МОДЕЛЬ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ РФ

Початковим пунктом процесу трансформації для Росії, як і для всіх пострадянських країн, був розвал CPCP і кардинальний пе­регляд економічних відносин. Реформи в Російській Федерації проходили у важкій формі.

У цілому можна виділити чотири етапи в історії «перехідного періоду» в Росії після 1992 р.:

Перший етап: 1992—1994 рр. Це етап кризового розвитку, що вирізнявся значним спадом виробництва, особливо інвестицій. Складові спаду: швидка демілітаризація економіки та різке ско­рочення військового виробництва, припинення виробництва то­варів широкого вжитку, що не мали внутрішнього попиту, розвал CPCP і PEBy призвів до руйнування важливих зовнішніх для Ро­сії ринків, і, нарешті, наростаючі труднощі, пов’язані з реальною системною трансформацією країни.

Другий етап: 1994—1996 рр. Почала деформуватися нормаль­на ринкова інфраструктура, почалося кредитування економіки за позитивною відсотковою ставкою (раніше вона часто була нега­тивною). У 1995 і 1996 рр. вдалося помітно знизити інфляцію Проте спаду виробництва уряд здолати не зміг. Однак у зовніш­ній торгівлі склалося стійке позитивне сальдо.

Третій етап: 1996 1998 рр. Головним питанням стала проб­лема відновлення економічного зростання. Була помітно знижена інфляція. На передній план вийшли проблеми реформ на рівні підприємств. Але події 1998 р. викликали нову хвилю спаду.

На новому етапі (з 1999 по сьогодення) були досягнуті знач­ні успіхи в економіці пострадянської Росії. Цей період характери­зується досить високим зростанням економіки (більше 5 % нв рік). У бюджеті був досягнутий стійкий профіцит. Зовнішньотор­говельне сальдо перебуває на рівні ЗО—50 млрд доларів на рік. Уряд Росії практично повністю відмовився від зовнішніх позик.

Явні ознаки інвестиційного пожвавлення намітилися вже в кінці 1998 року. Починаючи з IV кварталу 1998 року темпи зрос­тання інвестиції в реальні активи значно випереджали динаміку промислового виробництва і сьогодні є головною рушійною си­лою економічного піднесення. Доходи федерального бюджету випередили планові показники на ЗО %, а ось витрати бюджету не були проіндексовані Результат — надплановий профіцит бю­джету, який, за експертними оцінками, досягнув 190—200 млрд рублів.

З 1998 року доходи всіх російських громадян зростають над­звичайно високими темпами. Зростання доходів, природно, при­звело до збільшення обсягів споживчого ринку^г Росії, який у 1999 році вже становив 120—140 млрд доларів США, а в 2001 році — близько 150—175 млрд доларів. Таким чином, про­тягом цих двох років номінальний приріст внутрішнього ринку країни становить приблизно 30 млрд доларів на рік. На частку середнього класу Росії, який, за розрахунками, сьогодні стано­вить приблизно 20% населення країни (10 млн сімей), припадає більше 50 % всього російського споживання.

Головною проблемою на цьому етапі є імпорт Зростання внут­рішнього випуску значно перевищує зростання експорту, проте імпорт зростав ще швидше. Сприятлива кон’юнктура міжнарод­них ринків сировини й енергії забезпечила помітне зростан­ня експорту, що, незважаючи на стабільне зростання імпорту, не дало значно погіршити зовнішньоторговельне сальдо. Завдяки різкому скороченню відпливу капіталу з країни продовжува­ли швидко зростати золотовалютні запаси. Своєчасні платежі по зовнішньому боргу і відмова від нових федеральних позик при­вели до помітного скорочення, до рівня 1992—1993 років, дер­жавного зовнішнього боргу.

Першопричиною настільки раптового і стрімкого зростан­ня економіки, на думку експертів, стала унікально сприятлива ситуація, шо склалася на зовнішніх ринках. Позитивний вплив зробили три групи чинників.

Провідну роль в економіці відіграють видобуток і експорт ко­рисних копалин, в основному нафти і газу. Переважна частина інвестицій концентрується в добувних галузях. Процес диверси­фікації економіки просувається дуже повільно, що, у свою чергу, обумовлює високу вразливість показників економічного зростан­ня до зниження цін на нафту, особливо з урахуванням непростої геополітичної ситуації, що склалася у світі. Ще більше усклад­нює ситуацію нерозвинена банківська система Росії.

Зростання світових цін на сировину підвищило привабливість російських компаній на зовнішніх ринках капіталів і зумовило розширення припливу іноземних інвестицій у нефінансовий сек­тор. Завдяки політичній стабільності і винятковій зовнішньоеко­номічній кон’юнктурі Росії вдалося провести виплати по.зовніш­ніх боргах, при ньому уникаючи подальших позик у міжнародних організацій. До того ж уряду вдалося частково застрахувати мож­ливі ризики, пов’язані з падінням цін на енергоносії (основний експортний товар), довівши золотовалютний запас до 70 млрд дол. і створивши страховий фонд (більше 14 млрд дол ).

Однак в економіці Росії залишається ще значна кількість не- вирішених проблем, розв’язання яких може викликати справжній успіх, а невирішення — хвилю нових криз. Передусім необхідно провести cτγιyκιypHy перебудову російської економіки. Від сиро­винних галузей стійке зростання має перейти до обробних під­приємств.

10.6. ДЕРЖАВНИЙ ВПЛИВ Hfl ЕКОНОМІЧНУ СИСТЕМУ РФ

Останніми роками все частіше в Росії пропонується посилення вертикалі державної влади взагалі та вертикалі державного впли­ву на економічну діяльність зокрема. «Вертикаль» створюється для координації багатогранної економічної діяльності на основі жорсткого державного її регулювання, що регламентується паке­тами законодавчих актів, якщо при цьому допускаються одночас­но і «горизонталі», шо забезпечують гармонізацію інтересів еко­номічних суб’єктів.

У процесі державного впливу на економічну діяльність необ­хідно забезпечити узгодження стратегічних цілей розвитку еко­номіки, суб’єктів Федерації, підприємств. Таким чином, будуєть­ся «вертикаль інтересів», завданням якої стає створення перед­умов для зацікавленості всіх рівнів ієрархії в досягненні страте­гічних цілей розвитку' країни, регіону, підприємства, які взаємо­пов’язані.

На вершині «вертикалі інтересів» владні федеральні структури визначають концепцію державного, суспільного й економічного порядків, які найбільшою мірою відповідають історичним тенден­ціям розвитку державності, суспільних відносин і економіки, мен­талітету народів країни, економіко-географічному й геополітич- ному положенню країни. Прийнята концепція стає джерелом фор­мування стратегічних цілей розвитку країни, і зокрема стратегіч­них цілей розвитку економіки. Для реалізації стратегічних цілей на федеральному рівні виконавча і законодавча влада формують систему законодавчих актів, що регламентують принципи еконо­мічної діяльності в країні, а також правових механізмів їх реалі­зації. Виконавча влада розробляє індикативні стратегічні пла­ни розвитку економіки країни, а також законодавчо встановлює систему преференцій для регіонів, галузей, корпорацій, що забез­печують конкурентні переваги національної економіки на міжна­родних ринках товарів, послуг, капіталів.

На рівні суб’єкта Федерації владні структури, керуючись особ­ливостями геополітичного й економіко-географічного положення регіону, визначають стратегічні цілі розвитку соціально-еконо­мічної сфери регіону, які узгоджуються з федеральними стратегіч­ними цілями. Виконавча влада суб’єкта Федерації розробляє ін­дикативні стратегічні плани розвитку соціально-економічної сфе­ри регіону і систему преференцій для економічних суб’єктів, які сприяють досягненню стратегічних цілей, поставлених у цих шта­нах. Виконавча і законодавча влада регіону розробляє пакети за­конодавчих актів і правові механізми регіонального значення, які регламентують основи економічної політики в регіоні, покликані створити сприятливі передумови для досягнення стратегічних ці­лей розвитку. Під розроблення індикативних регіональних планів соціально-економічного розвитку враховуються інтереси феде­рального рівня, обумовлені стратегічними цілями країни, а також інтереси суб’єктів Федерації та зарубіжних організацій, з якими регіон вступає у взаємовигідні партнерські відносини. Гармоні­зація вказаних інтересів в індикативному стратегічному плані ре­гіону досягається включенням до нього спектру відповідних цим інтересам внутрішніх і зовнішніх регіональних стратегічних зон господарювання, в обслуговуванні яких зацікавлюються еконо­мічні агенти галузей регіональної економіки.

На рівні суб’єктів Федерації виникає ще одна серйозна проб­лема — проблема координації індикативних стратегічних планів взаємодіючих партнерів, розміщених на території одних і тих же великих економічних районів країни. Сьогодні немає повноцінної

Cipareri^tIHOi взаємодії суб’єктів Федерації, розміщених на тери­торії великих економічних районів країни, що мають схоже еко- номіко-географгчне і геополітичне положення: Центр, північний Захід, Центрально-чорноземний район, Поволжя і тому подібне. У багатьох суб’єктах Федерації, розміщених у цих районах, не розробляються індикативні стратегічні плани розвитку соціаль­но-економічної сфери, де враховуються регіональні особливості, а також пов’язані зі стратегічними цілями федерального рівня. Приблизна схема взаємодії федерального й регіонального рівнів наведена на рис. 10.2.

Нижній рівень «вертикалі інтересів» представлений економіч­ними суб'єктами (підприємствами, фірмами), що функціонують на території того або іншого регіону. Інтереси цих суб’єктів вті­люються в їх стратегічних і оперативних планах, обумовлених прийнятою місією кожного суб’єкта господарювання. Головною метою таких стратегічних і оперативних планів є створення і під­тримка в тривалій перспективі стійких конкурентних переваг на внутрішніх і зовнішніх ринках товарів і послуг, відповідних місії цих підприємств. Досягнення цієї мети можливе лише за найефек­тивнішого використання ресурсів (можливостей), які має в своє­му розпорядженні підприємство. Сукупність таких можливостей втілюється в стратегічному потенціалі фірми.

Гармонізація інтересів регіону й інтересів фірми настає тоді, коли вибраний набір стратегічних зон господарювання підприєм­ства (СЗГП) кореспондується зі спектром РСЗГ, які включені в індикативний стратегічний план розвитку соціально-економічної сфери регіону, що перебуває в юрисдикції суб’єкта Федерації. Звідси випливає, що, розробляючи економічну стратегію, підпри­ємство має визначити, обслуговування якого набору СЗГП дасть змоіу йому повніше використовувати наявний стратегічний по­тенціал, отримавши при цьому податкові, кредитні й інші префе­ренції, обумовлені існуючою в регіоні економічною політикою.

У цьому разі доцільною формою державного впливу на еко­номічну діяльність є система заходів м’яких бюджетних обме­жень (МБО), що передбачає такі форми підтримки підприємств у важкі для них часи:

— прямі субсидії підприємствам;

— непрямі субсидії у формі низьких фіксованих цін на про­дукцію та послуги природних монополій;

— пільги шодо податків, митних та іншим зборів федерально­го й регіонального рівнів;

— пільгові кредити, надання гарантій за кредитами.

Рис. 10.2. Вертикаль державного впливу на економічну діяльність

Контрольні запитання

1. Структура економічного потенціалу розвитку Російської Федерації.

2. Кількісна та якісна характеристики економічного зростання в Росії.

3. Національні особливості трансформації відносин власності в Росії.

4. Чинники й основні риси російської економічної менталь­ності.

5. Переваги та недоліки сучасного механізму координації Росії.

6. Передумови формування та розвитку сучасних мотивацій­них механізмів у Росії.

7. Які чинники визначили об’єктивну необхідність трансфор­мації економічної системи Російської Федерації?

8. Сутнісна характеристика етапів трансформації економічної системи Росії.

9. Які основні напрями трансформації економічної системи Російської Федерації?

10. Система державного впливу на економіку Російської Феде­рації.

Література

1. Андрианов В. Д. Россия в мировой экономике. — M.: Akademia.

1999. — 258 с.

2. Беляев О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. — K.: КНЕУ, 2001.— 328 с.

3. Бодров В. Г Трансформація економічних систем: концепції, мо­делі, механізми регулювання та управління: Навч. посіб / Укр акад, держ. vπp. при Президентові України. — K.: Вид-во УАДУ, 2002. — 104 с.

4. Градов А. П. Национальная экономика: 2-е изд. — СПб.: Питер. 2005, —240 с.

5. Довбенко M В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелело- гія): Навч. посіб. — K.: Вид. центр «Академія», 2005. — 336 с.

6. Колодко Гжегож В. От шока к терапии. Политическая экономия постсоциалистических преобразований. — M.: ЗАО «Журнал-эксперт»,

2000. —389 с.

7.. Іукінов / І. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя). — K.: AT «Книга». 1997. — 455 с.

8. Перехідна економіка: Підручник / В М. Гсєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Лібанова та ін; за рсд. В. М. Гейця. — K.: Вища пік. 2003, — 591 с.

9. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. / О. О. Беляев та ін. — К.:КНЕУ, 2003. —- 204 с.

10. Філіпенко А. С. Економіка зарубіжних країн: 2-ге вид. — K.: Ли- бідь, 1998. —246 с.

11. ШніцерМ. Порівняння економічних систем. — K.: Основи, 1997. — 519с.