Дефолт і методи його врегулювання

У кризових умовах, коли можливості бюджету обслуговувати надмір­но обтяжливий борг держави вичерпано, виплати кредиторам здійснюють­ся з таких основних джерел: валютних резервів ( що може призвести до втечі капіталу і спекулятивної атаки на національну валюту), емісійних ре­сурсів національного банку (що породжує інфляційні сплески), державної власності (шляхом конвертації боргових зобов’язань держави в акції, облі­гації компаній чи прямого продажу державного майна).

Відмова держави від обслуговування власних боргових зобов’язань має назву дефолту [1].

Для позичальника оголошення дефолту супроводжується такими втра­тами:

- заморожування майна держави-боржника за кордоном (золотовалютних резервів, будівель і рухомого майна державних установ тощо);

- введення ембарго на торгівлю з суб’єктами господарювання даної кра­їни (застосування торговельних санкцій, обмежень і заборон на експорт);

- затримака перерахування експортної виручки іноземними банками;

- закриття доступу до міжнародного ринку позичкових капіталів.

Боргова спроможність значною мірою визначається об’єктивними еко­номічними умовами. Відношення державного боргу до ВВП і зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг, рівень середньодушових доходів і темпи зростання національної економіки, рівень відсоткових ставок за позиками є основними детермінантами спроможності уряду виплачувати накопичені борги. Проте бажання позичальника виконувати свої боргові зобов’язання (на відміну від спроможності) є суб’єктивним явищем, на яке впливають ступінь популізму економічної політики, оцінка справедливості вилучення доходів на користь кредиторів тощо.

Для врегулювання дефолтів суверенних позичальників застосовують такі основні методи реструктуризації боргових зобов’язань: консолідація, уніфікація, відстрочення боргу, прощення і часткове списання боргу, кон­версія.

Консолідація боргу передбачає зміну термінів погашення боргових зо­бов’язань із збереженням графіка відсоткових виплат.

Уніфікація — це об’єднання кількох позик в одну з заміною раніше ви­пущених зобов’язань на нові цінні папери держави.

Відстрочення боргу — перенесення на пізніший термін як погашення основної суми боргу, так і сплати відсотків.

Прощення і часткове списання боргів передбачає проведення відповід­них операцій з боку кредиторів і поширюється, як правило, на офіційну заборгованість.

Реалізація цієї схеми вимагає тривалих переговорів і складних пого­джень і найчастіше мотивується політичними чинниками.

У світовій практиці прощення і часткове списання боргів на регуляр­ній основі застосовується лише стосовно найбідніших країн із високим рів­нем зовнішньоборгового навантаження. Конверсію боргу розглядають як з точки зору зміни дохідності позик, так і з погляду зміни форми боргових зобов’язань чи методу погашення боргу. У світовій практиці для врегулю­вання заборгованості суверенів використовують такі конверсійні схеми:

- достроковий викуп боргових зобов’язань;

- сек’юритизація боргу;

- конверсія боргу в майнові активи;

- обмін боргових цінних паперів на корпоративні;

- конверсія боргу у програми розвитку.

Зазначені операції мають назву ринкових схем реструктуризації бор­гів і поширюються здебільшого на борги комерційним кредиторам.

Достроковий викуп боргових зобов’язань держави застосовують за згоди кредиторів або на підставі положень про можливість дострокового викупу у кредитних угодах. За високої вірогідності дефолту достроковий викуп доз­воляє позичальникам суттєво скоротити витрати на погашення й обслугову­вання боргу, оскільки на вторинному ринку зобов’язання неплатоспроможних позичальників котируються зі значним дисконтом. Для викупу можна вико­ристовувати як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій. Ця схема не отримала великого поширення внаслідок опору кредиторів і наявності зворотних стимулів для позичальників.

Сек’юритизація боргу являє собою випуск позичальником нових борго­вих цінних паперів, які або підлягають продажу і виручка від їх реалізації спрямовується на викуп боргу, або безпосередньо обмінюються на поточні боргові зобов’язання.

Примітка

1. Богдан Т.П. Бюджетний дефіцит і державний борг / Т. П. Богдан // Економіч­на теорія. — 2013. — №1. — С. 109-110.