2.1. Поняття комерційних банків та їх класифікація

Комерційні банки – основна ланка банківської системи України, установи, що безпосередньо виконують функції кредитно-розрахункового обслуговування юридичних та фізичних осіб на комерційних засадах.

Відродження комерційних банків в Україні (як і інших країнах СНД), розпочалось після проголошення незалежності цих держав і формування в них банківських систем.

Проблемі визначення поняття "банк" приділяється в дослідженнях учених-юристів певна увага, але як зазначає А.О. Селіванов, поняття "банк" ще не дістало достатньої визначеності та чіткого розуміння в юридичній літературі [19, с.46]. Це і не дивно, адже комерційні банки України як і інших країн пострадянського простору існують недовгий час (з 1991 р.) Тому в спеціальній літературі поняття "банк" мало досліджене, відсутнє єдине його визначення.

В російському підручнику "Банківська справа" за редакцією В.І. Колеснікова, Л.П. Кроливецької банк трактується як організація, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості [14, с.18], а О.І Лаврушин банк розглядає не як установу, а як підприємство, що здійснює регулювання платіжного обороту в готівковій і безготівковій формах [15, с.17]. В той же час О.О. Качан вважає, що комерційний банк з абсолютною впевненістю можна назвати комерційною установою [83, с.48].

Аналіз цих та інших наукових праць свідчить, що з цього питання науковці не мають єдиної думки. Одні визначають поняття "банк" через поняття "банківська діяльність", зосереджуючи свою увагу при цьому на операціях, які здійснюють банківські установи, інші виводять поняття "банк" через його спеціальний статус, який пов’язаний зі специфічними товаром – грошима, з якими має справу банк. Дехто розглядає банк як "підприємство", а дехто як "комерційну установу".

Немає єдиного визначення поняття "банк" і в чинному законодавстві. В Законі України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. банк визначається як установа, функцією якої є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших операцій, передбачених цим законом [161]. Це визначення з правової точки зору було не зовсім вдалим, оскільки комерційний банк трактувався як установа, що виконує певний набір операцій, або надає певні послуги. Проте в законі не було окреслене коло конкретних операцій комерційного банку. Якщо йдеться про юридичний аспект визначення суті комерційного банку, то у такому разі важливого значення набуває перелік операцій, які не тільки відображають банківську діяльність, але й породжують юридично значущі дії. Саме на переліку операцій, які згідно з законодавством може виконувати банк, базується юридичне тлумачення його суті. Але юридична сутність комерційного банку у вищезгаданому законі була не зовсім ясною.

У грудні 2000 р. було прийнято Закон України "Про банки і банківську діяльність" в новій редакції, який істотно корегував поняття "банк". В цьому законі (ст. 2) зазначається, що банком визначається юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [162]. У цьому визначенні, по-перше, акцент зроблено на спеціальний правовий статус банку, який одержується з ліцензією НБУ;

по-друге, виділяється специфічна ознака банку, що дозволяє відділити його від інших суб’єктів підприємницької діяльності, - а саме здійснення банківських операцій;

по-третє, указується на те, що відмітною рисою комерційного банку є не просто здійснення банківських операцій, а те, що він здійснює в сукупності такі операції, як залучення вкладів фізичних і юридичних осіб, видачу кредитів і здійснення розрахунків.

Ще одне законодавче визначення поняття "банк" дано в Господарському кодексі України (ст.334) відповідно до якого банки – це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Банки є юридичними особами. В цьому визначенні взагалі не згадано про спеціальний документ НБУ – ліцензію, а лише про операції, які має право здійснювати банківська установа.

Викладене свідчить про те, що визначення поняття "банк" є лише в законодавчих актах України, зводиться до опису видів операцій виконуваних банком, які при всій їхній важливості не проясняють повністю у чому ж полягає сутність діяльності банку. Діючий Закон України "Про банки і банківську діяльність" не дає відповіді на запитання, що слід розуміти під банком взагалі, законодавець лише вказує на те, що розуміється під банком в цьому законі. Таким чином, трактування банку в інших нормативно-правових актах може бути іншим, що не виключає казусів з цього приводу у правозастосовній практиці.

Необхідність оптимізації банківського законодавства зумовлює потребу в формуванні на науковій основі визначення поняття "банк", яке б відповідало реаліям сучасного законодавства та юридичної практики.

Визначення поняття "банк" в українській юридичній літературі вперше дав Є. Карманов. Він вважає, що банк це – особлива юридична особа, яка має спеціальну правоздатність, акумулює грошові кошти і накопичення, надає кредити, а також здійснює грошові розрахунки, емісію грошей і цінних паперів, операції з банківськими металами та інші банківські операції [79, с.29; 80, с.55].

Це визначення базується на тому, що банк це юридична особа, яка як учасник суспільних відносин є носієм особливих суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Тому банк має спеціальну правосуб’єктність. Правосуб’єктність складається із двох складових частин: по-перше, здатності володіння правами і нести обов’язки (правоздатність), по-друге, здатності до самостійного здійснення прав і обов’язків (дієздатність).

Разом з тим, визначення банку Є. Кармановим, будучи правильним по суті, на наш погляд, потребує додаткової конкретизації.

Крім правосуб’єктності, у визначенні банку повинно знайти відображення те, в якій організаційно-правовій формі банк створюється, як це передбачено ст. 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Організаційно-правова форма є дуже важливим засобом при створенні юридичної особи.

Іншою характерною рисою будь-якого комерційного банку є те, що його головною метою є отримання максимального прибутку від своєї діяльності. Усі комерційні банки створюються і працюють заради цієї мети.

Крім того, визначення "банк" яке дане Є. Кармановим стосується будь-якого банку взагалі, а не "комерційного банку". На нашу думку, сучасний комерційний банк – це юридична особа яка створена у відповідній організаційно-правовій формі, має спеціальну правоздатність, акумулює грошові кошти і заощадження, надає кредити, здійснює грошові розрахунки, операції з векселями, іноземною валютою, золотом, коштовними каміннями, випускає в обіг цінні папери, надає різноманітні послуги, виконує інші банківські операції із метою отримання прибутку.

Термін "комерційний банк" має широке поширення. Він виник на ранніх етапах банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (commerce), товарообміні операції та платежі. Основними клієнтами були тоді торгівці звідси й назва "комерційний банк". Банки кредитували транспортування, зберігання та інші операції, пов’язані з товарним обміном.

З розвитком промислового виробництва виникли операції по короткостроковому кредитуванню виробничого циклу: позички поповнення оборотного капіталу, утворення запасів сировини та готових виробів, виплати заробітної плати та ін. Строки кредитування поступово збільшувалися, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладення в основний капітал, цінні папери тощо. Тобто термін "комерційний" в назві банку втратив початковий зміст. Сьогодні він означає "діловий" характер банку, що зорієнтований на обслуговування усіх видів господарчих агентів незалежно від їх роду діяльності [221, с.23].

Сучасні комерційні банки виступають в ролі посередників в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців. Банківський механізм розподілу і перерозподілу капіталу по сферам і галузям дозволяє розвивати господарство в залежності від об’єктивних потреб виробництва і сприяє структурній перебудові економіки.

Поряд з банками переміщенням грошових коштів на ринках здійснюють і інші фінансові установи: інвестиційні фонди, страхові компанії, біржі, брокерські, дилерські фірми та тощо. Але банки як суб’єкти фінансової системи відрізняються від усіх інших фінансових посередників тим, що тільки вони згідно п.3 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мають виключне право здійснювати наступні банківські операції:

- залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб;

- розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та власний ризик;

- відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Крім банків, банківські операції можуть здійснювати і інші фінансово-кредитні установи (які не мають статусу банка), але ці установи мають право здійснювати тільки окремі банківські операції, передбачені законодавством.

Для визначення суті і специфіки комерційних банків велике значення має їх класифікація. Сучасна банківська практика поділяє комерційні банки за різними ознаками. Так, згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні створюються на основі будь-якої форми власності, зокрема, як державні, колективні, кооперативні та змішані.

За станом на 1 січня 2006 р. в Україні із 165 діючих банків три мають державну форму власності. Це Державний ощадний банк України, Державний експортно-імпортний банк України і створений у 2004 р. Державний банк реконструкції і розвитку України. Вони здійснюють свою діяльність на комерційній основі. Інші мають колективну форму власності. Переважна більшість із них створена у формі акціонерного товариства, 23 комерційних банків створені зі змішаним капіталом, серед яких 9 банків зі 100-відсотковим іноземним капіталом, зареєстровані як українські суб’єкти господарювання [132, с.49].

За спектром послуг, що надаються банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізовані. Універсальні банки здійснюють різноманітні банківські операції та надають комплексні послуги. Сьогодні в Україні майже всі банки прагнуть стати універсальними, хоча багато з них ще не можуть надавати повний спектр банківських послуг. Спеціалізовані банки надають певні специфічні операції та обслуговують окремі галузі економіки. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізованого банку отримує у тому разі, якщо більш як 50% його активів є активами одного типу. Статус – ощадного якщо більше як 50% його пасивів – внески фізичних осіб. Закон України "Про банки і банківську діяльність" не визначає особливостей діяльності спеціалізованих банків. Нині відсутня статистична інформація щодо спеціалізації банківської системи України. Тому українські банки важко поділити за спеціалізацією, оскільки більшість із них має ліцензії на виконання практично усіх видів операцій та послуг.

Проте практика свідчить, що за набором операцій та послуг переважна більшість вітчизняних банків, відносяться до універсальних, незважаючи на офіційні назви деяких з них (наприклад, Енергобанк, Трансбанк, Укргазбанк, Агробанк, Легбанк, Земельний банк і т. п.). Постає питання: чи потрібно Україні стільки універсальних банків, котрі здійснюють широке коло операцій, не маючи достатнього рівня капіталізації. Адже у таких банків будь-коли можуть виникнути фінансові проблеми, а відтак – загроза банкротства. Це, в свою чергу, негативно позначиться на загальному стані банківської системи та підриватиме довіру населення до банків. Зазначене потребує вдосконалення структури банківської системи України. Йдеться про необхідність дотримання певної збалансованості у розвитку різних видів банків, оскільки універсальність діяльності, взята за основу при формуванні банківської системи в Україні, не завжди виправдовує себе попри усі свої позитивні моменти. З іншого боку, економіці необхідні також раціонально спеціалізовані банки й насамперед за функціональною ознакою такі як: іпотечні, лізингові, трастові, інвестиційні, факторингові тощо, які виконуватимуть вузький спектр операцій. Власне, раціоналізм такої спеціалізації полягає у спроможності банків суттєво підвищувати якість надання відповідних послуг при одночасному зниженні їхньої собівартості.

За організаційно-правовою формою в даний час, відповідно до внесених змін до ст. 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки в Україні створюються лише у формі відкритого акціонерного товариства [162]. Це зроблено для того, щоб кожний вкладник мав доступ до інформації про статутний фонд, керівництво та діяльність банку. Банки, які раніше були створені у інших організаційно-правових формах, зобов’язані протягом трьох років привести свою правову форму у відповідність з вимогами цього Закону.

Акціонерні банки, створені як відкриті акціонерні товариства – це товариства, акції яких можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та куплі-продажу на біржах. Акціонерний банк, який проводить відкриту підписку на акції, зобов’язаний щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

В залежності від способу формування статутного капіталу банки бувають акціонерні та пайові. Акціонерні банки формують свій капітал шляхом об’єднання індивідуальних капіталів засновників за допомогою випуску та реалізації акцій. Пайові банки свій капітал формують за рахунок пайових вкладів засновників (пайовиків). Пайові комерційні банки не є власником свого капіталу, оскільки кожен з учасників зберігає право власності на свою частку капіталу, а не передає його банку.

В залежності від наявності в статутному капіталі комерційних банків іноземного капіталу вони поділяються на:

а) банки, статутний капітал яких повністю сформовано за рахунок депозитів (вкладів) українських юридичних та фізичних осіб;

б) банки з іноземними інвестиціями.

До банків з участю іноземних інвестицій належать банки статутний капітал яких формується за рахунок коштів резидентів – українських юридичних та фізичних осіб і нерезидентів – іноземних юридичних та фізичних осіб (спільні банки).

Банки, статутний капітал яких формується за рахунок коштів нерезидентів – іноземних юридичних та фізичних осіб (іноземні банки).

Комерційних банків в Україні з іноземним капіталом - 23, у тому числі 9 – зі 100-відсотковим іноземним капіталом. За станом на 1 січня 2006 р. частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків України становить 19,5 відсотка [132, с.49].

Однак, іноземні банки якісно відрізняються від українських високим рівнем менеджменту, професіоналізмом, досвідом роботи на фінансовому ринку. Вони також приваблюють клієнтів більшими позиками, кращим рівнем обслуговування, можливістю зв’язку клієнтів з іноземними партнерами.

Чинний Закон України "Про банки і банківську діяльність" передбачає розподіл банків на групи за мінімальним розміром статутного капіталу на момент їх реєстрації: 1) для місцевих кооперативних банків – це 1 млн. євро; 2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 млн. євро; 3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 млн. євро. Проте зміни внесені в цей Закон у вересні 2006р. передбачають, що статутний капітал існуючих банків має становити не менше як 5 млн. євро, а для новостворених банків – не менше як 10 млн. євро [173].

На даний час, відповідно до тих вимог НБУ, що існували раніше до статутного капіталу банків понад 65 відсотків загальної кількості банків України становлять малі і середні банки. Однією із проблем у цьому зв’язку є неоднозначне ставлення деяких науковців до малих банків. Зокрема, Ю. Заруба пропонує скорочувати їх кількість, оскільки малі банки в Україні з його огляду на незначний фінансовий потенціал навряд чи можна назвати цілком конкурентно спроможним, навіть якщо вони конкурують між собою. Вони просто не здатні зробити якісний стрибок у своєму розвитку [140, с.40-41]. Але більшість фахівців не згодні з такою точкою зору. Так, О. Кірєєв вважає, що треба припинити порожні розмови про те, скільки банків у нас малих, скільки з них треба ліквідувати тощо [140, с.41].

Практика показує, що для розвитку економіки потрібні різні за розміром банківські установи, оскільки саме невеликі банки можуть успішно співпрацювати з невеликими підприємствами, а великі банки досить часто не дуже охоче обслуговують малий та середній бізнес [234, с.30; 54, с.35-37]. А взагалі банки потрібні різні, головне, щоб вони були прибуткові. А отже, потрібні людям і державі.

Сьогоднішній стан банківської системи України свідчить про невисокий ступінь концентрації її банківського капіталу. Тут існує об’єктивна причина – фактор часу, який не дозволяє підвищити рівень капіталізації комерційних банків, а тому в даний час він залишається досить низьким. Дехто із науковців пропонує підвищити вимоги НБУ до капіталізації комерційних банків. Ця пропозиція, на нашу думку є слушною [63, с.45]. Але вимоги щодо збільшення комерційними банку статутного капіталу повинні мати виважений характер, щоб не породити монополістичних тенденцій у кредитній сфері, сприяючи розвитку великих багатофілійних банків при одночасному скороченні невеликих банківських установ. Це може зашкодити формуванню ефективної, збалансованої структури банківської системи. В цьому питанні, з нашого погляду, необхідно дотримуватися певної збалансованості у розвитку різних видів банків: великих, середніх, малих.

Комісія з банківського нагляду НБУ за розміром чистих активів діючі банки в Україні умовно розподілила на чотири групи: 1 група – найбільші банки (активи понад 2,5 млрд. грн.) до цієї групи входять 12 банків. 2 група – великі банки (активи понад 1,3 млрд. грн.), до цієї групи входять 15 банків. 3 група – середні банки (активи понад 0,4 млрд. грн.), до цієї групи входять 28 банків. 4 група – малі банки (активи менш як 0,4 млрд. грн.), до цієї групи входять 108 банків [216, с.46-51].

Стан банківської системи будь-якої країни значною мірою залежить від так званих системноутворюючих банків. Ці банки так би мовити "цементують" банківську систему. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" системноутворюючий банк це банк, зобов’язання якого становлять не менше 10 відсотків від загальних зобов’язань банківської системи. В Україні таких банків в даний час – 12, які входять до групи найбільших: Приват-банк, "Аваль", Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Укрсиббанк, Укрсімбанк, Ощадбанк, "Райффайзенбанк", "Надра", Брокбізнесбанк, "Фінанси та кредит", Укрпромбанк [216, с.46-51]. Серед дванадцяти найбільших банків два державні (Ощадбанк і Укрсімбанк), які одержали статус комерційних банків після проголошення незалежності України й набуття чинності Закону України "Про банки і банківську діяльність від 20 березня 1991 р. Решта банків акціонерні товариства.

Зазначені вище банки характеризуються прискореним розвитком постійним розширенням асортименту і якості послуг. Вони швидше адаптуються до економічної ситуації в країні, яка постійно змінюється. Це досить великі банки (по українським міркам), які успішно функціонують і активно обслуговують великі підприємства. Як приклад підтримки цими банками життєво важливих для України галузей економіки можна назвати кредити: Херсонському суднобудівному заводу (234 млн. грн.); Маріупольському металургійному комбінату (159 млн. грн.); Харківському державному підприємству ім. Малишева (154, млн.. грн.); ВО "Південмаш" (87 млн. грн.); СП "Донкавамет" (70 млн. грн.); "Промінвестенерго" (104 млн. грн.); "Укртелеком" (близько 30 млн. грн.) тощо [43, с.4-6]. Це тільки деякий перелік широкомасштабного кредитування банками вітчизняних виробників.

Банки цієї групи входять у першу десятку банківських рейтингів. Саме вони підтримують банківську систему за умов появи фінансових криз та максимально використовують перспективи зростання банківської діяльності при економічній стабільності у державі.

У більшості економічно розвинутих країн Європи, Америки, Азії діє по 4-5 великих банків на які припадає 60-70 відсотків банківських операцій. До такої структури прагне і банківська система України, що пов’язано з прагненням інтегруватися у західноєвропейську фінансову систему. Але українським банкам ще далеко до рівня концентрації банківського капіталу західноєвропейського банків. Тому масштаби активних операцій українських банків також дуже відрізняються. Так, на 1 січня 2006 р. сума активів всіх банків України становила 213877982 млрд. грн., [216, с.46-51] а активи тільки одного найбільшого банк Німеччини (Deutschebank) перевищують 800 млрд. дол. Звідси проблема підвищення капіталізації залишається однією із гострих для більшості банків України.

За територіальною ознакою українські комерційні банки поділяються на: а) регіональні; б) міжрегіональні; в) міжнародні.

Регіональні банки діють на окремій території, обслуговують, як правило, клієнтів певної області, міста, району або ж регіону. Ці банки становлять кістяк банківської системи України.

Республіканські банки здійснюють операції в багатьох регіонах нашої країни. До республіканських банків відносяться ряд комерційних банків, зокрема Ощадбанк, Промінвестбанк, Укрексімбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, "Аваль", Укрсиббанк, Правекс-банк і деякі інші, які мають розгалужену мережу відділень та філій по всій території України.

Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу і мають право відкривати філії та відділення за межами України. Ці банки здійснюють широке коло операцій. Але таких банків в Україні небагато: серед них – Перший український міжнародний банк (ПУМБ), заснований у Донецьку (в грудні 1991 р.), він був перший в Україні банком з іноземними інвестиціями. В Києві діє Міжнародний комерційний банк (МКБ), заснований у січні 1994 р., у Львові – АТ "Кредит Банк-Україна" створений у березні 1992 р.

Розглядаючи територіальний аспект діяльності комерційних банків слід відзначити, що розташування діючих банків по регіонам України вкрай нерівномірне. Звертає на себе увагу той факт, що за станом на 1 квітня 2004 р. в Києві зосереджено 83 банки (53% від загальної кількості банків України) [213, с.36]. Наступні за Києвом центри високої територіальної концентрації банків – це Харків, Дніпропетровськ (по 12 банків), Донецьк (11 банків), Одеса (10 банків), Львів (5 банків). В цих містах зосереджено близько третини банків України та їх капіталу. Водночас у 10 (Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Миколаївській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій) областях України банків – юридичних осіб узагалі немає [137, с.56-67]. Відсутність банків – юридичних осіб у більш як третини областей свідчить про значні диспропорції у розвитку вітчизняної банківської системи в територіальному аспекті. Наведені дані свідчать, що самостійні банки функціонують тільки у великих промислових містах. Різницю у кількості банків в шести центрах країни і на периферії, можна пояснити якщо враховувати, що кожний регіон це не абстрактна адміністративна одиниця, а конкретна територія з певними природними, геополітичними, демографічними, фінансово-економічними, соціальними та іншими особливостями, які безпосередньо впливають на банківську діяльність. Територіальні відмінності пов’язані також від стану господарського комплексу, інвестиційної привабливості, чисельності населення, економічного розвитку регіону в цілому.

Територіальну нерівномірність розміщення банків в Україні певною мірою згладжує розвиток мережі філій, в тих областях, де немає жодного банку – юридичної особи. У кожній такій області діє від 30 до 40 філій великих банків України. Але ж це приводить до відпливу коштів з цих областей у центральні офіси (головним чином) столичних банків, що істотно впливає на економічний розвиток регіонів [204, с.43-47]. Аналізуючи цю ситуацію можна погодитись із твердженням Я.В. Грудзевича, висловленим на VI Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України", що відсутність або недостатня кількість у регіоні юридично самостійних банків може спричинити до його репресивності [140, с.38-43].

Отже перед Національним банком України повинно постати завдання-усунення територіальної диспропорції, що сприятиме більш стабільному розвитку банківської системи України та посиленню її впливу на економічне піднесення в кожному регіоні.