4.5. ДОІНДУСТРІАЛЬНЕ, ІНДУСТРІАЛЬНЕ ІПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ВИЯВ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПРОГРЕСУ

Закономірності розвитку економіки і суспільства - одна з кардинальних проб­лем економічної теорії і у цілому суспільствознавства. Знання руху суспільства, проходження ним закономірних ступенів розвитку становить міцне наукове під­грунтя життєдіяльності людини, визначення шляхів і методів розв’язання назрі­лих проблем просування у майбутнє.

Застосування цивілізаційного підходу дало змогу розкрити технологічні спо­соби виробництва, які визначають зумовлену нині систему суспільно-виробничих відносин і характер суспільства на певному етапі історичного розвитку. Доінду- стріальна економіка і суспільство базувалися на технологічному способі виробни­цтва, який був притаманний сільському господарству і добувній промисловості. Земля була головною умовою і головним засобом виробництва. Цей період ха­рактеризується нерозривним зв’язком людини з природою. Життя й діяльність людини повністю визначалися біологічними циклами природи, сезонним харак­тером сільськогосподарського виробництва. Від цього залежали мета й засоби ді­яльності людини, кількість і якість виробленої продукції, суспільні форми органі­зації виробництва та праці. І все ж за цих умов людина вдосконалює засоби праці, долає певною мірою свою залежність від природи, створює передумови для пере­ходу від природних до суспільних продуктивних сил. Поряд із сільським госпо­дарством розвивається добувна промисловість. До речі, це зумовило виникнення назви цього суспільства - “доіндустріальне”, більш точної, ніж "аграрне”. Добувна промисловість з розвитком дала змогу створювати знаряддя праці із заліза, що сприяло значному підвищенню продуктивності праці.

З того часу, коли людина стала виробляти більше, ніж це потрібно їй для задо­волення власних потреб, відносини між людьми дедалі більше набували характеру

економічних.

Промислова революція кінця XVIII - початку XIX ст. зумовила технічний пе­реворот, створила і сприяла розвитку великого машинного виробництва, умож­ливила виробництво машин за допомогою машин. Таким чином, був створений технологічний спосіб виробництва, який визначив початок і розвиток індустрі­альної епохи - індустріального суспільства.

Глибокі якісні зміни у матеріально-технічній базі суспільства спричинили іс­тотні зміни у суспільно-виробничих відносинах. Особиста юридична свобода лю­дини приходить на зміну особистій залежності, яка була властива рабовласниць­кому і феодальному суспільствам. Це було великим кроком на шляху прогресу. Але в індустріальному суспільстві відносини юридичної свободи обмежувалися існуванням речової залежності. Це виявлялося у тому, що людина-робітник пере­творювався у часткового робітника, придаток до машини. Якщо раніше господар на землі чи ремісник були повноцінними товаровиробниками, які виготовляли певний товар, то частковий робітник виконує лише окремі операції з виготовлен­ня товару. Тим більше, що життя товаровиробника і його сім'ї залежало від того, чи реалізується спільно створений продукт на ринку, чи він потрібен суспільству. Речова залежність загострюється. Відносини між людьми уречевлюються, набува­ють характеру відносин між речами, створеними самими ж людьми. Відбувається відчуження сутнісних сил людини від працівника, перетворення їх на чужу, панів­ну над ними силу.

У другій половині XX ст. розгорнулася науково-технічна революція, яка зумови­ла глибокі якісні зрушення у засобах праці, технології та організації виробництва.

Постіндустріальне суспільство суттєво змінює характер праці людини та її роль у розвитку економіки. Раніше, в індустріальну епоху динаміка робочої сили визначалася рухом капіталу. Його основна частина втілювалася у засобах вироб­ництва, а менша - в робочій силі. І хоча робоча сила надавала руху засобам вироб­ництва, частка змінного капіталу, тобто капіталу, втіленого в робочій силі, змен­шувалася. Інакше кажучи, зростання продуктивності праці неминуче призводило до відносного зменшення потреби в робочій силі, тобто до збільшення незайня­тості. Капітал, його матеріально-речові форми панували над людиною, праців­ником. В постіндустріальній економіці, коли людина стає безпосереднім носієм основних виробничих ресурсів - знань та інформації, ситуація докорінно зміню­ється. Ключова роль переходить від уречевленої праці, що було властивим інду-

стріальній економіці, до живої праці, до людини. Саме вона втілює знання та ін­формацію і реалізує їх в своїй виробничій діяльності. Замість живого придатку до машини, який забезпечує її безперебійне функціонування, людина творчо засто­совує набуті знання та інформацію, її праця набуває характеру творчої діяльності. Більше того, виникає якісно нова форма капіталу - людський капітал, яка органіч­но поєднує працю і капітал, знання та інформацію, підносить людину, перетворює ЇЇ у головний фактор виробництва і головну форму суспільного багатства.