Складові організаційно-економічного механізму

Необхідною умовою ефективної реалізації інноваційної політики є комплексний підхід до створення і функціонування організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності.

Напрями державного регулювання інноваційної діяльності передбачають:

― визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

― розроблення цільових комплексних програм;

― податкове регулювання;

― бюджетне регулювання;

― кредитне регулювання;

― розвиток конкуренції та обмеження монополізму в інноваційній сфері;

― кваліфікування та експертизу інноваційних проектів, видачу свідоцтва про внесення інноваційного проекту до Державного реєстру;

― державне замовлення на проведення наукових досліджень і підготовку кадрів для науково-технічної сфери;

― захист інтелектуальної власності;

― міжнародну науково-технічну кооперацію.

Кожний з цих напрямів реалізується на практиці за допомогою універсальних методів та інструментів державного регулювання економіки (надання податкових пільг, визначення бюджетних асигнувань, надання кредитних пільг, зменшення митних тарифів тощо). Поряд з універсальними методами та інструментами реалізація інноваційної стратегії промислової політики передбачає застосування специфічних заходів. До основних специфічних методів та інструментів державної інноваційної політики належать:

― визначення і підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів, у тому числі шляхом створення перспективних науково-дослідних інститутів і лабораторій, технопарків і технополісів;

― формування і реалізація загальнодержавних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм, спрямованих на створення та організацію виробництва наукомісткої високотехнологічної конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках продукції;

― створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності, зокрема системи атестації і державної реєстрації інноваційних проектів, яка включає: розроблення методик експертизи, визначення установ та організацій, які матимуть право проводити таку експертизу, розроблення та затвердження свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту, що дає право суб’єктам інноваційної діяльності на отримання фінансової підтримки, надання податкових та митних пільг;

― захист прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності, у тому числі оскарження дій органів центральної влади щодо атестації інноваційних проектів у господарському суді, дотримання права на інтелектуальну власність і корпоративного права, захист інтересів фізичних осіб, яким належить авторське право на інтелектуальну власність, що використана при створенні інноваційного продукту;

― фінансова підтримка виконання інноваційних проектів шляхом пільгового кредитування за рахунок бюджетних коштів, повної чи часткової компенсації витрат інноваторів на сплату процентів комерційними банками та іншими фінансово-кредит­ними установами за кредитування інноваційних проектів;

― стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ шляхом надання гарантій за інноваційними проектами та майнового страхування реалізації цих проектів у страхових установах;

― установлення пільгових ставок податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних з реалізацією інноваційних проектів, і податку на прибуток, одержаного від виконання цих проектів;

― застосування гнучкої системи амортизації основних фондів науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інноваційних підприємств, у тому числі прискореної амортизації активної частини вказаних фондів;

― зменшення на 50 % ставки земельного податку для інноваційних підприємств;

― звільнення від сплати ввізного мита та податку на додану вартість щодо сировини, устаткування, обладнання, комплектуючих виробів та інших товарів, необхідних для виконання пріоритетного інноваційного проекту;

― розвиток конкуренції та підприємництва в інноваційній сфері шляхом створення бізнес-інкубаторів, державної підтримки малих венчурних фірм;

― підтримка функціонування і розвиток сучасної інноваційної інфраструктури.

Податкове регулювання, наприклад, спрямоване на стимулювання інноваційної діяльності й полягає у зменшенні податкового навантаження в пріоритетних напрямах інноваційної діяльності та широкому застосуванні відносно цих платників податків системи пільг, що збільшуватимуть привабливість інноваційних проектів для приватних інвесторів.

Напрями, методи та інструменти державного регулювання інноваційної діяльності є елементами системи, між якими існують причинно-наслідкові зв’язки. Саме наявність цих зв’язків дає можливість розглядати їх як складові механізму державного регулювання інноваційної діяльності. Відсутність хоча б одного елемента (або неефективне його застосування) знижує результативність механізму в цілому.

Центральною складовою організаційно-економічного механіз­му державного регулювання інноваційної діяльності є система державного інвестування, яка включає: функціональні (цільові) засади, нормативно-правове забезпечення, фінансово-кредитне забезпечення, інституціональні засади тощо.

Функціональні (цільові) засади спрямовані на: досягнення сталого й динамічного розвитку національної економіки; прискорення впровадження досягнень науки, техніки і технологій у виробництво; підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції; розвиток міжнародної науково-технологічної кооперації; розвиток науково-технічного та інноваційного потенціалу; збільшення національних і закордонних інвестицій в інноваційну сферу; підвищення ефективності інноваційної діяльності, підвищення добробуту та соціального статусу працівників інноваційної сфери.

Нормативно-правове забезпечення включає: законодавче забезпечення, інструктивно-методичні документи з питань формування та використання фінансових ресурсів, адміністративне регулювання.

Законодавче забезпечення засновується на законах України щодо регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності, стимулювання пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, відповідних нормах чинного законодавства — цівільного, адміністративного, трудового, податкового тощо. Законодавчою базою державного регулювання інноваційної діяльності є Закони України «Про інноваційну діяльність» (2002 р.), «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності» (2003 р.), «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (1999 р.), Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України (1999 р.). До причин низької результативності дії цих Законів можна, зокрема, віднести: недостатнє фінансування; відсутність спеціально уповноваженого державного органу з регулювання наукової та інноваційної діяльності; недостатнє опрацювання інструктивно-методичних документів щодо визначення: найбільш перспективних інноваційних проектів, у які найперше здійснюється державне інвестування та яким надаються інші форми державної підтримки, обсягів державного інвестування, методів стимулювання залучення приватних інвестицій в інноваційну сферу.