Сутність, етапи формування, структура, тенденції розвитку міжнародної економіки (світового господарства)

Міжнародна економіка (світове господарство) — це сукупність націо­нальних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’я­зані між собою системою міжнародних економічних відносин [1, с.

Міжнародна економіка — це галузь фундаментальної економічної нау­ки, що вивчає світове господарство як ціле, його основні складові.

Міжнародна економіка як цілісна система склалася близько ста років тому на рубежі ХІХ-ХХ ст. Основою її поступового формування став світо­вий ринок. Основними етапами у розвитку міжнародної економіки (світо­вого господарства) є:

- виникнення міжнародних монополій;

- територіальний поділ світу;

- виникнення соціалістичної системи;

- після другої світової війни почався процес якісної зміни системи світового господарства. Він в основному завершився у 1960-х роках, коли пішла в минуле колоніальна система і на світовій арені з’явилися молоді незалежні держави;

- три останніх десятиріччя ХХ ст. вважаються початком нового періоду в розвитку світового господарства. Воно все більше набуває ознак цілісно­сті. Цей процес проявляє себе у функціонуванні прямих зв’язків між під­приємствами, об’єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та коопе­рування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо;

- період — кінець ХХ — початок ХХІ ст. характеризується насамперед тим, що світове господарство, зберігаючи багато протиріч і різнопланових тен­денцій, є ціліснішим, інтегрованішим і динамічнішим, ніж у середині ХХ ст.

Міжнародна економіка розвивається під впливом різноманітних чинників, які надають їй високого динамізму та нових якостей, основними серед яких є:

- розвиток НТП і перетворення інформаційних технологій на найважливіший чинник світової економіки;

- зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лі­бералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

- поглиблений розвиток МПП: міжнародної спеціалізації і кооперуван­ня виробництва;

- інтенсифікація міжнародного руху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технології, інформації, засобів виробництва;

- загострення енергетичної і продовольчої проблем;

- формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'я­заної з обслуговуванням руху товарів та ін.

Внаслідок дії цих чинників утверджується тенденція до зростання вза­ємозалежності, інтеграції країн, інтернаціоналізації процесів виробництва та інших складових господарського життя міжнародної економіки.

У загальному вигляді міжнародна економіка включає дві складові: національні господарства та міжнародні економічні зв’язки між країна- ми-партнерами. Міжнародні економічні відносини (зв’язки) є похідними від національних відносин, але їх розвиток генерує зростання національ­них економік.

Суб’єктами міжнародної економіки (світового господарства) є:

- на мікроекономічному рівні: юридичні (фірми) та фізичні особи, які здійснюють зовнішньоекономічні операції, пов’язані з рухом товарів, фак­торів виробництва тощо;

- на макроекономічному рівні: країни, їх регіональні й муніципальні суб’єкти, інтеграційні об’єднання країн, світове господарство загалом в умовах глобалізації фінансових ринків;

- на маркоекономічному та глобальному рівнях: транснаціональні кор­порації і транснаціональні банки;

- на наднаціональному рівні: міжнародні організації та наднаціональні інститути [2].

Міжнародна економіка динамічно розвивається. Серед тенденцій, які визначають її сучасний стан, перспективи розвитку, наступні:

- розширення сфери дії принципів ринкової економіки;

- включення у сферу всесвітніх господарських зв’язків абсолютної біль­шості країн планети та посилення у розвитку кожної з них зовнішнього фактора;

- координація дій суб’єктів світового господарства з метою формування єдиної економічної стратегії з урахуванням інтересів країн світового спів­товариства;

- формування нової системи міжнародного поділу праці, характерною ознакою якої є перетворення групи економічно розвинених країн на центр науково-технічного прогресу, творців передових технологій, інновацій тощо;

- формування регіональних союзів груп країн світу [3].

Примітки

1. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. — К. : КНЕУ, 2001. — 328 с.

У підручниках, навчальних посібниках знаходимо й інші визначення (Зазимко А.

2. У 2001 р. в світі налічувалося до 230 держав, відокремлених між собою приблизно 260 сухопутними кордонами. В обігу налічується понад 300 найме­нувань грошей. Нації і народності розмовляють більше ніж 2800 мовами.

Більша частина з них існує в умовах докапіталістичних формацій, поєдну­ючи різні способи виробництва (Білецька Л. В., Білецький О. В., Савич В. І. Еко­номічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — С. 85).

Таблиця

Суб'єкти міжнародної економіки (світового господарства)

ООН класифікує країни за станом соціально-економічного розвитку таким чи­ном: промислово розвинуті; країни з перехідною економікою; країни, що розвива­ються (Бочан І. О., Михасюк І. Р. Глобальна економіка: підручник. — К. : Знання, 2007. — С. 240-245):

Згідно з класифікацією Світового банку, за рівнем доходу економіка країни може визначатися як економіка з низьким доходом, середнім доходом (який може бути нижчим, середнім та вищим) та економіка з високим доходом.

Класифікація Світового банку охоплює 209 країн:

- країни з низьким доходом — 64 держави, в яких ВНП на душу населення становить менше 725 дол. США;

- країни середнім доходом, які поділяються на: а) країни з нижчим середнім доходом — 66 держав з ВНП на душу населення — 726 до 2895 дол. США; б) країни з вищим середнім доходом — 35 держав, в яких ВНП на душу населення — 2896 — 8995 дол. США;

- країни з високим доходом — 44 держави, в яких ВНП на душу населення становить 8995 дол. США і вище. Більшість країн з високим рівнем доходу — це індустріальні, промислово розвинуті країни.

3. Федоренко В. Г., Діденко О. М., Реженський М. М., Іткін О. Ф. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ. наук, проф. В.Г. Федорен- ка. — К. : Алерта, 2008. — 487 с.

7.2.