ВИДИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Вид грошово-кредитної політики залежить від цілей монетарної влади, широти використання інструментів грошово-кредитного регу­лювання, характеру впливу на макроекономічні показники.

Залежно від того, на реалізацію яких цілей: стратегічних чи корот­котермінових - спрямована грошово-кредитна політика, її поділяють на “широку” і “вузьку”.

“Широку” проводять для боротьби з інфляцією і безробіттям, до­сягнення стабільних темпів економічного розвитку, тобто реалізації стратегічних цілей, через регулювання грошової маси в обігу, довго­термінових процентних ставок, ліквідності банківської системи.

“Вузька” грошово-кредитна політика забезпечує стабільність націо­нальної валюти шляхом проведення валютних інтервенцій, зміни рів­ня облікової ставки й інших методів регулювання короткотермінових процентних ставок.

Залежно від характеру впливу на макроекономічні показники - об­сяг ВВП, безробіття, інфляцію - через зміну пропозиції грошей виді­ляють два види грошово-кредитної політики - “політику дешевих гро­шей” (стимулювальну) та політику “дорогих грошей” (стримувальну).

Політику “дешевих грошей” ще називають політикою експансії. Її сутність полягає в збільшенні грошової пропозиції для стимулюван­ня ділової активності. До неї монетарна влада вдається для виведення економіки країни зі стану рецесії. Наприклад, під час світової фінан­сової кризи 2008-2009 рр. центральні банки провідних країн світу, як уже зазначено, знизили рівень облікової ставки до 0,1-1,0% щоб спри­яти підвищенню темпів економічного зростання та зайнятості.

У разі проведення стимулювальної політики (“дешевих грошей”) монетарна влада повинна подбати про збільшення надлишкових резервів комерційних банків. На збільшення надлишкових резер­вів можна вплинути, використовуючи такі три головні інструменти грошово-кредитної політики: операції на відкритому ринку, резервну норму, облікову ставку.

1) купувати цінні папери на відкритому ринку. Заплативши за них, центральний банк збільшить надлишкові резерви комерційних банків;

2) зменшити норму обов’язкового резервування, що автоматично пе­реведе обов’язкові резерви в надлишкові та збільшить розмір грошо­вого мультиплікатора;

3) знизити рівень облікової ставки, що зробить кредити централь­ного банку дешевшими і доступнішими для комерційних банків. Ко­мерційні банки будуть зацікавлені збільшити свої надлишкові резерви шляхом позичання в центральних банків.

Стримувальну політику (“дорогих грошей”) у науковій літературі називають також політикою рестрикції. Вона спрямована на боротьбу з інфляцією і зводиться до різкого зниження пропозиції грошей.

Для цього центральний банк повинен зменшити надлишкові резер­ви комерційних банків і, відповідно, їхню здатність до кредитування. Це можна зробити шляхом:

1) продажу цінних паперів на відкритому ринку. У цьому випадку резерви комерційних банків зменшаться і їхня здатність до кредиту­вання та створення грошей знизиться;

2) збільшення норми обов’язкового резервування, що автоматично зменшить надлишкові резерви та розмір грошового мультиплікатора;

3) підвищення рівня облікової ставки, що зробить кредити цен­трального банку дорожчими і менш бажаними для збільшення над­лишкових резервів.

12.4.