Пропозиція заощаджень. Міжчасовий вибір домогосподарства

Пропозиція заощаджень — це співвідношення між ціною заощаджень (процентною ставкою) та їхнім обсягом, який власники заощаджень бажають та можуть запропонувати на ринку споживачам інвестицій за інших незмінних умов.

Розглянемо модель пропозиції позичкових коштів, яка відома під на­звою теорії міжчасового вибору і була запропонована у 1930р. амери­канським економістом Ірвіном Фішером.

Будемо вважати, що єдиним джерелом позичкових коштів для інвестицій є заощадження домогосподарств. Індивіди приймають рішення щодо обсягів заощаджень внаслідок раціонального вибору між споживанням (C) і заощадженням (5). Заощадження здійснюються з кінцевою метою отримати можливість споживати блага у майбутніх періодах у більших обсягах за рахунок заощаджених коштів поточного періоду. Тобто домогосподарство мусить зробити свій міжчасовий вибір щодо споживання.

Для спрощення також будемо вважати, що вибір у споживанні здійсню­ється лише між двома періодами — поточним та наступним. Доход в обсязі I₀ домогосподарство отримує лише у поточному періоді, а в наступному періоді нових надходжень немає. Доход I₀ розподіляється між споживанням і заощадженням поточного періоду (C₀ та 5₀):

Для побудови функції корисності треба знати уподобання індивіда щодо поточного і майбутнього споживання — міжчасові уподобання. Якщо такі уподобання відомі, то можна зобразити криві байдужості індивіда для різних рівнів корисності, U, U', U" (мал. 12.2), кожна з кривих поєднує точки, що

Мал. 12.2. Вибір домогосподарства між поточним і майбутнім спожи­ванням.

відповідають однаково корисним для споживача комбінаціям по­точного і майбутнього рівнів споживання.

Ця норма показує, від скіль­кох одиниць споживання у май­бутньому людина погоджується відмовитись для збільшення рів­ня поточного споживання на одну одиницю за умови незмінного рівня корисності; інакше: заради скількох додаткових одиниць майбутнього споживання людина погоджується відмовитись від однієї одиниці поточного споживання.

Звичайно, MRTP є спадною величиною, як і розглянуті раніше норми заміщення (MRS, MRTS), тому що цінність кожної додаткової одиниці пото­чного споживання стає все меншою відносно майбутнього споживання в міру скорочення рівня майбутнього споживання.

Міжчасовий вибір щодо споживання обмежується міжчасовою бюд­жетною лінією, що задається рівнянням (12.2). Вона визначає множину можливих варіантів вибору рівнів споживання у двох періодах. Крайні варіан­ти на цій лінії утворюються:

1) при C_g=I_g, C₁=Q (весь поточний доход споживається у поточному періоді) це точка перетину бюджетної лінії з горизонтальною віссю;

2) при C₀=Q, C₁=(1+r)T_g≈I₁ (весь поточний доход заощаджується і споживається у наступному періоді в обсязі I₁) ця можливість відповідає точці перетину бюджетної лінії з вертикальною віссю.

Кожна внутрішня точка міжчасової бюджетної лінії відповідає одному з можливих сполучень поточного (c_o>O) і майбутнього (c>Q) рівнів спожи­вання при доході I₀ та процентній ставці г.

Нахил бюджетної лінії (за абсолютною величиною) дорівнює величині:

I₁∕I₀=1+r, (12.5)

тобто показує, на скільки одиниць майбутнього споживання перетворює­ться кожна заощаджена одиниця поточного споживання за існуючої про­центної ставки. Величина (1+г) є, таким чином, альтернативною вартістю одиниці поточного споживання.

Зміна поточного доходу не змінює нахилу бюджетної лінії, відбувається лише паралельний зсув цієї лінії у напрямку зміни доходу. Нахил змінюється при змінах процентної ставки. На мал. 12.2 зображені дві бюджетні лінії з різним нахилом, відповідно до двох різних процентних ставок, г та г".

Найкращий можливий вибір досягається в точці дотику міжчасової бюджетної лінії з якоюсь із кривих байдужості між поточним та майбутнім споживанням і відповідає умові:

MRTP=1+r, (12.6)

що геометрично означає рівність нахилів бюджетної лінії та кривої байду­жості. Отже, найкращий можливий вибір індивіда досягається тоді, коли завтрашня цінність однієї заощадженої гривні, згідно його індивідуальних уподобань (MRTP), збігається із завтрашньою ринковою цінністю заощад­женої гривні (1+г) при існуючій процентній ставці г. Цей найкращий мож­ливий вибір, який максимізує корисність споживання у двох періодах, є рівноважним станом домогосподарства у міжчасовому виборі щодо рівнів споживання за інших рівних умов. Будь-який інший варіант вибору буде або недосяжним через бюджетне обмеження, або гіршим стосовно рівня корисності.

На мал. 12.2 найкращий можливий вибір при r=r' досягається в точці Е, яка визначає рівноважні рівні споживання (C_fli, С_ІЕ). При більшій ставці, r=r", найкращий можливий вибір досягається в точці А (С_дл, С_1Л).

Як бачимо, індивід при зростанні процентної ставки зменшив рівень поточного споживання і збільшив рівень власних заощаджень, але це є індивідуальною реакцією домогосподарства на зміну ставки, що визначається його смаками й уподобаннями, рівнем доходів та рівнем процентної ставки. Окремі індивіди на зростання процентної ставки можуть реагувати як збільшенням, так і зменшенням заощаджень; також вони можуть залишати рівень своїх заощаджень без змін при коливанні процентної ставки, тобто реакція індивіда визначається власного схильністю до заощаджень (уподо­банням щодо поточного і майбутнього споживання).

Реакція споживача на зміну процентної ставки може бути розкладена на ефект доходу і ефект заміщення.

При зростанні процентної ставки зростає альтернативна вартість поточ­ного споживання, адже за 1 гривню поточних заощаджень у майбутньому за більшою ставкою можна отримати більше грошей, і це є стимулом для збіль­шення заощаджень. У зміні співвідношення між споживанням та заощад­женням внаслідок зростання альтернативної вартості поточного споживан­ня при незмінному рівні добробуту споживача має прояв ефект заміщення.

Зростання процентної ставки збільшує обсяг майбутнього споживання, що зменшує його відносну цінність для людини і стимулює зменшувати рівень заощаджень. Тобто, якщо поточне споживання — це нормальне благо, споживання якого зростає при збільшенні доходів, то зростання процентної ставки стимулює збільшувати поточне споживання. Саме у зміні співвід­ношення між поточним і майбутнім споживанням у відповідь на зростання сумарного (поточного і майбутнього) доходу внаслідок зростання процентної ставки має прояв ефект доходу.

Мал. 12.3. Пропозиція заощаджень (інвестицій).

Отже, індивідуальна реакція люди­ни на зростання процентної ставки залежить від того, який з двох ефектів різного спрямування для неї перева­жає. Мал. 12.2 ілюструє вибір людини, для якої ефект заміщення (скорочен­ня поточного споживання) перевищує ефект доходу (збільшення поточного споживання), внаслідок чого поточне споживання скорочується з C_oe до C_0λ.

Якщо для двох рівнів процентної ставки (r' та г") визначені відповідні рівні заощаджень, тоді можна побуду­вати фрагмент кривої індивідуальної пропозиції позичкових коштів S_k (мал. 12.3) за двома точками, E(r', K') та A(r", К"). Тут обсяги пропозиції (K', К") визначаються обсягами заощад­жень у поточному періоді (згідно з мал. 12.2):

Крива ринкової пропозиції позичкових коштів утворюється як горизон­тальна сума кривих індивідуальної пропозиції позичкових коштів, тобто як сума індивідуальних обсягів пропозиції для кожного з рівнів процентної ставки (аналогічно утворенню кривої ринкової пропозиції праці у темі 11). Щодо форми кривої ринкової пропозиції, то емпіричні дослідження свідчать про низьку еластичність між процентною ставкою і обсягом заощаджень, що означає майже вертикальну форму цієї кривої.

3.