Регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків

Економічний зміст регулювання норм обов’язкових резервів було розглянуто у підрозд. 1.4. За допомогою цього інструменту центральний банк має можливість впливати через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків і рівень грошової мультиплікації.

НБУ встановлює банкам нормативи обов’язкового резервування коштів, керуючись такими вимогами закону: по-перше, розмір обов’язкових резервів визначається для всіх банків однаково: у процентному відношенні до загальної суми залучених бан­ком коштів у національній та іноземній валюті; по-друге, для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні норми обов’язкових резервів; по-третє, рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування.

Диференційовані ставки обов’язкових мінімальних резервів встановлюються у вигляді процентів від сум залучених коштів залежно від джерел їх формування за певними нормативами. Як правило, високі ставки встановлюються на кошти державних цільових фондів, кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій. Низькі нормативи встановлюються для коштів на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб, а також для вкладів населення й короткострокових депозитів. Наприклад, станом на 1 липня 2002 р. середня норма обов’язкових резервів становила 10,3 % при загальній диференціації від 12 % до 0 % (відмінено резервування за довгостроковими депозитами юридичних і фізичних осіб).