МОТИВАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ У РОСІЙСЬКІЙ ЕКОНОМІЦІ

Історія економіки Росії свідчить про те, що мотиваційні меха­нізми та форми їх реалізації неодноразово трансформувалися під впливом змін у системі суспільних відносин Якшо до відміни кріпосного права (початок 60-χ рр.

У період планової економіки мотиваційна дія на трудову ак­тивність працівників переважно здійснювалась за допомогою си­стем винагороди за працю. Одночасно держава проголосила й ре­ально почала здійснювати заходи у сфері розвитку внутрішніх спонукальних мотивів до праці, заснованих на використанні мо­ральних стимулів. Централізоване управління мотиваційними механізмами взяли на себе органи виконавчої влади, що здійсню­вали управління окремими галузями економіки.

У 20—30-ті рр. минулого століття були прийняті важливі рішення у сфері оплати праці та матеріального стимулювання, орієнтовані на формування у працівників дієвих стимулів до ефек­тивної праці. Ix основу становили положення про те, що голов­ною формою матеріального стимулювання на державних підпри­ємствах і в установах є заробітна плата. Провідна роль в її органі­зації відводилася тарифній системі, що визначає відмінності в оплаті праці залежно від її складності, умов, значущості та при­родно-кліматичних чинників у різних регіонах країни. Стимулю- вальний характер тарифної системи виявляється, передусім у то­му, що отримання тарифної ставки або окладу перебуває у пря­мій залежності від виконання конкретної норми або трудових обов’язків Нормативно-правові акти, що діяли в Росії, передба­чали необхідність поєднання державного регулювання заробітної плати за допомогою тарифної системи і преміювання працівників для посилення їх зацікавленості в результатах праці.

Значну частину потреб працівники задовольняли за рахунок засобів суспільних фондів споживання, що розподілялися понад оплату праці. Вони витрачалися на соціальну підтримку, пенсій­не забезпечення, грошову допомогу, стипендії, медичне забезпе­чення, утримання дитячих дошкільних установ, санаторіїв, будин­ків відпочинку і т. д. Стимулювальне значення цих фондів забез­печувалося тим, що деякі види виплат і пільг були пов’язані з минулим трудовим внеском. Колишній заробіток здійснював вплив на абсолютний розмір пенсій, грошової допомоги у разі непрацездатності й оплату відпусток. Ідеологія стимулювання (мотивації до праці) передбачала, що працівники усвідомлюють залежність свого рівня життя від спільних успіхів в економічно­му розвитку країни; ставлення до праці є одним із критеріїв оці­нювання людини; єдність корінних економічних інтересів усіх трудящих дає змогу раціонально поєднувати матеріальні та мо­ральні стимули до пращ.

Моральна зацікавленість знаходила своє відображення в різ­них формах соціалістичного змагання, творчій активності пра­цівників, їх заохоченні за створення в колективі товариської та доброзичливої атмосфери, що передбачає поєднання взаємної вимогливості та взаємної допомоги в праці. Проте до кінця 1980 — поч. 1990-х рр. у зв’язку з розбіжностями між проголошени­ми принципами стимулювання та реальною практикою, дієвість системи стимулювання, що склалася, суттєво знизилась. Багато й правильно говорилось про необхідність всебічного розвитку людини, але насправді невисокий рівень життя призвів до зни­ження в трудящих відчуття «господаря» колективної власності. Це викликалося, зокрема, несправедливістю в розподілі мате­ріальних благ — зрівняльністю в оплаті пращ, нерідко відсут­ністю зв’язку її розмірів із результатами праці. Знизився соціаль­ний статус знань і професіоналізму, праця почала втрачати етич­ний зміст.

Під час переходу до ринкових методів господарювання ви­знання товарного характеру робочої сили обумовило як осново­положні моменти організації оплати праці облік не лише витрат і результатів праці, а й попиту і пропозиції на робочу силу певного професійного профілю та кваліфікаційного рівня.

Сучасна мотиваційна система в Росії мас такі особливості:

1 Незважаючи на відсутність прямого примусу до праці, збе­реження «мотивації страху». Почуття страху і незахищеності фор­мується нестабільністю навколишнього життя. Виникає «цінніс­но-нормативний хаос», що виявляється в недостатній правовій регламентації суспільного й економічного життя і в перехідному етапі суспільної ціннісної свідомості.

2. Свобода вибору у сфері праці слабо регламентується адмі­ністративно, але розвивається непрямий економічний примус до праці на основі реального відчуження праці від власності. Додат­ковими чинниками економічного примусу до праці стають зрос­тання безробіття, а також посилення бідності не лише непрацю­ючих, а й працюючих громадян.

3. Зберігається і навіть посилюється техніко-технологічний примус до праці.

Необхідність переходу до ринкової економіки обгрунтовува­лася насамперед тим, що нові виробничі стосунки створять перед­умови для повнішого розкриття потенціалу кожної людини, у то­му числі через механізм справедливої оплати праці.

— падіння реальної заробітної плати, що становило, за офі­ційними даними, понад 50 %. Виникла парадоксальна ситуація: економіка країни прямує до ринку, а один із головних елемен­тів ринкової економіки — ціна робочої сили як специфічного товару — все більше віддаляється від своєї природної оцінки — вартості;

— необгрунтована диференціація заробітної плати по галузях економіки, професійно-кваліфікаційних групах і регіонах. Спад виробництва в машинобудуванні й особливо на підприємствах військово-промислового комплексу, позначився на заробітній платі працівників галузі порівняно з видобувними і паливними галузями. У регіонах зі значною концентрацією підприємств па­ливно-енергетичного комплексу середній рівень заробітної плати істотно вищий, ніж у бідних регіонах. За даними Держкомстату РФ розриви в оплаті праці крайніх децільних груп працівників по економіці в цілому становить близько 18 разів, а по організаціях недержавної форми власності — майже 49 разів;

— невиплати заробітної плати, що істотно знижують значу­щість заробітної плати в доходах населення.

Відмічені негативні процеси організації й регулювання заро­бітної плати як основного джерела формування доходів населен­ня є результатом помилкових уявлень про стратегію і тактику її реформування й регулювання. На початку економічних реформ передбачалося, що держава не повинна втручатися в цей процес. Як показали минулі роки, це — помилка. Вона була частиною спільної концепції переходу до ринку на основі саморегулювання всіх економічних процесів і максимального усунення держави від управління цими процесами.

Складні життєві ситуації у значної частини громадян Росії ви­значають трудову та мотиваційну поведінку населення, спрямо­вану переважно на задоволення матеріального інтересу, на спри­йняття праці як способу отримання необхідних матеріальних благ. Усвідомлення пращ як громадського обов’язку, як способу досягнення визнання з боку оточення відходить на другий план.

Російські ринкові реформи виявилися орієнтованими на від­мову від традиційного ставлення до праці та домінування індиві­дуалізму. Колективістська модель, яка впродовж століть була властива Росії, передбачає, що ефективна праця мотивується по­ряд із матеріальними стимулами, елементами моралі, орієнтова­ної не на принцип «кожен за себе і для себе», а на усвідомлення необхідності працювати на спільне благо. При цьому таку модель зовсім не слід орієнтувати на бідність і економічний застій. До­сягнення в праці повинні заохочуватися як матеріально, так і мо­рально-психологічно — публічним визнанням цих досягнень з боку трудового колективу, працедавця та суспільства.

Поряд із заходами, використовуваними на загальнонаціональ­ному рівні, істотне значення має і стимулювання «праці працею» У зв’язку з цим повсякденна діяльність працедавців має бути орієн­тована на формування передумов до підвищення змістовності праці, його творчої насиченості, всебічне поліпшення умов праці на робочих місцях, впровадження сучасної техніки та технології Важливу роль у мотивації до праці мають заходи для забезпечен­ня відповідності виконуваних робіт професійній підготовці та кваліфікації кадрів, створенню умов для своєчасної перепідготов­ки персоналу.

10.5.