Інституціональна економічна теорія нового індустріального суспільства Джона Гелбрейта

Джон Кеннет Гелбрейт концепцію нового індустріального суспільства виклав у праці «Нове індустріальне суспільство» (1967). Ця книга принесла йому найбільшу популярність.

Сучасне суспільство, вважає автор, під впливом технічного прогресу по­ступово трансформується в деяку «індустріальну систему»[1], в якій провідну роль відіграють великі корпорації.

Великі корпорації не просто зайняли пану юче становище в економі­ці, змінюється їх внутрішня сутність. Приватнопідприємницька компанія поступається місцем принципово новому соціальному інституту -«зрілій корпорації». Характерною її особливістю є відсутність чітко визначеного власника капіталу, який стає колективною власністю численних акціоне­рів. Через це сам інститут власності втрачає своє значення, поступаючи місцем владі тих, хто реально приймає рішення щодо організації складної системи сучасного виробництва. Такі рішення — результат колективної роботи менеджерів, інженерів, економістів, учених, тобто всіх, хто має спеціальні знання і досвід колективного прийняття рішень. Цю гру пу осіб Гелбрейт називає «техноструктурою» [2]. Саме їй належить реальна влада в «зрілій корпорації», вона є носієм цінностей індустріальної цивілізації. Її ціль — не максимізація прибутку з вкладеного капіталу, а раціональне господарювання, яке забезпечує міцні позиції на ринку. В цьому інтереси техноструктури збігаються з інтересами всього суспільства, оскільки про­цвітання корпорацій забезпечує стійке економічне зростання, розширення зайнятості, підвищення рівня споживання.

Але своїх цілей техноструктура може досягти лише за умови чіткої узгодженості дій на всіх етапах просування продукту від задуму до реа­лізації. У єдину мережу повинні бути пов’язані проектні та конструктор­ські розробки, договори на постачання сировини і комплектуючих виробів, контракти про закупівлі та продажі й багато чого іншого.

У третій книзі — «Економіка і суспільна мета» — Гелбрейт більш тверезо оцінює трансформуючі можливості великих корпорацій, визна­ючи, що вони значно частіше спокушаються перевагами безпосередніх вигод, ніж довгостроковими макроекономічними інтересами, і тому їх соціальну значимість було справді переоцінено.

Це ж стосується і техноструктури, яка, незважаючи на провідну роль у корпоративній системі, піддається впливу бюрократизації, що руйнує, різ­ко знижує її функціональну ефективність. Не будучи власником корпора­цій, техноструктура не піклується про економію, тому розбазарює ресурси, що спонукає інфляцію, мілітаризацію, зниження ролі ринку, надмірному плануванні діяльності як на рівні корпорації, так і на рівні усього суспіль­ства. Тому Гелбрейт робить важливий висновок, що нове індустріальне сус­пільство хворе, і його потрібно лікувати шляхом відсікання шкідливих і заохочення корисних сторін технократії.

Програма лікування: державне заохочення і регулювання суспільних потреб; державне планування основних пропорцій виробництва; соціаліза­ція дрібного бізнесу; націоналізація військово-промислового та енергетич­ного комплексів.

Водночас, Гелбрейт малює досить песимістичну картину, оскільки вва­жає, що реалізовувати цю програму нікому. Техноструктура — не зацікавле­на, політики — куплені, робітники — обмежені у можливостях, акціонери — реакційні. Цю програму могла б втілити у життя професорсько-викладацька еліта, однак потрібно щоб вона одержала реальну владу, тобто перетворилася у меритократію. А це можливо лише тоді, коли фундаментальні наукові знан­ня стануть найдефіцитнішим ресурсом суспільства, що дає владу.

Примітки

1.

До другої, «ринкової» системи, Гелбрейт відносить дрібні приватні фірми, ре­месло, сферу послуг, що позбавлені будь-якої економічної влади.

2. Техноструктура — «Це сукупність людей, що володіють різноманітними технічними знаннями, досвідом і здібностями, на які перетворюються сучасна про­мислова технологія і планування. Вона охоплює кількісне коло керівників промис­лового підприємства, впритул до основної маси робочої сили, і містить у собі тих, хто має необхідні здібності і знання» (Гелбрейт Д. Новое индустриальное обще­ство. — М., 1989. — С. 99).

8.13.