Модель макроекономічного зростання Харода—Домара

Це найпростіша макроекономічна модель зростання, і була вона розроблена наприкінці 40-х рр. Модель описує динаміку доходу (Y), який є сумою споживчих (C) та інвестиційних (Z) витрат.

Основні передумови моделі:

• постійна гранична продуктивність капіталу MPK=dY∕dK;

• постійна норма заощадження s≈I∕Y;

• відсутній процес вибуття капіталу W=O;

• інвестиційний лаг дорівнює нулеві, тобто інвестиції миттєво переходять

у приріст капіталу. Формально це означає, що dK(t)≈I(t);

• модель не враховує технічного прогресу;

• випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцитним ресурсом;

• використовується виробнича функція Леонтьева, яка передбачає неможливість взаємозаміни факторів виробництва — праці і капіталу.

Припускається, що швидкість зміни доходу пропорційна інвестиціям: dY=MPK-I(t)=MPK-s∙Y, а темп приросту доходу dY∕Y∙dt є постійним і дорівнює S-MPK. Він прямо пропорційний нормі заощаджень та граничній продуктивності капіталу. Інвестиції (7) та споживання (Cjn моделі Харода— Домара зростають з таким же постійним темпом (s-MPK).

Модель Харода—Домара непогано описувала реальні процеси еконо­мічного зростання 1920—1950-х рр. Однак її передумова про те, що праця не є дефіцитним фактором, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання випуску перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщатися капіталом, а технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, загальні темпи зростання зрівняються з темпами зростання затрат праці, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.

Технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємо­дія і взаємозаміщення у процесі розвитку все ефективніших технологій є сьогодні найважливішими ресурсами і факторами економічного зростання. А тому теорія зростання Харода-Домара, яка не враховує ці фактори і за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту - норма заощадження, відійшла поступово на другий план.

4.