Неоінституціональна економічна теорія: особливості методології

В економічній літературі теорія неоінституціоналізму відома під кіль­кома назвами:

- неоінституціоналізм (тобто течія, яка оперує поняттям «інститут» із нових, відмінних від «старого» інституціоналізму позицій;

- трансакційна економіка (тобто наука, яка вивчає трансакції (угоди) і пов’язані з ними витрати);

- економічна теорія права власності (оскільки право власності є най­важливішим і надто специфічним поняттям цієї теорії);

- контрактний підхід (оскільки будь-які організації, від фірми до дер­жави, вважаються складною сіткою явних і неявних контрактів)[1с, c.527].

Сучасний інституціоналізм виник і розвивається у формі неоінсти- туціональної економікс завдяки теоріям прав власності та трансакційних витрат, суспільного вибору, інституційних змін, нової економічної історії (кліометрії) та людського капіталу.Еволюцію методології інституціональ- ної теорії можна простежити за такими пунктами (див. табл.)[2].

Таблиця

Еволюція методології інституціональної теорії

Неоінституціоналісти сприйняли основні методологічні принципи нео­класиків і доповнили їх спеціальним дослідницьким інструментарієм і тер­мінологією: інституції, організації, трансакції, трансакційні витрати, права власності, обмежена раціональність, опортуністична поведінка, контракти, специфічні активи, інституціональні зміни тощо. Зазначені катеорії не ду­блюють неокласичні, а відображають нові, недосліджені або недостатньо досліджені економічні явища і процеси [3, c.226].

Неоінституціоналісти спираються на принцип «методологічного інди­відуалізму», за яким учасниками економічних процесів є виключно кон­кретні індивіди, а не організації або групи. Саме тому неоінституціоналіс- ти досліджують відносини всередині організацій і груп.

Важливими передумовами неоінституціонального аналізу є постулати опортуністичної поведінки та обмеженої раціональності. Опортуністич­на поведінка за визначенням В. Уільямсона, який ввів у обіг це поняття, передбачає «дбання про власний інтерес, яке доходить до віроломства»[4].

За уявленнями неоінституціоналістів, значна частина інститутів — традицій, звичаїв, правових норм — не створювалися, а виникли стихійно, у процесі взаємодії багатьох індивідів, однак завжди були покликані змен­шувати негативні наслідки обмеженої раціональності та опортуністичної поведінки.

Примітки

1. Нуреев Р Институционализм: прошлое, настоящее, будущее // Вопросы эко­номики. — 1999. — №1. — С.16-25. Для всіх етапів розвитку інституціональної теорії зберігають значення такі основні методологічні піходи: інституціональний метод дослідження, визнання суспільних інститутів такими, що можуть бути ре­формованими та удосконаленими; розгляд суспільних явищ в їх еволюції і суспіль­ній історії; скептичне ставлення до абстрактного методу; прагнення інтеграції еко­номічної теорії з іншими суспільними науками, переконаність у перевагах широко­го міждисциплінарного підходу в пізнанні суспільних процесів, врахування інших суспільних дисциплін, соціальних факторів (на цій основі заперечення «чистої» економічної теорії; технологізм, тобто використання знань для досягнення корис­них цілей, і інституції, (тобто реальні норми поведінки економічних суб’єктів), що виникли в даному суспільстві.

2. Чухно А.А., Юхименко П.І., Леоненко П.М. Сучасні економічні теорії: Під­ручник / За ред. А.А. Чухна. — К.: Знання, 2007. — 878 с.

3. Історія економічних вчень [текст] : підручник / за ред. Тарасевича В.М., Пе- труні Ю. С. — К.: «Центр учбової літератури», 2013. — 352 с.

4. Уильямсон О. Экономические институты капитализма. — СПб, 1996. — С.201.

6.3.