Кейнсіанська модель рівноваги: базовий варіант

У базовій моделі розглядаються два основних чинники форму­вання сукупного попиту (AD — Aggregate Demand) — споживання або споживчі витрати домашніх господарств (C) і приватні інвести­ції або витрати фірм (/):

Тут обсяг чистих інвестицій (In) — величина незалежна, яка практично не змінюється із зростанням обсягів національного до­ходу (Y), а обсяг споживання — змінна і визначається змінами у доході нації.

Теорія мультиплікатора інвестицій вказує, що рівень доходу та його приріст визначається обсягом інвестицій і коефіцієнтом муль­типлікатора. Але за зростання доходу збільшується MPS і поступо-

во зменшується MPC, що, зрештою, призводить до зменшення ін­вестицій і споживання, а згодом і до економічної стагнації та хро­нічної нерівноваги національної економіки.

Економічна рівновага у кейнсіанській моделі визначається обся­гом виробництва і національного доходу, тобто сукупної пропози­ції, що дорівнює сукупним витратам або сумі обсягів споживання та інвестицій, або сукупному попитові. Рівень зайнятості при цьому буде найвищим.

Отже, рівноважний обсяг виробництва і національного дохо­ду — це такий обсяг, який забезпечує загальні витрати економіки, достатні для закупівлі даного обсягу продукту. За рівноважного об­сягу виробництва загальна кількість вироблених товарів, або ЧНП, дорівнює загальній сумі закуплених товарів (ефективному попито­ві). Базова модель не враховує державних податків, тому допуска­ється, що усі заощадження здійснюються домашніми господарст­вами, ЧНП дорівнює національному доходові, а дохід домашніх господарств дорівнює ЧНП.

Окрім методу співставлення витрат (сукупного попиту) і обсягу виробництва (сукупної пропозиції) для визначення економічної рі­вноваги у кейнсіанській моделі застосовують також метод порів­няння заощаджень та інвестицій.

За неокласичними уявленнями, заощадження повністю перетво­рюються у чисті інвестиції (S = In), тому рівновага забезпечується автоматично та існує практично завжди. У кейнсіанській моделі ці величини, як правило, не співпадають, тому рівновага є момент­ною, несталою.

У цьому моменті виникає так званий парадокс ощадливості. Згі­дно рекомендацій класичної і неокласичної теорії, ощадливість є запорукою майбутнього процвітання і багатства. Кейнсіанська тео­рія заперечує цю тезу, наголошуючи: спроби нації більше заощади­ти приведуть до зниження рівноважного доходу і зайнятості, вона стане біднішою. Те, що здається цілком очевидним з позиції окре­мого підприємця з приводу ощадливості, стає хибним з точки зору всієї економіки.

Дж. М. Кейнс довів: навіть незначний приріст заощаджень і відносне зменшення споживання за умов економічної рівноваги під дією мультиплікаційного ефекту обернеться масштабнішим зменшенням доходу. Отже, ощадливість може стати соціальним злом.

Парадокс ощадливості пояснюється тим, що стимули до заоща­джень з’являються саме тоді, коли їх зростання є особливо небажа­ним — на стадіях спаду чи депресії. Навряд чи особа, яка боїться втратити роботу, виявить схильність до розширення споживання, швидше навпаки, буде всіляко заощаджувати.

Однак, якщо економіка є зростаючою, а сукупний попит збіль­шується, то ріст заощаджень за цих умов приводить до зниження темпів інфляції. Також додаткові заощадження приведуть в цьому випадку до зростання інвестицій, і тому у даному контексті заоща­дження будуть ефективними.

У цілому ж базова кейнсіанська модель показує: ринкова еко­номіка втратила здатність самостійно встановлювати рівновагу че­рез хронічну нестачу сукупного попиту і виявляє тенденцію до ста­гнації, нестабільного розвитку.