8.1. Теорія економічних благ, теорії цінності та ціни Карла Менгера

Вагомим внеском К. Менгера [1] у світову економічну науку стало за- початкування економічного вчення маржиналізму й австрійської суб’єк­тивної школи, революційне збагачення методології економічного аналізу, виявлення психологічної обумовленості процесу ухвалення економічних рішень на макрорівні.

Світовому визнанню К. Менгера посприяло чітке формулювання по­ложень його головної праці «Основ політичної економії» — щодо катего­рій блага і корисності, розбудова теорії граничної корисності, атомістич­ний підхід, суб’єктивно-психологічний метод, захист абстрактно-аналі­тичних методів пізнання. На наукове визнання і переосмислення можуть претендувати його теорія походження грошей, реалістичні підходи до визначення ролі індивідів і соціальних інститутів у суспільному розвит­ку, окремі аспекти методології наукового пізнання, дискусійні питання грошового обігу тощо [2, с.72,84].

Теорія економічних благ. К. Менгер зазначає: «Для того щоб предмет став благом.., необхідним є співпадання... чотирьох умов: 1) людської по­треби; 2) властивостей предмета, що роблять його придатним бути постав­леним у причинний зв’язок із задоволенням цієї потреби; 3) пізнання люди­ною цього причинного зв’язку; 4) можливості розпоряджатися предметом таким чином, щоб дісно вживати його для задоволення цієї потреби» [3].

К. Менгер розробив розгалужену класифікацію благ: першого і вищих порядків, економічних і неекономічних, субститутів і комплементів. Блага першого порядку призначені для безпосереднього задоволення людських по­треб (фактично це споживчі блага), блага вищих (другого, третього і т.д.) по­рядків — для опосередкованого задоволення (виробничі блага), тобто через виробництво благ першого порядку. К. Менгер наполягав на існуванні «при­чинного співвідношення благ», які перебувають у системній єдності, оскіль­ки за безпосередньою потребою людини у споживчих благах приховується розгалужена мережа опосередкованих потреб у засобах їх виробництва.

Заслугою вченого стало запровадження понять взаємозамінюваності (субституційності) та взаємодоповнюваності (комплемнтарності) благ ви­щого порядку, що в подальшому знайшло відбиття в концепціях виробни­чої функції.

Критерієм поділу благ на економічні та неекономічні є співвідношення потреби у благах та їх кількості, доступної для розпорядження. К. Менгер

визначав економічні блага як такі, потреба в яких у певний період переви­щує їх доступну кількість, а неекономічні — як блага, кількість яких пе­ревищує потребу в них. Чіткої межі між економічними і благами не існує, проте тісний зв’язок між рідкісністю і приватною власністю призводить до того, що «вільні» блага можуть ставати економічними, коли той, хто має владу, усуває інших суб’єктів господарювання від вільного розпорядження ними. Розрізняючи товар і благо, К. Менгер визначає товар як економічне благо, призначене для продажу, наголошуючи, що ознака товарності не є природною характеристикою блага.

Теорія цінності посідає центральне місце в «Основах...». Економічні блага Менгер наділяє цінністю, під якою розуміє «поняття, яке мають госпо­дарюючі суб’єкти про значення благ, які знаходяться у їхньому розпоряджен­ні і які використовуються для підтримки їхнього життя і добробуту» [4].

Задоволення різноманітних потреб не має для споживача однакового значення або цінності. Остання залежить від того, наскільки важлива по­треба для існування людини, а також від ступеня (інтенсивності) задово­лення. Якщо певна потреба задовольняється частинами, то її значення по­ступово зменшується. К. Менгер побудував шкалу корисностей на основі ранжування благ за їх цінністю для споживача. Ця побудова була втілена в так званій таблиці Менгера, яка відобразила систему потреб конкретного споживача і міру їх задоволення

У цій таблиці знайшли відбиття обидва закони Г. Госсена, з працями якого Менгер не був знайомий:

- перший — спадної граничної корисності та зменшення нагальності кожного виду потреб мірою їх насичення (поступове зменшення значення чисел у кожному стовпчику);

- другий — вирівнювання граничних корисностей на основі рівномір­ного насичення кожної з потреб (рівність чисел у рядках).

Теорія ціни. Причиною обміну Менгер вважає різну суб’єктивну оцінку одних і тих же благ різними індивідами. Кожен покупець прагне макси­мально використати обмін, вилучити з нього найбільшу суму корисності. Тому обмін може відбутися тільки між тими особами, які по різному оціню­ють предмет обміну. Свої суб’єктивні оцінки покупці і продавці виражають у ціновому товарі, який представляють гроші. Чим більше товару купрує індивід, тим менша максимальна ціна, яку він зшоден заплатити за кожну наступну одиницю товару. Вигідність обміну закінчується тоді, коли мак­симальна ціна (суб’єктивна оцінка) стає рівною ринковій ціні.

Таким чином, із теорії Менгера випливає, що покупці виходять із існу­ючих цін, пристосовують своє споживання до них і на їх основі будують свій попит. Останній встановлюється у таких розмірах, в яких гранична корисність стає рівною ринковій ціні, тобто, відпадають будь-які стимули до обміну.

Отже, К. Менгер є творцем маржиналістської революції, який на від­міну від С. Джевоса і Л. Ввальраса, не вдався до надмірної формалізації й обгрунтував, здавалося б неможливе: теорію граничної корисності без використання математичного інструментарію (власне техніки граничного аналізу. Й. Шумпетер писа: «...його геній стає тільки більш вражаючим через брак у його працях відповідних математичних інструментів»[5]

Примітки

1. Карл Менгер (1840-1921) — австрійський економіст світової слави, першовідкривач теорії граничної корисності, творець маржинальної рево­люції, засновник австрійської школи, професор Віденського університету (173-1903).

Основний твір — «Основи політичної економії» (1871).

Проблемами «Першої, загальної частини» (згідно з написом на титуль­ному аркуші) стали загальні умови економічної діяльності, обміну, цін і грошей.

Основною метою К. Менгера, визначеною ним у передмові, було ство­рення адекватної теорії цін, яка пояснювала б усі пов’язані з ним явища (відсоток, заробітну плату і ренту) за допомогою єдиного принципу.

2. Нестеренко О.П. Карл Менгер: учений-теоретик, наставник, фун­датор австрійської традиції (З нагоди 140-річчя публікації праці «Основи політичної економії») / О. П. Нестеренко // Економічна теорія. — 2012. — №2. — С.72-84.

3. Історія економічних учень: Хрестоматія. — К., 2008. — С.273.

4. Австрийская школа в политической экономии : К. Менгер, Е. Бем-, Ф. Визер [Текст]; предисл., коммент., сост. В.А. Автономов. — М.: Экономика, 1992. — С.101.

5. Шумпетер Й.А. История економического анализа: В 3-х т. — Т.3. — СПб, 2004. — С.1090.

8.2.