Відтворення та економічне зростання

Відтворення - це процес суспільного виробництва, що розг­лядається не як окремий акт, а як процес, який повторюється та відновлюється.

Відтворення суспільного виробництва передбачає постійне відновлення системи економічних відносин, тобто відносин виро­бництва, розподілу, обміну та споживання, а також продуктивних сил у складі матеріально-речового (засоби виробництва) й особис­того (робоча сила) факторів виробництва.

Отже, обов'язковою складовою процесу суспільного відтво­рення є відновлення факторів виробництва. При цьому суттєвого значення набуває проблема пропорційності - певних кількісних співвідношень між складовими продуктивних сил. Одним із пер­ших зазначену проблему сформулював відомий французький економіст і політичний діяч Ф. Кене у XVIII ст., зобразивши першу схему пропорційного процесу відтворення в так званій «економіч­ній таблиці». Значним науковим здобутком стали схеми простого й розширеного відтворення К. Маркса. Моделі відтворення також розробляли такі відомі вчені, як економіст російського походжен­ня, який працював у США, лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв та економіст із колишнього СРСР, лауреат Нобелівсь­кої премії Л. В. Канторович.

Узвичаєно розрізняти такі типи відтворення:

- просте (виробництво здійснюється у незмінних масштабах);

- розширене (в кожному наступному циклі створюється бі­льша кількість продукції);

- звужене (в кожному наступному циклі створюється про­дукт у зменшеному масштабі).

На основі підвищення ефективності суспільного відтворення можна забезпечити економічне зростання.

Економічне зростання - збільшення кількості товарів і пос­луг, які виробляє національна економіка. Графічно його зображу­ють переміщенням кривої виробничих можливостей праворуч.

Економічне зростання вимірюють двома показниками:

1) темпами зростання реального ВНП (ВВП), при цьому в розра­хунок беруться виключно зміни реального ВНП (ВВП), а збільшен­ня ВНП (ВВП) за рахунок більш високих цін поточного періоду, тобто зміна номінального ВНП (ВВП), не може розглядатися як економічне зростання; це зростання вимірюється як в абсолютних величинах, так і у відносних (у відсотках до величини попередньо­го періоду);

2) темпами зростання реального ВНП (ВВП) на душу населення.

У разі однакового обсягу реального національного продукту його величина, що припадає на душу населення, залежатиме від чисельності населення країни. Так, у 2016 р. найвищий абсолют­ний рівень ВНП мали (у млрд дол.) США (18 569), Китай (11 218), Японія (4 939), ФРН (3 467), Велика Британія (2 629), Франція (2 463), Індія (2 256), Італія (1 851), Бразилія (1 799) та Росія (1 281). При цьо­му до країн світу з найвищим рівнем ВНП на душу населення на­лежать (2016 р.) Люксембург (103 199 дол.), Швейцарія (79 242) та Норвегія (70 392). Тому, якщо використовувати зміну ВНП як уза­гальнюючий показник життєвого рівня, необхідно враховувати динаміку чисельності населення. В Україні в 2017 р. ВВП на душу населення становив 2459 дол.

Проблема реального економічного зростання полягає у вирі­шенні основної суперечності економіки - суперечності між обме­женістю економічних ресурсів і безмежністю суспільних потреб. Вирішуватися ця суперечність може у два основні способи - або за рахунок збільшення виробничих можливостей, або за рахунок більш ефективного використання наявних виробничих можливос­тей. Відповідно, розрізняють два типи економічного зростання:

1) екстенсивне - нарощування виробництва товарів і послуг за рахунок збільшення кількості використовуваних економічних ресурсів за незмінної технологічної основи; продуктивність праці залишається незмінною;

2) інтенсивне - збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів шляхом упровадження досягнень науково-технічного прогресу; продукти­вність праці підвищується.

Обидва типи економічного зростання мають свої переваги та недоліки (див. табл. 7.2).

На практиці відбувається поєднання обох типів економічного зростання, тому важливо розрізняти, який саме з них є переважаю­чим на цьому етапі розвитку економіки.

Таблиця 7.3 - Переваги та недоліки типів економічного зростання

На економічне зростання впливають такі фактори:

1) фактори пропозиції:

- кількість та якість природних ресурсів;

- кількість та якість трудових ресурсів;

- обсяг капіталу країни;

- технологія, менеджмент і підприємниптво;

2) фактори попиту (важливо забезпечити такий рівень сукуп­них видатків, за якого буде реалізовано весь створений ВВП):

- зростання споживчих видатків;

- зростання інвестиційних і державних видатків;

- розширення експорту;

3) фактори ефективності - ресурси мають використовуватися найбільш економно (виробнича ефективність) і вироблятися з них мають найбільш цінні для суспільства товари й послуги (розпо­дільна ефективність);

- розподіл економічних ресурсів за галузями, підприємства - ми й регіонами;

- розподіл доходів між суб'єктами господарювання;

4) соціокультурні й інституційні фактори:

- сприятлива соціальна, культурна та політична атмосфера;

- позитивне ставлення населення до праці;

- політична організація суспільства;

- криміналізація економіки тощо.

Сьогодні в економічній теорії склався і протилежний погляд на економічне зростання. Деякі дослідники стверджують, що воно дається надмірно високою ціною, оскільки:

- світова система використовує ресурси й накопичує відходи такими темпами, які планета не може витримати, через це забруд­нюється навколишнє середовище, вичерпується озоновий шар і змінюється клімат планети;

- вичерпуються невідновлювані природні ресурси (нафта, мідь, вугілля);

- відбувається виснаження орних земель, перетворення їх на пустелі;

- надмірний вилов риби зі Світового океану загрожує зник­ненням деяких її видів.

Подальше економічне зростання у розвинутих країнах означає задоволення щоразу меншої кількості значущих потреб із посилен­ням загрози майбутньому розвитку світової економічної системи. Тому, на думку супротивників економічного зростання, його темпи необхідно уповільнити та перейти до «нульового зростання».

7.3.