§ 2. Міжнародні валютно-кредитні організації

У роки другої світової війни система міжнародної торгівлі та валютних відносин зазнала фактично повного краху. Для реформування міжнародних валютно-кредитних відносин у 1944 році в м.

Міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові відносини організацій — це інститути, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних економічних, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин. Дотаких організацій належать: Банк міжнародних розрахунків, Міжнародний валютний фонд. Міжнародний банк реконструкції і розвитку, а також регіональні банки розвитку.

Посилення міжнародної координації валютно-кредитної сфери значною мірою пов’язано з діяльністю Міжнародного валютного фонду (МВФ), який згідно зі своїм статусом регулює валютні курси і платіжні баланси країн-членів, контролює систему їх багатосторонніх платежів і зовнішню заборгованість, надає кредити країнам-членам для розв’язання їх валютно-фінансовихпроблем.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої установи ООН. МВФ був створений на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р., але почав функціонувати з березня 1947 р. Правління МВФ знаходиться у 486

Вашингтоні, а його відділення - у Парижі. Правління складається з п’яти головних департаментів: для Африки, Європи, Азії, Середнього Сходу і Західної півкулі.

Офіційними цшями МВФ є: сприяння розвитку міжнародної торгівлі і ва-лютногоспівробітництвашляхом вст.іновлення норм регулювання ВіПЮТНИХкурсів і контролю за'іхдотриманням, багатосторонньої системи платежів і усунення валютних обмежень; наданнядержавам-членамкоштіввіноземній валюті длявирі-внювання платіжних балансів.

Статут МВФ змінювавсядвічі: у 1968-1969 рр. була внесена перша серія поправок, викликана введенням СДР , і в 1976-1978 рр. —друга серія поправок, що відбивала заміну Бреттон-Вудської валютної системи новою. Ямайською валютною системою.

Капітал МВФ утворюється за рахунок внесків держав-членів відповідно до встановленоїдля кожного з них квотою, розмір якої залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій економіці і міжнародній торгівлі. У1947 р. у фонд входило 49 країн, і загальна сума квот становила 7,7 млрд дол. До ЗО червня 1991 р. учасниками МВФ було вже 155 країн-членів, і капітал (оплачений) становив 90 млрд СДР (СДР = 1,2 дол. США). З цієї суми 2/3 належать промислово розвинутим країнам (у тому числі США—1/5), 1/3 —країнам, що розвиваються, складовим 4/5 членів фонду.

Виходячи з розмірів квот розподіляються голоси між країнами в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР її квоти. 46 % усіх голосів належить СШАі країнам ЄС, 34% - країнам, що розвиваються.

Керівним органом МВФ є Рада керуючих, що збирається раз на ріку складі представників усіх країн-учасниць. Виконавчим органом є Директорат, що складається з шести членів, призначуваних країнами з найбільшими квотами, і 16 членів, що обираються за географічними ознаками. Дорадчим органом є Тимчасовий комітет ради керуючих, до складу якого входять міністри фінансів 22 країн.

До статуту МВФ внесені змінну зв’язку зЯмайською валютною системою. Вони були ратифіковані більшістю членів Фонду 1 квітня 1978 р. Частка США в капіталі Фонду знизилася за 1947-1987 рр. з 36,2 до 20,1%,у загальній кількості голосів - з26,7до19,3%, але всі вони зберегли право вето при вирішенні найважливіших питань. Трохи підвищилася питома вага голосів і квот країн, що розвиваються, головним чином країн-експортерів нафти.

Кредити МВФ діляться на декілька видів:

1) кредити, надані в межах резервної позицїї країни в МВФ. Дляпокриття дефіциту платіжного балансу країна може одержати кредит у Фонді—позичку в іноземній валюті в обмін на національну терміном до трьох-п ’яти років.

резвизначенийтерміннаціональноївалютинавільно конвертовану. Умежах25% квоти країна одержує кредити без обмежень, а такожна суму кредитів в іноземній валюті, наданих раніше Фонду. Цей кредит не повинен перевищувати 200% квоти;

2) кредити, надані понад резервну частку. Позички видаються після попереднього вивчення Фондом валютно-економічного становища країни і виконання вимог МВФ про проведення стабілізаційних заходів.

МВФ відіграє велику рольу міждержавному регулюванні валютно-кредитних відносин. Відповідно до Бреттон-Вудської угоди перед Фондом було поставлено завдання щодо упорядкування валютних курсів, тобто регулювання і підгримуванню стабільності паритетів країн-членів (у золоті або доларах). Без санкції фонду країни не мали права змінювати паритети валют більш як на 10 %, а також допускати при проведенні операцій відхилення від паритету понад +1 % (з грудня 1971 р. — понад + 2,25%).

Відповідно до Статуту МВФ держави-члени фонду повинні були на базі фіксованих валютних курсів вводити конвертованість валют по поточних операціях і проводити політику, спрямовану на повне усунення валютних обмежень. Але на практиці ці положення не могли бути виконані багатьма країнами. Наприклад, валютні обмеження були скасовані лише 60 країнами-члена-миМВФ.

Загострення валютної кризи на початку 70-х років призвело до підриву основних принципів Бреттон-Вудської валютної системи і, зокрема, до зберігання фіксованих валютних курсів. У результаті в 1973 р. були скасовані фіксовані паритети і валютні курси, введено режим “плаваючих" валютних курсів, що юридично булизакріпленіЯмайською валютною системою, введеною з квітня 1978 Р-

Країни-члени МВФ зобов’язані подавати йому інформацію про офіційні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції та ін. Ці дані використовуються приватними банками для визначення платоспроможності країн-позичальників.

Важливо відзначити, що членство країни в МВФ є обов’язковою умовою при її вступі в Міжнародний банк реконструкції і розвитку, а також для одержання пільгових кредитів у його дочірній організації—Міжнародній асоціації розвитку.

Разом з МВФ в регулюванні міжнародних валютно-кредитних відносин важливу роль відіграє й інша установа з сім’ї бреттон-вудських інститутів — Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Разом з двома своїми філіями—Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) і Міжнародною асоціацією розвитку (МАР) — він входить у структуру Світового банку.

Членами МБРР можуть бути краши-члени МВФ. Основна частина позик МБРР — це довгострокові кредити, які спрямовуються на реалізацію проектів 488

і програм, що сприяють структурній перебудові країн-позичальників. У розробці таких програм бере участь потужний апарат МБРР, який складається з фахівців-дослідників та практиків.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) — спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ відповідно до рішень міжнародної валютно-фінансової конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. Положення про МБРР, що є одночасно і його статутом, офіційно набрало чинності у 1945 р., але банк почав функціонувати з 1946 р. Місцезнаходження МБРР - Вашингтон.

Органами МБРРє Рада керуючих і Дирекгоратяк виконавчий орган. Очолює банкпрезидент.якправило, представник ділових кіл США. Сесії ради, що складається з міністрів фінансів або керуючих центральних банків, проводяться раз на рік, разом з МВФ. Членами банку можуть бути тільки члени МВФ, голоси також визначаються квотою країни в капіталі МБРР (85,2 млрддол.). Хоча членами МБРР є 155 країн, але головне становище належить сімці:

США, Японії, Великій Британії, ФРН, Франції, Канаді й Італії.

Джерелами ресурсів банку, крім акціонерного капіталу, є розміщення облігаційних позик, головним чином на американському ринку, і кошти, отримані від продажу облігацій.

МБРР надає кредити звичайно на термін до 20 років для розширення виробничих потужностей країн -членів банку. Вони видаються під гарантію урядів країн-членів банку. МБРР надає також гарантії за довгостроковими кредитами інших банків. Як і М ВФ, він потребує обов’язкового надання інформації про фінансове становище країни-позичальника, що кредитується.

Необхідно підкреслити, що банк покриває своїми кредитами лише 30% вартості об’єкта, причому найбільша частина кредитів спрямовується в галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв’язок. З середини 80-хроків МБРР збільшив частку кредитів, що спрямовуються в сільське господарство (до 20 %), в охорону здоров’я. У промисловість спрямовується менше 15% кредитів банку.

В останні роки МБРР займається проблемою врегулювання зовнішнього боргу країн, що розвиваються: до 1 /3 кредитів він видає у формі так званого спільного фінансування. Банк надає структурні кредити д ля проведення структурної перебудови економіки, оздоровлення платіжного балансу.

На додатокдо МБРР були створені такі фінансові інститути:

Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Агентство по гарантіях багатосторонніх інвестицій. На початку 90-хр. до складу членів цих організацій входило 155?pa?. За період свого існування банкта йогооргані-зацїї надали понад 5 тис. позик на загальну суму 245 млрддол. Майже 3/4 усіх позик припадає на МБРР, тобто приблизно 15 млрд дол. на рік. За ними стягається відсоток на рівні ставок фінансового ринку.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була утворена в 1960 р. з метою надання пільгових кредитів країнам, що розвиваються (на термін до 50 років з сплатою 0,75% річних). Протягом року МАР видає кредитів на суму до 5 млрд дол.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) створена з ініціативи США в 1956 р. для заохочення розміщення приватного капіталу в промисловість країн, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам, але на відміну від МБРР без гарантії уряду. Кредити видаються на тер мін до 15 років у розмірі до 20% вартості проекту. Таким чином, МФК сприяє додатковому фінансуванню проектів, розроблених приватним сектором.

Агентство по гарантіях багатосторонніх інвестицій здійснює страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок експропріації, війни і зриву контрактів.

Таким чином, створена група МБРР з єдиними органами управління і президентом, яка є головною в сфері міжнародного кредиту.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) - перший міждержавний банк -був організований у 1930 р. у Базеліяк міжнародний банк центральних банків. Його організаторами були емісійні банки Англії, Франції, Італії, Німеччини, Бельгії, Японії і група американських банків на чолі з банкірським будинком Моргана.

Більш як 70 центральних банків зберігають свої резервні валютні кошти на рахунках БМР. Розроблені в його комітетах та структурах правила державного регулювання та нагляду за банківською діяльністю стали з 1992 року обов’язковими для всіх комерційних банків кра'ін-членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) — однієї із найвпливовіших міжурядових організацій у валютно-фінансовій сфері.

Одним з завдань БМР було полегшити розрахунки по репараційних платежах Німеччини і воєнних боргах, а також сприяти співробітництву центральних банків і розрахункам між ними. Свою головну функцію координатора центральних банків головних розвинутих країн БМР зберігає дотепер. Він об’єднує центральні банки 30 країн, головним чином європейських. З 1979 р. БМР здійснює розрахунки між країнами-учасницями Європейської валютної системи, виконує функції депозитарію Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), здійснює операції задорученнями ОЄСР.

БМР виконує депозитні, позичкові, валютні, фондові операції, купівлю-продаж і збереження золота, виступає агентом центральних банків. Як західноєвропейський міжнародний банк, БМР здійснює міждержавне регулювання валютно-кредитних відносин.

Крім того, у 60-х роках виникли регіональні банки розвитку: у 1949р. — Міжа -мериканський банк розвитку (МаБР), у якому представлено 27 учасників країн 490

регіону, що розвиваються, і 16 представників розвинутих країн; у 1964 р. — Африканський банк розвитку (АфБР) за участю країн регіону, що розвиваються, і розвинутих країн (відповідно 50 і 25); у 1966 р. — Азіатський банк розвитку (АзБР) з відповідною участю 31 і 14. Загальними рисами регіональних банків є цілі і методи фінансування, а об'єктами кредитування — галузі інфраструктури: будівництво або модернізація автострад, гаваней, причалів, аеропортів та ін., а також видобувна й обробна промисловість.

Основна мета регіональних банків розвитку — це розвиток економічного співробітництва й інтеграції країн, що розвиваються, подолання зовнішньої залежності.

Водночас необхідно сказати про регіональні валютно-кредитні організації “Європейського союзу”.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) був створений у 1958 р. з метою надання кредитів терміном від 20 до 25 років на освоєння відсталих районів, здійснення міждержавних проектів, модернізацію галузевої структури виробництва.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) створений у 1973 р. у рамках Європейської валютної системи. Він надає кредити на покриття дефіциту платіжного балансу країн-членів ЄВС за умови виконання ними програм стабілізації економіки. ЄФВС виконує в рамках ЄВС функції кредитно-розрахункового обслуговування країн-членів.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) утворений відповідно до підписаної 29 травня 1990 р. у Парижі угоди для надання сприяння реформам у країнах Центральної і Східної Європи в зв'язку з переходом країн цього регіону до ринкової економіки. Засновниками банку є 40 країн — усі країни Європи, крім Албанії, а також США, Канада, Мексика, Венесуела, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія і дві міжнародні організації — Європейське економічне співтовариство і Європейський інвестиційний банк. В утворенні банку брав участь і колишній СРСР, членом банку є нині Україна.

ЄБРР почав свою діяльність з квітня 1991 р., його капітал у розмірі 70 млрд франків розподіляється в такий спосіб: 50% належить Комісії європейських співтовариств і 12% — країнам ЄС; 11,3% — іншим європейським країнам; 24% — неєвропейским державам, у тому числі: США — 10% капіталу, Японії — 8,52%, країнам Східної і Центральної Європи — 13,7%.

Мета ЄБРР — зіграти роль стимулятора для залучення капіталів у галузі інфраструктури країн Центральної і Східної Європи. Надаючи кредити, банк допомагає підприємцям у створенні ринкової економіки, а це сприятиме якнайшвидшому переходові східноєвропейських країн до економічної стабільності і введення конвертованості своїх валют.