Економічний цикл: СУТНІСТЬ і КЛАСИФІКАЦІЯ

Процес відтворення на практиці не є рівномірним, поступа­льним рухом. У суспільному виробництві роки швидкого підйому змінюються періодами уповільненого руху, економічного спаду (кризи) та застою.

Коливання в русі суспільного виробництва, що регулярно по­вторюються протягом певного періоду часу, означають циклічний характер його розвитку. Економічний цикл - це періодичні зрос­тання та падіння ділової активності. Тривалість циклу визначають від однієї кризи до наступної або від одного піку (підйому) до на­ступного.

Причини циклічних коливань економічного розвитку економісти пояснювали з різних позицій. На сьогодні відомо близько двохсот теорій, у яких по-різному трактуються ці питання. Так, англійський економіст у. Джевонс (друга половина ХІХ ст.) пов'язував виник­нення економічних криз та їх періодичність із появою темних плям на Сонці. Американський економіст Г. Мур пояснював кризи змінами ритму руху планети Венери. Француз А. Афталіон вважав причиною економічних криз нерівномірність технічного прогресу, а його співвітчизник Симон де Сисмонді - недостатнє споживання з боку населення. Український економіст М. Туган-Барановський (1865-1919) вбачав причину економічних криз у диспропорційно­му розвитку окремих галузей економіки. Ж. Б. Сей і Д. Рікардо вважали, що загальні кризи є неможливими, а часткові кризи над­виробництва пояснювали порушенням пропорційності між різни­ми галузями виробництва. Вони доводили, що рух елементів рин­кової економіки сам відновлює пропорційність системи. Учені- економісти ХХ ст. теж підходили до розгляду циклічності з різних позицій. Зокрема, Дж. М. Кейнс та Е. Хансен пояснювали кризи недостатньою схильністю людей до споживання. На їхню думку, доходи населення зростають швидше, ніж обсяги споживання. Вихід із кризи відповідно до цієї позиції полягає у стимулюванні сукупного споживання. Монетаристи на чолі з М.

Класифікуючи різноманітні теорії економічних криз, амери­канський економіст П. Самуельсон зводить їх у дві великі групи: екстернальні (зовнішні) теорії й інтернальні (внутрішні) теорії.

Автори екстернальних теорій убачають головні причини еко­номічних криз у коливаннях факторів, що лежать за межами еко­номічної системи, як-то поява темних плям на Сонці, війни й рево­люції, природні катаклізми тощо.

Прибічники інтернальних теорій пояснюють причини еконо­мічних криз факторами, що перебувають усередині економічної системи: недостатнім споживанням з боку населення, диспропор­ційністю між галузями економіки, розширенням або звуженням банківського кредиту тощо.

Отже, в сучасній економічній теорії немає єдиного підходу до визначення причин економічних криз і способів виходу з них.

Загальну тривалість циклу вимірюють часом (рік, місяць то­що) між двома сусідніми найвищими або двома сусідніми найни­жчими точками економічної активності.

Структура економічного циклу складається з чотирьох послі­довних фаз: кризи, депресії, пожвавлення та піднесення. Розгляне­мо її на прикладі класичного промислового циклу (рис. 7.1).

Рисунок 7.1 - Структура економічного циклу

Фази промислового циклу: 1 - криза; 2 - депресія;

3 - пожвавлення; 4 - піднесення. Поворотні точки циклу: А, A₁ - бум; В - дно.

Криза - це падіння виробництва та скорочення товарообігу. Як наслідок зростають масштаби безробіття, що призводить до зниження заробітної плати й погіршення умов життя, особливо найманих працівників. Відбуваються масові банкрутства фірм. Криза найбільше впливає на скорочення виробництва засобів ви­робництва й товарів тривалого користування й меншою мірою - на виробництво продуктів харчування та інших товарів масового повсякденного попиту.

Депресія характеризується застоєм (виробництво й обіг товарів не скорочуються, але і не зростають).

Пожвавлення характеризується зростанням виробництва й то­варообігу. Відбувається масове оновлення основного капіталу, за­провадження нової техніки та технологій. Зростають кількість но­вих робочих місць і зайнятість, підвищуються зарплата та інші доходи населення, збільшується платоспроможний попит. Це, в свою чергу, підштовхує розвиток споживчого сектору. Після досяг­нення докризового рівня обсягів виробництва пожвавлення пере­ростає в нову фазу - піднесення.

Піднесення - це швидке зростання виробництва й товарообігу, що супроводжується скороченням безробіття. Розширюється кре­дитування, наростає започаткований ще в період пожвавлення процес створення нових прогресивних галузей і виробництв.

У сучасній економічній науці найбільше поширилась ідея двофазної структури економічного циклу: рецесія (охоплює кризу й депресію) та підйом (охоплює пожвавлення та піднесення).

За тривалістю економічні цикли поділяють на такі:

- короткі (малі) цикли (цикли Д. Кітчина), тривалістю в серед­ньому 3,5 роки; їх матеріальною основою є зміни в грошовому обі­гу, зазвичай пов'язані з порушенням і відновленням рівноваги на споживчому ринку;

- середні цикли (цикли К. Маркса - К. Жугляра) мають трива­лість 8-11 років, інакше їх називають «промисловими циклами»; як обґрунтував К. Маркс, матеріальною основою промислового циклу є масове оновлення основного капіталу, тому його тривалість на­ближається до терміну його амортизації;

- будівельні цикли (цикли С.

- великі (довгі) цикли, які отримали в економічній науці назву «довгі хвилі Кондратьєва», їх тривалість - 50-60 років.

М. Д. Кондратьєв вважав, що матеріальною основою великих циклів є оновлення сукупності основних капітальних благ (вироб­ничої інфраструктури). Цей висновок він зробив, спираючись на результати аналізу й узагальнення динаміки економічних показ­ників різних країн (індексів цін, державних боргових паперів, но­мінальної заробітної плати, обсягів видобутку вугілля, золота, ви­робництва чавуну та ін.) за 100-150 років. Сучасні економісти для характеристики підґрунтя великих циклів уживають поняття «технологічний спосіб виробництва (технологічний уклад)». Упро­довж останніх століть в історії технологічно-інноваційної еволюції було 5 хвиль, у результаті яких утворилося 5 технологічних укла­дів. Останній, започаткований у середині 80-х років, спирається на досягнення у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехноло- гій, генної інженерії, нових видів енергії й освоєнні космічного простору та супутникової технології.

Однією з найважливіших подій в економічному житті світу на початку ХХІ ст. стала глобальна фінансово-економічна криза 2008­2009 рр., що вплинула на розвиток усіх країн - як розвинутих, так і тих, що розвиваються. Вона яскраво продемонструвала високий ступінь взаємозалежності між її окремими суб'єктами, синхроніза­цію національних і глобальних економічних процесів і виявила слабкі місця наявної моделі глобалізації. На думку багатьох сучас­них економістів, це передусім криза сучасної моделі західної циві­лізації, що виникла під тягарем її внутрішніх суперечностей, коли високий рівень споживання населення не відповідає наявним ре­сурсам і рівню виробництва. Із формальної точки зору, головною причиною та джерелом сучасної глобальної кризи вважають про­блеми в американській економіці, спричинені різким скороченням заощаджень, зростанням дешевих кредитів, неадекватним спожи­ванням та масовим неповерненням іпотечних кредитів, які в некон- трольованих обсягах надавалися банками у Сполучених Штатах. «Детонатором» і точкою відліку фази кризи, що спричинила глоба­льне економічне «охолодження», слід вважати 15 вересня 2008 р. - день, коли збанкрутував один із найбільших інвестиційних банків США «Lehman Brothers». Це поклало початок іпотечної кризи в США. Реакція на інформацію щодо банкрутства цього банку ви­кликала миттєвий ефект переоцінки ризиків. Криза швидко ви­йшла за межі однієї країни й поширилася на весь світ. Падіння загальної вартості світового національного багатства становило 57 трлн дол. США (з 107 трлн до 50 трлн), у жовтні 2008 р. світові фондові ринки внаслідок відпливу інвестиційних ресурсів втрати­ли приблизно 5 трлн дол. США. Для порівняння: обсяг втрат у банківському секторі в усьому світі під час кризи на початку 1990-х років становив 200 млрд дол. США.

Утім, якщо розглянути ситуацію дещо глибше, то можна зро­бити висновок: генератором кризи стали глобальні фінанси. Остан­ні в загальносвітовому масштабі вже давно перестали виконувати лише обслуговуючу роль стосовно виробничої сфери. Сьогодні смі­ливо можна говорити, що фінансова система перетворилася на са­мостійну сферу, тільки опосередковано пов'язану з процесами в реальному секторі економіки. Обсяги фінансових активів інвести­ційних інститутів у 2007 р. перевищили світовий ВВП у десять разів.

Глибинними причинами виникнення світових фінансово-бан­ківських криз є такі:

- завершення п'ятого кондратьєвського циклу, розпочатого у 1980-х рр. відкриттями в галузі інформаційних технологій; ринок наблизився до насичення, й ефект масштабів майже вичерпано, що гарантовано передвіщає зміну технологічних укладів;

- наявність глобальних диспропорцій у світовому товарно­грошовому обігу в результаті надмірної доларизації (наповнення міжнародної економіки доларовою ліквідністю), як наслідок - кре­дитна експансія та надкредитування;

- порушення базисних відтворювальних пропорцій, які про­являються у втраті зв'язку між реальним зростанням ефективності виробництва, доходів і споживання та споживанням і накопичен­ням; із середини ХХ ст. спостерігається тенденція зменшення част­ки заощаджень за інтенсивних темпів зростання споживання й попиту за рахунок майже необмеженого кредитного буму та дохо­дів майбутніх періодів;

- загострення кризи світової заборгованості, що призвело до зменшення ролі грошей як регулятора економіки;

- наявність територіального дистанціювання центрів реаль­ного виробництва та споживання, що ускладнило збалансування попиту й пропозиції на світових товарно-ресурсних ринках;

- поглиблення асиметрії у соціальній структурі міжнародної економіки, що проявилось у загостренні суперечностей між світо­вими центрами економічного суперництва, між національними економічними інтересами та між розвинутими країнами, країнами що розвиваються, й країнами третього світу;

- неадекватність системи глобального регулювання економі­ки сучасному рівню економічних викликів, що проявилась у відсу­тності альтернативних моделей глобального економічного світо­бачення й у низькій ефективності діючих механізмів міжнародної координації.

Глобальна економіка являє собою історично нову реальність, що відрізняється від традиційної світової економіки. Відмінність полягає насамперед у тому, що вона здатна працювати як єдина система в режимі реального часу в масштабі всієї планети.

Процес глобалізації світової економіки відбувається вкрай не­рівномірно. Це стосується як сфер діяльності та галузей, так і мак- роекономічних регіонів, об'єднаних за групами країн і цивілізаці­ями. Саме глобалізація дає змогу найрозвинутішим країнам світу, насамперед США, за допомогою інструментів Міжнародного ва­лютного фонду та Всесвітнього банку здійснювати трансфер криз, вирішуючи проблеми подолання соціально-економічної кризи в цих країнах за рахунок інших держав. Захист від таких негативних впливів національної економіки є дуже важливим питанням еко­номічної безпеки держави.

Ключові ТЕРМІНИ

Національна економіка. Система національних рахунків. Ба­ланс народного господарства (БНГ). Валовий національний про­дукт (ВНП). Кінцеві товари. Додана вартість. Валовий внутрішній продукт (ВВП). Чистий національний продукт (ЧНП). Чистий внут­рішній продукт (ЧВП). Національний доход (НД). Особистий доход (ОД). Використовуваний доход (ВД). Національне багатство (НБ). Номінальні та реальні макроекономічні показники. Непрямі методи вимірювання тіньової економіки. Відтворення. Просте відтворення. Розширене відтворення. Звужене відтворення. Економічне зростан­ня. Екстенсивне економічне зростання. Інтенсивне економічне зрос­тання. Економічний цикл. Фази економічного циклу.

Теми рефера тів

1. Чинники розвитку національної економіки.

2. Валовий національний продукт: сутність, методи та про­блеми розрахунку.

3. Тіньова економіка як сектор національної економіки України.

4. Політика економічного зростання в умовах глобалізації.

5. Економічне зростання як фактор економічної безпеки в Україні.

6. Моделі економічного зростання.

7. Теорії економічних циклів.

8. Глобальні економічні кризи: сутність, причини, наслідки.

9. Вплив глобальної фінансової кризи 2008-2009 рр. на еко­номіку України.

10. Методи й інструменти державної антициклічної політики.

Питання для самоконтролю

1. Які показники містить система національних рахунків (СНР)?

2. Чим відрізняються показники ВНП і ВВП? Який із них ви­користовується в Україні й чому?

3. У якому випадку величина ВВП може перевищувати вели­чину ВНП?

4. Чому величини ВВП (ВНП), розраховані за різними мето­дами, збігаються?

5. Чому державні трансферти не збільшують вартість ВВП (ВНП)?

6. У якому випадку номінальний і реальний ВВП будуть збі­гатись?

7. За допомогою яких непрямих методів вимірюють обсяги тіньової економіки?

8. Які переваги та недоліки мають різні типи економічного зростання?

9. Яку структуру має економічний цикл?

10. Які галузі є основою п'ятого технологічного укладу?

Тестові завдання

1. Який із зазначених економічних показників є найбільше придатним для характеристики обсягів виробництва націона­льного господарства?

а) індекс споживчих цін;

б) рівень безробіття;

в) валовий внутрішній продукт;

г) рівень процентних ставок;

ґ) індекс випереджаючих показників.

2. Ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах країни як національними, так і закордонними товаровиро­бниками протягом певного часу, навивається:

а) чистий внутрішній продукт;

б) національний доход;

в) особистий доход;

г) валовий внутрішній продукт;

ґ) валовий національний продукт.

3. Які із зазначених показників ураховуються під час підраху­нку ВВП за розподільчим методом ?

а) заробітна плата, заощадження, інвестиції;

б) споживчі витрати, податки, амортизація;

в) рента, прибуток корпорацій, амортизація;

г) державні закупівлі, рента, податки;

ґ) орендна плата, заробітна плата, чистий експорт.

4. Щоб отримати величину національного доходу, треба:

а) до ЧНП додати непрямі податки;

б) із ЧНП відняти непрямі податки;

в) із ВНП відняти амортизацію;

г) до особистого доходу додати трансфертні платежі;

ґ) з особистого доходу відняти трансфертні платежі.

5. Номінальний ВНП визначається за цінами:

а) попереднього року;

б) поточного року;

в) базисного року;

г) наступного року.

6. Тип відтворення, який характеризується тим, що в кожному наступному циклі суспільний продукт відтворюється в незмінних масштабах з однаковою якістю за незмінного рівня розвитку про­дуктивних сил, називається:

а) звужене відтворення;

б) просте;

в) розширене;

г) правильна відповідь відсутня.

7. Фактором інтенсивного типу економічного зростання є:

а) додаткове залучення трудових ресурсів;

б) задіювання додаткових виробничих потужностей;

в) використання новітніх технологій;

г) додаткове залучення природних ресурсів;

ґ) правильна відповідь відсутня.

8. Фактором екстенсивного типу економічного зростання є:

а) розробка нових природних копалин;

б) підвищення кваліфікації працівників;

в) модернізація виробничих фондів;

г) перебудова системи управління;

ґ) правильна відповідь відсутня.

9. Характерними рисами фази пожвавлення є:

а) зростання запасів нереалізованої продукції;

б) модернізація виробництва;

в) зростання безробіття;

г) зниження доходів населення;

ґ) правильна відповідь відсутня.

10. Яке з перелічених явищ не відповідає періоду економічної кризи?

а) зниження прибутків корпорацій;

б) зниження інвестицій в обладнання з довготривалим термі­ном використання;

в) зменшення обсягу допомоги по безробіттю;

г) скорочення податкових надходжень;

ґ) зменшення доходів населення.