Концепція ефективності та рівновага в економіці обміну

Економіка обміну — це економіка без виробництва. Уявімо, що в еко­номічній системі є лише споживачі з відомими початковими запасами споживчих благ, які максимізують корисність від споживання благ і обме­жені власними доходами.

Центральним поняттям економіки обміну є поняття ефективності у роз­поділі благ. Кажуть, що на ринку досягнуто ефективного (оптимального за Парето) розподілу благ, якщо неможливо через перерозподіл покращи­ти чиєсь становище без погіршення становища хоча б одного з інших учасників.

Якщо ж такий перерозподіл можливий, тоді, в разі здійснення відповідного обміну благами, відбувається покращення за Парето.

Розглянемо графічну інтерпретацію моделі загальної рівноваги для еко­номіки обміну - модель Еджворта. Для цього достатньо обмежитись випад­ком двох індивідів (В і С), які мають початкові запаси двох благ, X та Y, відповідно в обсягах (X_b,Y_b) і (X_c,Y_c). Сукупні запаси цих благ, X_g та Y₀, фіксовані:

Графічно всі можливі варіанти розподілу двох благ між двома спожива­чами можна показати на діаграмі (ящику) Еджворта для споживання (мал. рівняти варіант А з розподілом M₂, тоді, відповідно, учасник В внаслідок обміну підвищує корисність з рівня U_b¹ до рівня U_b, а учасник C — не погіршує свого становища. При обміні, що веде до розподілу M₅, обидва учасники покращують своє становище. Отже, всі варіанти перерозподілу, які відповідають точкам заштрихованого сектора AM₁FM₂ (окрім точки F), означають покращення за Парето.

Так, наприклад, якщо у стані А норма заміщення блага Y благом X (MRS) для споживача В дорівнює 1/4, а для споживача C складає 1, то це означає, що для В з огляду на корисність еквівалентними є одна одиниця блага Y та 4 одиниці блага X, а для C одиниці благ Y і X однаково корисні. Якщо споживач C віддасть споживачеві В одиницю блага У, то для еквівалентного обміну йому достатньо отримати в обмін одну одиницю блага X, а споживач В без зменшення власних вигод може відмовитись від чотирьох одиниць блага X за одну додаткову одиницю блага У. Тобто внаслідок взаємовигід­ного обміну, що не погіршує становище кожного з учасників операції, вивіль­няються три одиниці блага X, які можуть бути використані для покращення за Парето.

Як було визначено у розд. 4, кожен окремий споживач досягає ефективної (оптимальної) структури споживання, якщо ця структура, згідно з його уподобаннями, відповідає структурі цін, тобто:

Це і є умовою ефективності (оптимальності за Парето) в обміні, тому що при виконанні співвідношення (13.4) покращення за Парето за наявних доходів споживачів та фіксованих цін уже неможливе. На мал. 13.2 показано точку M₄, яка відповідає умові (13.3): в цій точці нахил P_χ∕P_γ бюджетної лінії, що збігається для обох споживачів, дорівнює нахилу кри­вих байдужості споживачів В (рівень корисності U_b⁴) та C (рівень корис­ності U_c⁴).

Умові ефективності (13.4) відповідають також точки M₁, M₂, M₃, M₅ на мал. 13.2. Якщо з’єднати ці точки плавною лінією, отримаємо контрактну криву для обміну — множину ефективних варіантів розподілу благ у діаграмі Еджворта, які є оптимальними за Парето.

Кожній точці на контрактній кривій відповідають певні рівні корисності для двох споживачів. Отже, можна побудувати систему координат (мал. 13.3), де на осях відкладаються рівні корисності споживачів В та С, а кожній точці в цій системі координат відповідатиме один з варіантів розподілу благ на

Мал. 13.3. Крива можливих корисностей для двох споживачів, В та С.

мал. 13.3. Тобто для кожної точки мал. 13.2 (варіант розподілу благ) є аналогічна точка на мал. 13.3 (певні рівні корисності учасників). Тоді контрактну криву можна трансфор­мувати у лінію на новому малюнку — криву можливих корисностей.

Крива (межа) можливих ко­рисностей (UPC) — лінія, яка по­казує максимально можливі рівні задоволення потреб споживачів при даній сукупній кількості благ у випадку, коли розподіл цих благ відповідає умовам балансу (13.2) та ефективності в обміні (13.4). Всі точки кривої можливих корисно­стей є оптимальними за Парето. Ця крива є межею, яка відокремлює досяжні рівні задоволення потреб (точки самої кривої і внутрішні точки типу точки А) від недосяжних рівнів (точка L). Для внутрішніх точок, на відміну від точок межі, умови ефектив­ності в обміні не виконуються.

Якщо внаслідок певного розподілу благ економіка опинилася в стані, що відповідає точці на межі можливих корисностей, то добровільний обмін благами між раціональними учасниками неможливий, бо це означає неми­нуче погіршення становища одного з них. Зазначимо, що оптимальними за Парето є й абсолютно нерівні варіанти розподілу благ — такі, як позначені на мал. 13.2 і 13.3 точкою O_b (всіма благами володіє індивід С) та точкою O_c (всі блага зосереджені у індивіда В).

Якщо ж економіка перебуває у стані, що відповідає точці нижче межі можливих корисностей, то споживачі можуть домовитись про прийняття взаємовигідних рішень, які дозволять наблизитись до цієї межі, тобто підви­щити свій добробут (за умов, що кожний максимізує корисність, а ринки є повністю конкурентними).

2.