Економічна доцільність приватної, комунальної та державної форм власності

Увесь історичний процес розвитку форм прав власності охоплює рух від вільного доступу використання ресурсами до суспільної власності. В основі зміни форм прав власності знаходиться ступінь виключності, тобто визначення кола тих суб’єктів, яких допущено до привласнення.

Первісна специфікація права власності призводить до виникнення сис­теми приватної власності, тобто такого режиму використання обмежених ресурсів, за яким виключні права належать окремій особі. На основі ре­жиму приватної власності відтворюється найбільш адекватне їй зовнішнє середовище за моделлю ринкової економіки як механізму мимовільної ко­ординації розрізнених дій суб’єктів, що переслідують свої власні інтере­си шляхом передавання прав між собою. За цих умов приватна власність отримує свою найбільш ефективну цінність. Але остання багато в чому залежить від витрат на специфікацію та захист приватної власності. Еко­номічна ефективність режиму приватної власності визначається змістом та розміром трансакційних витрат, що виникають у процесі привласнення економічних благ. Якщо витрати на специфікацію прав приватної власності починають зростати та перевищують переваги від її існування, відбуваєть­ся зміна правового режиму.

Комунальна власність визначається як режим використання обмеже­них ресурсів, у межах якого виключними правами володіє група людей. Вона виникає унаслідок надмірних витрат на специфікацію прав на викори­стання певних благ та необхідності їх економії. Важко уявити, яким чином можна специфікувати право приватної власності на такі блага, як дороги, міські комунікації, парки відпочинку тощо. Значно ефективнішим стає їх спільне використання, що реалізується в режимі комунальної власності. За­гальною умовою життєздатності комунальної власності є залежність жит­тя окремої людини від виживання спільноти. Чим помітною та сильною стає така залежність, тим більше існує перспективних можливостей для функціонування комунальної власності.

Більшість матеріальних благ мають властивість конкуренції при спо­живанні та виключність доступу до них. Наприклад, якщо людина при­дбала автомобіль та користується ним, інші не можуть його використову­вати. У той же час існують такі блага споживання, при яких одна особа не дозволяє виключити інших від користування. Такі блага отримали назву суспільних благ. Їх основними рисами є:

а) занадто високі витрати на специфікацію прав користування даними благами;

б) споживання суспільних благ не допускає конкуренції між зацікавле­ними особами;

в) використання одними особами не виключає можливості їх спожи­вання іншими, тобто вони мають неподільний характер;

г) при виробництві суспільних благ неможливо визначити міру витрат праці та вигоди від них. Занадто високі витрати специфікації використання суспільних благ означають неможливість визначити тих, хто їх спожива­тиме та заборонити іншим їх використовувати. Використання суспільних благ стає більш ефективним на основі державної власності.

Згідно з методологією економічного підходу до права система спільної власності складається там, де витрати щодо специфікації і захисту інди­відуальних прав власності занадто високі. Вигоди від встановлення таких прав або недостатні, щоб переважити необхідні витрати, або взагалі від­сутні, якщо ресурсу є удосталь. Права державної власності виникають, з одного боку тоді, коли неможливо забезпечити режим виключності для більшості осіб, а з другого — коли приватна чи комунальна власність має слабко виражені порівняльні переваги, оскільки вони потребують значних витрат на свою специфікацію.

6.9.