12.2. Принципи та об’єкти охорони навколишнього природного середовища

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини — обов’язкова умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна проводить екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, на захист життя та здоров’я населення від негативного впливу забруднення навколишнього природного середовища, на досягнення гармонічної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання й відтворення природних ресурсів.

У сучасних умовах розрізняють два типи екологічної політики: пасивну політику та активну. Пасивна політика виходить з ідеології стримування зростання забруднення. Вона ґрунтується на використанні переважно адміністративно-розпорядчих (регламентаційних) інструментів, екологічних стандартів і норм, дозвіль­них процедур. Активна політика орієнтована на послідовне скорочення забруднення. Для цього застосовуються економічні регулятори — емісійні нормативи поетапного зниження забруднення, тимчасові дозволи на викиди і т. п.

Українська держава правовими важелями регулює відносини в галузі охорони, використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання негативному впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище і ліквідації його наслідків.

Екологічне регулювання в Україні здійснюється через відповідні нормативно-правові акти. Упродовж 1991—1995 рр. ухвалено низку екологічних законів. Одним з основних норма­тивних актів є Закон України «Про охорону навколишнього середовища» (1991 р.). Закон визначає засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм, стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобігання можливій шкоді довкіллю від економічної та іншої діяльності; збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ланд­шафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, які є частиною історичної та культурної спадщини України.

Іншими нормативно-правовими актами у цій сфері є: Земельний кодекс України (1992 р.), Закони України «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.), «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.), «Про тваринний світ» (1993 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України про надра (1994 р.), Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995 р.), «Про екологічну експертизу» (1995 р.), «Про виключну (морську) економічну зону України» (1995 р.), Водний кодекс України (1995 р.), Закони України «Про утилізацію радіоактивних відходів» (1995 р.), «Про відходи» (1998 р.) та ін.

Верховною Радою України ратифіковано значну кількість міжнародних екологічних угод. Ці угоди стосуються не лише глобальних питань захисту довкілля, а й питань захисту і збереження біологічного та генетичного різноманіття та природних екосистем.

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища, проголошеними в Законі України «Про охорону навколишнього середовища», є:

O пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;

O гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров’я людей;

O запобіжний характер заходів з охорони навколишнього природного середовища;

O екологізація матеріального виробництва на засаді комплекс­ності рішень з питань охорони навколишнього середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

O збереження просторової та видової різноманітності й цілісності природних об’єктів і комплексів;

O науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на підставі поєднання міждисциплінарних знань екологічних і технічних наук і прогнозування стану навколишнього природного середовища;

O обов’язковість екологічної експертизи;

O гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування в населення екологічного світогляду;

O науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

O безплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

O стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та псування якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

O вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням міри антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

O поєднання заходів щодо стимулювання охорони й відповідальності за псування навколишнього середовища;

O вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на засаді широкого міжнародного співробітництва.

Об’єктами правової охорони навколишнього природного середовища в Україні є:

O навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів;

O природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економічному процесі в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ);

O ландшафти та інші природні комплекси;

O території та об’єкти природно-заповідного фонду;

O здоров’я і життя людей.