МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ

Міжнародний кредит є однією з форм зовнішньоекономічних відносин між країнами, необхідність яких зумовлена об’єктивними потребами світової економіки. Він необхідний як один з дійових інструментів розвитку міжнародної кооперації і спеціалізації ви­робництва, зовнішньої торгівлі та інтеграції національних еконо­мік у світову економічну систему.

Міжнародний кредит — це форма переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу на засадах повернення у домов­лені строки за винагороду. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному ринку позичкових капіталів, на якому формується система міжнародних кредитних відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів у глобальному масштабі.

Суб’єктами міжнародного кредиту є фірми, банки, держави, міжнародні валютно-кредитні організації.

Об’єктами кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника валютні та товарні ресурси.

Для міжнародного кредиту характерні такі ознаки:

- міжнародні кредити у більшості випадків є не забезпеченими. Зазвичай вони надаються під загальні фінансові зобов’язання позичальників або третьої особи, які користуються бездоганною репутацією і мають високий кредитний рейтинг;

- за користування міжнародними позиками переважно застосовують “плаваючі” процентні ставки, орієнтиром для встановлення яких є базова ставка ЛІБОР (LIBOR) — (London interbank offered rate) — ставка пропозиції (продавця) грошей па лондонському міжбанківському ринку депозитів, яка є орієнтиром для встанов­лення процентних ставок па міжнародні кредити. За ставкою ЛІБОР (гадаються кредити першокласним банкам через розміщен­ня в них депозитів па короткі терміни - від 1 року до 12 місяців. З виникненням нових фінансових центрів з’явились ставки, анало­гічні ЛІБОР: ШБОР (Париж), СІБОР (Сінгапур) та інші;

-міжнародні кредити можуть надаватись у національній валюті (зазвичай країни — кредитора), в міжнародних розрахункових одиницях (СДР), а також у міжнародних колективних валютах (евро).

- висока ризиковість міжнародних кредитів, яким притаманні кре­дитний і валютний ризики та ризик можливої неплатоспроможності (дефолту) позичальника.

Міжнародний кредит виконує низку важливих функцій у сфері зовнішньоекономічних зв’язків, що відображають специфіку руху міжнародного позичкового капіталу. По-перше, він забезпечує перерозподіл та переміщення фінансових та матеріальних ресур­сів з однієї країни в іншу, тобто слугує додатковим джерелом по­повнення ресурсів внутрішнього ринку. По-друге, кредит забез­печує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює обіг коштів у зовнішній торгівлі. По-третє, в умовах ринкового госпо­дарства міжнародний кредит виконує функцію регулювання сві­тової економіки і сам є об’єктом регулювання. Наприклад, він є методом регулювання державних бюджетів та платіжних балан­сів в окремих країнах світу.

Із функцій міжнародного кредиту випливає його важлива роль у розвитку світового господарства, яка має двоякі наслідки як позитивні, так і негативні. Позитивним є те, що міжнародний кредит:

- сприяє прискоренню розвитку продуктивних сил, інтернаціоналі­зації виробництва та обміну;

- є важливим джерелом фінансування зовнішньої торгівлі, викли­каючи додатковий попит на ринку з боку позичальників;

- створює сприятливі умови для залучення прямих іноземних ін­вестицій в країну — боржника;

- впливає на структурну перебудову економіки, на формування важливих пропорцій в економічній системі, співвідношення між фондами споживання та нагромадження;

- сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків, інтеграції національних економік у світову економічну систему;

- посилює конкуренцію між країнами, оскільки використовується як знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту.

Проте, необхідно врахувати, що надмірне залучення міжнарод­них запозичень призводить до зростання зовнішнього боргу краї­ни — позичальника перед іноземними кредиторами та погіршення показників, що характеризують його обслуговування.

Форми і різновиди міжнародних кредитів. Міжнародний кре­дит функціонує у різних формах. Залежно від того, хто є кре­дитором, розрізняють: урядовий, фірмовий, банківський. Стосов­но об’єктів кредитування міжнародний кредит буває комерційним і фінансовим.

Урядовий кредит - різновид міжнародного кредиту, коли одна країна надає позику іншій в товарній або грошовій формі за міжурядовою угодою, а також шляхом розміщення державних цінних паперів на міжнародних фінансових ринках. До урядо­вих можна віднести кредити, які надаються окремим країнам через МВФ, МБРР, ЄБРР, ЄІБ та інші міжнародні фінансово-кредитні інститути.

Для урядового кредиту характерним є те, що суб’єктами кре­дитних відносин стають окремі держави, а об’єктом перерозпо­ділу — їхній національний дохід. Як правило, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах, ніж приватний. Він може бути безпроцентним, або надаватись у вигляді субсидій. Найчас­тіше урядовий кредит є цільовим для фінансування конкретних інвестиційних проектів, програм економічного та соціального розвитку.

Міжурядові позики можуть набирати форми інвестиційного кредиту, який використовується для фінансування державних програм або балансування платежів між країнами.

Розрізняють такі форми інвестиційних кредитів:

-міжурядові кредити за рахунок асигнувань із держбюджетних фондів по лінії надання допомоги, яка разом з технічною допо­могою, субсидіями включає позики па пільгових умовах;

-кредити міжнародних валютно-фінансових організацій.

У міжнародній банківській практиці набуло розвитку довго­строкове кредитування країн, які стикаються з проблемами забор­гованості. Наприклад, МВФ у межах фідуційного фонду надає кредити найбіднішим країнам, що розвиваються (строком на 10 років), якщо вони мають труднощі з платіжним балансом.

Новою формою, яка найчастіше використовується при наданні кредитів країнам, що розвиваються, є спільне фінансування кіль­кома кредитними установами крупних інвестиційних проектів, переважно в галузях інфраструктури.

Практикують дві форми спільного кредитування:

1. Паралельне фінансування, коли проект поділяється па дві частини, що кредитуються різними кредиторами в межах установленої квоти.

2. Співфіпансування, за якого всі кредитори падають позики впро­довж реалізації проекту. Спільне фінансування надає певні пере­ваги позичальнику, оскільки відкриває йому доступ до пільгових кредитів. Але більш вигідним воно є для кредиторів. За такого фінансування вони отримують додаткові гарантії своєчасного по­гашення позики боржником. Має місце посилення фінансової залежності країни — боржника від кредитора.

В Україну залучаються міжнародні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані зі структурною перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, проведенням конверсії та розвитком експортного потенціалу.

Міжнародні кредити залучаються на підставі міжнародних угод, що укладаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України щодо залу­чення та цільового використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті Міністрів.

Протягом останніх років Україна уклала низку міжнародних угод щодо відкриття кредитних ліній під конкретні проекти й програми. Набрала сталого характеру співпраця Національного банку України (головного агента Уряду) з Міжнародним валют­ним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконст­рукції та розвитку.

Розширились також двосторонні зв’язки з центральними банка­ми багатьох зарубіжних країн. Підписано угоди про співробіт­ництво з центральними банками Німеччини, Франції, Нідерлан­дів, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими установами США через Агентство міжнародного розвитку США.

Особливим різновидом міжнародного кредиту є випуск держав­них цінних паперів на глобальних фінансових ринках, зокрема, ринку єврооблігацій (eurobonds).

Єврооблігації — це облігації, що поіменовані в іншій валюті, ніж валюта країни, в якій вона продається. Головною валютою єврооблігацій є долар США, японська єна, англійський фунт стерлінгів та евро.

Європозика характеризується такими особливостями: розміщу­ється одночасно на фінансових ринках ряду країн, на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик, які випускаються на одному біржовому ринку країни — кредитора; емісія єврооблі­гацій не підлягає під національні правила регламентації опера­цій з цінними паперами країни, валюта якої є валютою позики.

Іноземні облігації — це облігації поіменовані у валюті країни, в якій вони продаються.

Мета (ціль) емісії іноземних облігацій — залучити позичковий капітал із закордону. Як правило емітентами іноземних облігацій с нерезидент. Залежно від країни-емітента ці облігації мають спе­ціальні назви (облігації “янкі” в США; “самураї” в Японії; “буль­дог” в Англії; “матадор” в Іспанії).

Україна вперше вийшла на міжнародний ринок цінних паперів, зокрема ринок єврооблігацій у 1997 р., коли тримала облігаційну позику номінальною сумою 450 млн. дол. США, організовану ком­панією Nomura International.

Фірмовий кредит — це, власне, комерційний кредит у сфері зовнішньої торгівлі, коли експортер надає товар імпортеру у ви­гляді відстрочки платежу. Тут позичкова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позичкового капіталу — з рухом товарного капіталу. Кредитором є фірма-експортер, а пози*, пальником імпортер.

У міжнародній практиці існує три різновиди фірмового кре­диту (рис. 8.1).

Для експортера фірмовий кредит не тільки прискорює реалі­зацію продукції, а й дає додатковий прибуток у формі процента за кредит, який зараховується в контактну ціну. Водночас цей кредит є ризиковим для експортера, а тому він вимагає від імпор­тера належних гарантій його погашення. З погляду позичальника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціону­вання кредиту є обмежена, а позичальник потрапляє у пряму комерційну залежність від кредитора.

Міжнародні банки надають експортні та фінансові кредити:

- експортний кредит надається банком країни-експортера безпосе­редньо імпортеру (чи банку країпи-імпортеру) для фінансування товарних поставок, машин, устаткування тощо. Такі кредити на­даються в грошовій формі та мають прямий цільовий (залежний) характер. Це означає, що позичальник зобов’язаний використову­вати кредит тільки для купівлі товарів у країні-кредитора;

- фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів па будь- якому ринку, і таким чипом виникають умови для вибору варіантів комерційних угод. Досить часто фінансовий кредит не пов’язаний з товарними поставками, і він може бути призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті. Фінансові кредити можуть брати також центральні банки для погашення дефіциту платіжного балансу країни та здійснення валютних інтервенцій. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються за допомогою банків па міжнародних рипках позичкових капіталів.

Міжнародний банківський кредит. Вільні гнучким у міжна­родних відносинах є банківський кредит, коли одним із суб’єктів кредитних відносин є банк або кредитне угрупування.

За своїми характеристиками міжнародні банківські кредити багато в чому дійсно спільні з національними, тобто носять уні­версальний характер. Але між ними можуть бути суттєві відомості за джерелами фінансування, ступеню синдиціювання, вартості їх використання та формою забезпечення. Крім того, міжнародні банківські кредити можуть надаватись практично в любих основ­них світових валютах, хоч і більш всього вони домінуються в доларах США.

Більшість великих кредитів надається з допомогою операцій на ринках евровалют. Функціонуючі на цих ринках міжнародні банки приймають строкові депозити від небанківських інвесторів, а потім використовують залучені кошти для надання короткостро­кових та середиьострокових кредитів у вигляді прямих позик або через своїх посередників. Як правило, вартість кредиту, виданого У евровалют!, визначається на основі ставки LIBOR плюс маржа. Міжнародні банківські кредити розміром більше 50 млн. дол. США є синдиційованими. Це означає, що у процесі фінансування

бере участь група банків-кредиторів. Такий підхід дає можливість банкам-учасникам більш рівномірно розподіляти між собою кре­дитні ризики, а позичальникам — отримувати великі суми валют­них коштів. Такий порядок кредитування є особливо привабливим і справедливим по відношенню до суверенних позичальників (на­ціональних урядів).

Нарешті, слід відмітити, що більшість міжнародних банківсь­ких кредитів є незабезпеченими, оскільки споживачами таких кре­дитів є надійні THK та ТНБ, або уряди окремих держав. Вида­ча кредитів ґрунтується, перш за все, на довірі і високій репутації клієнтів, а тому ризик дефолту вважається мінімальний. Серед банків існує неписане правило — “нація не може бути банкру­том”. Проте, реалії фінансових ринків не завжди підтверджують це правило.