Проблеми захисту інтелектуальної власності

Виробництво інформації вимагає великих витрат. Її передача здійсню­ється легко й не пов'язана з великими витратами. Тому тим, хто виробив інформацію, надзвичайно важко привласнити її цінність за допомогою продажу.

Споживання інформації має неконкурентний характер: якщо інфор­мація створена, то будь-яка людина може «споживати» її, не знижуючи її доступності для інших осіб. Кожний, хто може одержати вигоду від вико­ристання інформації, повинен мати можливість користуватися нею вільно, у противному випадку інформація не буде використовуватися ефективно. Але якщо винахідник не зможе одержати всю економічну цінність інфор­мації, то виникне нестаток інвестицій у винахідницьку діяльність.

З одного боку, небажано, щоб винахідник не міг привласнити результати своєї праці, оскільки це знижує стимули до інвестицій у виробництво ін­формації, але з іншого боку неконкурентний і кумулятивний характер ін­формації припускають, що вироблене знання має залишатися по можливості загальнодоступним. Із цієї дилеми випливає висновок, що для створення стимулів як до інвестування у виробництво інформації, так і до поширення нового знання в суспільстві повинні застосовуватися неринкові механізми.

Державне втручання, що може допомогти вирішити ці проблеми, набу­ває наступних основних форм:

- держава бере на себе виробництво інформації (наприклад, прогнози погоди);

- держава субсидіює приватне виробництво інформації (прямо або за рахунок податкових пільг), прикладами державного субсидування можуть служити різні фонди для стимулювання фундаментальних досліджень у науці, мистецтві й т.ін.;

- держава надає монопольні права творцям інформації за допомогою патентів, торговельних марок і авторських прав.

Протягом усього часу існування законів, націлених на захист інтелек­туальної власності, ведуться суперечки про те, що варто захищати, в якій мірі і на який строк.

У цілому в економічній теорії домінує точка зору, відповідно до якої захист інтелектуальної власності необхідний для створення стимулів до новаторської та творчої діяльності.

Однак є й інший похід, що скептично ставиться до необхідності захисту інтелектуальної власності. Супротивники правової охорони інтелектуаль­ної власності вважають, що патенти й авторське право не потрібні, тому що в основному інноваційна діяльність відбувається не залежно від фінасової винагороди, і крім того, є й інші засоби, окрім правової системи, які дають можливість творцеві ідеї скористатися вигодами від своїх зусиль, перш ніж інші скопіюють його ідею. Якщо винахідникові вдалося випередити інших, то проміжок часу між використанням автором свого винаходу й імітацією винаходу іншими дасть можливість винахідникові отримати тимчасовий прибуток, якого буде досить для того, щоб винагородити його за внесок у багатство суспільства.

У сучасних умовах для багатьох нововведень основним джерелом конкурентних переваг став час. До коштів, які дозволяють авторам скори­статися плодами своїх винаходів, відноситься також продажне й сервісне обслуговування (це вірно для фірм у таких високотехнологічних галузях як виробництво засобів обчислювальної техніки, напівпровідників і авіабу­дуванні). Широке поширення нової технології може бути пов'язане зі своєю власною вигодою, включаючи можливість швидко зайняти домінуючий стан на ринку, затвердити свою власну технологію як стандарт і підвищити витрати покупців, що виникають при переході на іншу продукцію.

Однак, незважаючи на заперечення, що виникають, загальнопошире- ною є точка зору, яка підкреслює необхідність правової охорони інтелек­туальної власності. Закон про інтелектуальну власність охоплює наступні основні сфери:

- патентна система встановлює виключні права на використання запа­тентованого винаходу;

- система товарних знаків установлює виключні права на певні комер­ційні знаки або символи;

- система авторських прав надає виключні права письменникам, худож­никам і композиторам.

Широта виключних прав і їхня терміновість розрізняються в цих сфе­рах, і ці розходження визначаються міркуваннями ефективності.