Категоріальний апарат інституціональної економічної теорії

Етимологічно виникнення інституціонального напрямку в економічній теорії можна виводити із появи, застосування поняття «інститут». Ця поня­тійна абстракція набула сили домінуючої дефініції, яка дала назву та пош­товх для формування цілого напрямку в економічній науці, оперування яким вважається більш природним у сучасному економіко-теоретичному лексиконі, ніж використання терміна «закон» чи «категорія» [1, с.

Категоріальний апарат інституціонального напрямку в економічній те­орії складається з достатньо різноманітного інструментарію. Ключовими категоріями дослідники виділяють наступні:

- інститут (правила, які обмежують поведінку економічних агентів і упорядковують взаємодію між ними, а також механізми примушення, що забезпечують дотримання даних правил)[2, c. 18];

- права власності (санкціоновані поведінкові відносини, що виникають між економічними агентами з приводу використання обмежених ресурсів і є винятковою прерогативою окремих індивідів або груп);

-трансакційні витрати ( 1) витрати, пов’язані із здійсненням операції, або альтернативні витрати, що виникають у разі нездійснення, що збільшує ефективність операції; 2) цінність ресурсів, використовуваних для плану­вання, адаптації і контролю над виконанням поставлених завдань в різних структурах, що упорядковують відносини між економічними агентами, що обмінюються правами власності і свобод; 3) цінність ресурсів, використо­вуваних в ході рішення проблеми координації і розподільних конфліктів в рамках і з приводу «правил гри різного рівня (є на увазі інституціональне середовище і інституційні угоди);

- контрактні відносини (контракт — це сукупність правил, що струк- турують в просторі і в часі обмін між двома (і більше) економічними аген­тами за допомогогю визначення обмінюваних прав і узятих зобов’язань і визначення механізму їх дотримання; контрактний постопортунізм, контракт, що самовиконується, контракт реляційний (відносницький);

- ієрархія (1) ідеальний розподіл повноважень, при якому кожен пра­цівник має тільки одного начальника, а організація — єдиного вищого ке­рівника; 2) будь-яка система розподілу повноважень між працівниками з відповідним їх ранжируванням);

- організація (це сукупність людей, структурно відособлених впоряд­кованими процесами отримання і переробки інформації, ухвалення рішень по деякому набору питань, пов’язаних з використанням обмежених ресур­сів. Це структуроване об’єднання людей поділяє (хоча б частково) загальні цілі, але на базі різних мотивацій.

- корпорація (фірма, що має форму юридичної особи і що належить гру­пі акціонерів, причому майно і власність цієї фірми відокремлено від майна і відповідальності її власників);

- еволюційні інституційні зміни (безперервні прирости змін в такому інституційному середовищі, яке допускає ці зміни).

Процес інституціоналізації охоплює три складові:

- у короткостроковому періоді — декларування на законодавчому рівні певних (писаних) правил та норм поведінки економічних суб’єктів;

- у довгостроковому пероді — легітимація, суспільне їх визнання;

- закріплення цього визнання в «неписаних» правилах та рамках інди­відуальної та суспільної поведінки.

Примітки

1. Якубенко В. Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці [текст] : монографія / В.Д. Якубенко. — К. : КНЕУ, 2004. — 252 с.

2. Д. Норт дає наступне визначення : «Інститути — це правила гри в суспіль­стві... створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємовідно­сини між людьми... вони задають структуру спонукальних мотивів людської взаємодії» (Норт Д. Институты, институциональные изменения и функциониро­вание экономики [текст] / Д. Норт. — М., 1997. — С.18.

У реальному сучасному житті інститути набирають форму правових норм, традицій, неформальних правил, культурних стереотипів. При цьому «старі» ін- ституціоналісти більше спираються на культурні норми та традиції, наголошу­ючи, що інститути не стільки обмежують, скільки спрямовують, полегшують та заохочують людську діяльність. Хоч інститути можуть застарівати, набуваючи, за Вебленом, «архаїчного» та «церемоніального» характеру, у цілому вони ство­рюють ту соціокультурну тканину, без якої діяльність людини неможлива: інсти­тути формують зв’язки між людьми, стирають відмінності в індивідуальній пове­дінці та, що головне, роблять поведінку індивіда зрозумілою та передбачуваною для інших. На відміну від Т. Веблена та його послідовників, «нові» інституціо- налісти розглядають інститути як переважно юридичні та неформальні норми, котрі утворюють рамки, обмеження для діяльності людини (Олейник А. Инсти­туциональная экономика [текст] / А. Олейник. — М. : ИНФРА-М, 2002. — С. 34 ).

6.2.