (близько 60 %) спря­мовується на послуги соціальної спрямованості, включаючи без­платну охорону здоров’я, освіту і т. п.

Рівень оподаткування у скандинавських країнах традиційно один із найвищих серед промислово розвинутих країн. Питома вага податків у ВВП Швеції на початку 1990-х рр. становила 61 % (максимальний показник серед цих країн). На даний момент цей показник становить 5] %, приблизно такі самі показники в Данії, у Фінляндії — 47 %. Питома вада державного споживання у ВВП скандинавських країн також є високою: у Швеції — 28 %, у Данії — 26 %, у Фінляндії і Норвегії — 22 %.

Причини такого потужного державного сектору і чіткої соці­альної спрямованості державної політики у скандинавських краї­нах полягають у тому, що соціально-економічний і політичний розвиток країн Північної Європи вибудовувались на ідеях соціал- демократії і побудови «держави всезагального добробуту». Суть полягала в досягненні стабільного економічного зростання за низьких темпів інфляції і повної зайнятості на базі розвитку змі­шаної економіки і вирівнюванні доходів різних соціальних груп суспільства скандинавських країн за допомогою різноманітних заходів державної політики, зокрема податкових (високий рівень корпоративного й особистого оподаткування) і трансфертних (у регіоні існує найбільш розвинута серед країн OECP система різ­них соціальних виплат і дотацій різним категоріям населення)

Економічне регулювання у Швеції має досить всеосяжний і широкий спектр: держава контролює не тільки доходи і прибут­ки, а й використання капіталу, робочої сили, а також ціни через антимонопольне законодавство. Швеція має великий досвід регу­лювання цін, контролю за конкуренцією і введення обмежень на несправедливу торговельну практику. У зв’язку з розширенням конкуренції через зовнішньоторговельну лібералізацію і приєд­нання до ЄС, а також зниження інфляції держава відмовилась від контролю цін. Дерегуляція економічного життя, характерна для Швеції 1990-х років, відновлення економічного зростання, зни­ження інфляції — усе це знизило потребу в державному регулю­ванні цін.

Держава у Швеції перетворилася в найбільшого наймача ро­бочої сили, забезпечуючи робочі місця приблизно третині еконо­мічно активного населення. Близько 65 % населення Швеції одер­жують майже всі свої доходи із суспільних фондів: або як найма­ні працівники урядових та муніципальних установ, або як одер­жувачі соціальних виплат, пенсій з державних пенсійних фондів, і тільки 35 % зайняті в ринковому секторі економіки. Активна політика держави на ринку праці —- характерна риса шведської моделі і водночас складова економічної політики уряду. Протя­гом другої половини XX ст. Швеція повністю або частково вирі­шила питання відтворення кваліфікованої робочої сили. Разом із системою державної освіти і медицини активна політика зайня­тості принесла позитиви не тільки в соціальній, а й у економічній сфері. Інноваційний етап технологічного розвитку «нової еконо­міки» набуває ознак забезпеченості сукупною робочою силою належної якості.

Активна політика зайнятості у скандинавських країнах перед­бачає заходи селективного державного регулювання соціально- економічних процесів:

— підготовка і перепідготовка кадрів;

— заохочення їх територіальної і професіональної мобільності;

— розширення й удосконалення служб зайнятості;

— прогнозування змін у попиті на робочу силу,

— стимулювання цільових інвестицій, спрямованих насампе­ред на підтримку зайнятості.

У результаті на активні заходи підтримки зайнятості припадає більша частина соціальних витрат. І тільки менша частина вико­ристовується на компенсацію втрачених доходів безробітним. Таке співвідношення активних заходів і фінансової компенсації є відмінним від практики західноєвропейських країн.

Таким чином, у Скандинавії для побудови «держави всезагаль- ного добробуту» необхідним вважають активну участь держави у вирішенні всіх соціально-економічних проблем. Іншою переду­мовою є досягнення консенсусу за основними проблемами суспіль­ного розвитку. Відтак кооперативний характер відносин між під­приємцями, політичною елітою і найманими працівниками знай­шов відображення в тому, що був знайдений компроміс глобаль­ного характеру. Вони взаємно визнали такі поступки одне одно­му: робітничий рух відмовився від проведення широкомасштаб­ної націоналізації, а шведські роботодавці визнали за соціал- демократами право на проведення соціально орієнтованих ре­форм і трансформацію Швеції в державу всезагального добробу­ту. Унікальним є те, що політична й економічна еліта Швеції на­вчилася поважати законні інтереси всіх соціально значимих верств і груп населення. Економічна політика працює на випере­дження гострих соціальних конфліктів, реагуючи навіть на слабкі сигнали, що свідчать про потенційні конфлікти. Склалася своє­рідна політична культура — культура цивілізованого розв’язання конфліктів на основі консенсусу, що виключає підпорядкування однієї сторони іншій.

Згідно зі специфічно шведською концепцією «погодженої еко­номіки» був досягнутий максимальний ступінь державного регу­лювання основних макроекономічних параметрів економіки краї­ни, що продовжує зберігатися в основних своїх рисах, незважаю­чи на зміни урядів і зміни зовнішньоекономічної орієнтації. За останні 50 років при владі перебували майже увесь час соціал- демократичні уряди Про стабільність соціальної спрямованості шведської економічної системи свідчить динаміка зміни цін На­приклад, за період з 1990 по 2005 р. ціни на акції виросли в 10 ра­зів, на житлові приміщення — у 5, на офісні приміщення — у 4, тоді як на споживчі товари — тільки удвічі

Економіка країн із цивілізованою ринковою системою госпо­дарства, для якої характерні розосереджена форма власності і державне регулювання всіх макроекономічних показників, в умовах, коли висококваліфікована праця стає «людським капіта­лом», здатним приносити на світовому ринку «технологічну рен­ту», за рівнем ефективності в десятки разів перевершує вкрай по­ляризовані соціально-економічні системи типу тієї, шо існує в Україні. Продуктом діяльності соціально відповідальної і полі­тично стабільної держави є визначення таких правил гри, коли праця і підприємництво соціально відповідальні і розвиваються переважно за рахунок підвищення якісних характеристик своєї діяльності. Така модель розвитку приводить до того, що значна частина населення перетворюється в середній клас (у Швеції, на­приклад, до такого належить переважна частина населення).

На думку Г. Мюрдаля, головне в «державі добробуту» — це соціальний захист населення, під яким він розумів систему зако­нодавчих економічних, соціальних і соціально-психологічних га­рантій, однакові умови для підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності та під­приємництва для працездатного населення і створення певного рівня життєзабезпечення для непрацездатних громадян. Створен­ня системи соціального захисту передбачало такі напрямки ді­яльності держави:

— забезпечення членам суспільства високого прожиткового мінімуму й надання матеріальної допомоги тим, кому вона необ­хідна з об’єктивних причин; встановлення пільг незаможним і позбавлення пільг тих, хто в них не має потреби;

— створення умов, які дають змогу громадянам заробляти кошти для повноцінного життя будь-якими способами, що не су­перечать закону;

— створення умов, які забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т. ін.;

— забезпечення сприятливих умов праці для найманих пра­цівників, захист їх від негативних впливів ринкової економіки;

— забезпечення екологічної безпеки,

— захист цивільних і політичних прав і свобод, що відпові­дають принципам правової, соціальної держави;

— забезпечення свободи духовного життя, захист від ідеоло­гічного тиску;

— створення сприятливого соціально-психологічного клімату як у суспільстві в цілому, так і в окремих його осередках і струк­турних утвореннях, захист від психологічного пресингу.

М. Мюрдаль зазначав, шо для реалізації цих заходів необхідно вивчати прагнення людей, які справді належать до числа найваж­ливіших соціальних явищ і величезною мірою визначають істо­рію.

Контрольні запитання

1. Соціально-економічні моделі країн Скандинавії та їх загаль­на характеристика.

2. Концепція раціональної централізованої економіки і соціаль­ного планування (за Г. Мюрдалем).

З Концепція «функціональної соціалізації» відносин власнос­ті шведської економічної моделі.

4. Особливості державного регулювання суспільно-економіч­них процесів у країнах Скандинавії.

5. Розподільна модель соціальної політики скандинавських країн.

6. Механізм координації ефективності та соціальної справед­ливості скандинавської моделі економічної системи.

7. Ідеологічна складова суспільства та її вплив на економічний розвиток скандинавських країн.

8. Конкурентоспроможність національних економік сканди­навських країн в умовах глобалізації.

Література

1. Аксенов C. M Шведская модель развития общества і! ЭКО. — 2006. —№ 10. — С. 137—151.

2. Беляев О. О. Системно-економічна трансформація: теорія та прак­тика здійснення в Україні: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2006. — 176 с.

3. Волков А М. Швеция: социально-экономическая модель: Справоч­ник. — ■ M : Мысль, 1991. — 188 с.

4. Гришин И. Шведская модель общественного развития. дихотомия рынок—политика // МЭ и МО. — 2005. — № 10. — С. 76—81

5. Западноевропейские страны: особенности социально-экономичес­ких моделей / Отв. ред. В. П. Гутник. — M.: Наука, 2002. — 270 с.

6. Карлоф Бенгт. Седерберг Свен. Вызов лидеров: Пер. со швед. ' Академия народного хозяйства при Правительстве РФ. — M.: Дело. 1996 —351 с.

7. Пилипенко И В. Конкурентоспособность стран и регионов в ми­ровом хозяйстве: теория, опыт малых стран Западной и Северной Евро­пы / МГУ им М. В. Ломоносова. — M.; Смоленск : Ойкумена, 2005. — 495 с.

8. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. / О. О. Беляев, А С. Бс- бело, М. I. Диба та in.; За заг. рсд. О. О. Беляева, В. 1. Кнриленка. — К.: КНЕУ, 2003. — 204 с.

9. Шведская модель экономики стоит на пороге перемен // Інвести­ції: практика та досвід. — 2003. — Xe 9. — С. 30—32.

10. Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель (Эконо­мика для начинающих и не только для них) / Пер. со швед. — М. Эко­номика, 1991. — 349 с.