Економічний зміст інтелектуальної власності

До аналізу будь-якого об’єкта власності слід підходити як до суспіль­них відносин приналежності, володіння, розпорядження і використання цього об’єкта з урахуванням його особливостей та функцій у суспільному виробництві.

В. Рибалкін дає наступне визначення: «Інтелектуальна власність — це відносини належності, володіння, розпоряджання та використання (в їх юридичному та економічному змісті) продуктів інтелектуальної діяльно­сті» [1, c.95].

Сутнісна особливість інтелектуальної власності [2,3] задається і визначається особливістю її об’єкта. Об'єктом інтелектуальної власно­сті є продукт інтелектуальної діяльності, інтелектуальної праці. Такими продуктами інтелектуальної діяльності є твори науки, літератури та мис­тецтва; винаходи, промислові та наукові зразки, креслення, моделі, схеми програмних засобів; записи на носіях інформації; права на копіювання та розповсюдження патенту, ліцензії, знаки на товари і послуги; права на ін­формацію щодо промислового, комерційного, наукового досвіду (ноу-хау).

Це означає, що економічний рух продукту інтелектуальної діяльності є іншим, аніж звичайних продуктів. Продукт інтелектуальної власності не відчужується, а поширюється, тобто, залишаючись власністю свого твор­ця, він стає предметом володіння, використання і розпорядження іншими людьми.

Поширення продукту інтелектуальної діяльності у суспільстві — це його економічний рух, який утворює економічний зміст інтелектуальної власності. Внутрішньою структурою економічного змісту інтелектуальної власності є реальні економічні відносини щодо володіння, розпорядження та використання інтелектуального продукту між творцем, якому продукт належить, та іншими членами суспільства.

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин продукти творчої ро­зумової праці вводяться у господарський обіг.

Комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відно­син вимагає розглядати інтелектуальну власність і як товар, і як капітал. Комерціалізацією об’єктів інтелектуальної власності є перетворення ре­зультатів інтелектуальної діяльності на ринковий товар з метою одержання прибутку або іншої ринкової вигоди.

Як товар інтелектуальна власність розглядається як нематеріальний актив, що використовується в господарській діяльності і може бути швидко відтворений і розповсюджений. Як товар інтелектуальна власність існує в потенційно необмеженій кількості, але має потенційно обмежений попит.

Як капітал інтелектуальна власність є ресурсом, що об’єднує знан­ня, досвід, інформацію, які можна раціонально використати для одержан­ня максимально високого прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можливості впливати на ринкову кон’юнктуру. У свою чергу вона є нематеріальним ресурсом, який забезпечує виробництво, зменшуючи вміст і використання натурально-речових факторів у процесі виробництва. Свій економічний характер інтелектуальний капітал проявляє в можливо - сті мультиплікативного використання цього капіталу необмеженим колом юридичних і фізичних осіб. Тобто інтелектуальний капітал — це створе­ний або придбаний інтелектуальний товар, який має вартісну оцінку, об’єк­тивований та ідентифікований, що використовується з метою одержання прибутку.

Інтелектуальна власність може розглядатися і як інвестиція, що по­діляється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), яка передбачає внесення нематеріально­го активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Однак, економічний характер руху продукту інтелектуальної діяльно­сті має інший характер, ніж речових продуктів. Продукт інтелектуальної власності, залишаючись належністю свого творця, не відчужується від нього, а усуспільнюється.

Ці відносини у суспільстві з ринковою організацією економіки мають також юридичний зміст у формі права інтелектуальної власності, у тому числі авторського права, за допомогою якого захищають авторські та май­нові права творця інтелектуального продукту, регулюють усю сукупність відносин інтелектуальної власності. Необхідність захисту майнових прав автора продукту інтелектуальної діяльності обумовлена тим, що в умовах ринкової економіки навіть творча праця, що є самостимулом для творця, потребує зовнішніх стимулів — грошових та інших форм доходів [1, c.97].

Необхідною умовою стимулювання й ефективного використання інтелектуального потенціалу власності є забезпечення державою належ­ної охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності [4]. Без правової охорони такого виду ресурсів неможливий розвиток ринкових відносин в умовах становлення постіндустріального суспільства.

Стосовно ролі інтелектуальної власності в економічній системі постін- дустріального суспільства слід відзначити таке. Визнаним є те, що осно­ву багатства постіндустріальних країн складає інтелектуальний капітал, а головним, досить специфічним, об’єктом власності є інформація, яка, на відміну від уречевлюваного майна, у процесі обміну не відчужується від власника (продавця), проте він позбавляється монопольного права на її ви­користання. Водночас доступність інформації про об'єкти права інтелекту­альної власності є одним із найважливіших чинників вільного поширення знань.

Примітки

1. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. О. Рибалкіна, В. Г Бодрова. — К. : Академвидав, 2004. — 672 с.

Визначення поняття «інтелектуальна власність» наведене у статті 2 (VIII) Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 року: Інтелектуальна власність «включає права, які стосуються: літературних, художніх і наукових творів; виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач; винаходів у всіх галузях людської діяльності; наукових ви­находів; промислових зразків; товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень; захисту проти недобросовісної конкурен­ції, а також решту прав, які стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній галузях»(Див.: Конвенция, учреждающая Все­мирную организацию интеллектуальной собственности. Подписана в Стокгольме 14 июля 1967 года и изменена 2 октября 1979 года // http://www.eurolawco.ru/ipr/law/ stockholm.html. )

2. Лазня І.В., Рибалкін В.О. Економічний зміст інтелектуальної власності // Економічна теорія. — 2006. — №4. — С.54 — 61.

3. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник. — К.: «Знання», 2006. — 431 с.; Гриценко А.А. Комплексний аналіз інтелектуальної власності як економіко-правової категорії // Економічна теорія. — 2006. — №4. — С. 108-110.

4. Хаустов В.К. Особливий характер правовідносин у сфері інтелектуальної власності // Економічна теорія. — 2006. — №3. — С.32-42.

6.10.