РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА

Ринковаінфраструктура-цесистемабанків,бірж,торговельно-посередницьких установ, служб зайнятості, оптових і постачальницько-збутових організацій, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей і цінних паперів, робочої сили.

Навіть наведена схема не вичерпує взаємозв’язку інфраструктурних уста­нов. Наприклад, ріелтерські контори забезпечують рух нерухомості, але цього не можна зробити без участі банків. Те саме можна сказати про ринок науково- технічних розробок. Тому ще раз зауважимо, що розкриття взаємозв’язків і взає­модії інфраструктурних установ забезпечує більш глибоке пізнання їх суті і ролі у ринковій економіці.

Товарна біржа. В системі ринкової інфраструктури їй належить одна з про­відних ролей. Вона забезпечує оптову торгівлю товарами на підставі принципів: масовості, стандартності, взаємозамінності. Це не державна установа, а господар­ське об’єднання продавців, покупців і торгівців - посередників з метою створення умов для торгівлі і прискорення обороту капіталу. Членами товарної біржі можуть бути посередницькі, торговельні, виробничі фірми, банківські установи, інвести­ційні компанії, окремі громадяни, які відповідно до біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами залежно від попиту і пропозиції на них.

Рис. 14.2. Схема ринкової інфраструктури

Об’єктами міжнародної торгівлі нині є приблизно 70 видів товарів, що стано­вить близько ЗО % міжнародного товарообороту. Сільськогосподарська та лісова продукція становить близько 2/3 товарів на міжнародних біржах¹. Найважливіші центри міжнародної біржової торгівлі зосереджені у США та Англії. Останніми роками істотно зросла роль бірж Японії. Частка цих біржових центрів становить близько 98 % міжнародного обороту.

Товарні біржі є або універсальними, або спеціалізованими. Наприклад, на біржі “Чикаго борд трейд” обертаються пшениця, кукурудза, овес, соя-боби, бройлери, фанера, золото, срібло, нафта, бензин, мазут тощо, тобто продовольчі і промис­лові товари. Токійська товарна біржа зосереджує купівлю-продаж золота, срібла, платини, каучуку, бавовняної та вовняної пряжі та ін.

Спеціалізовані біржі обмежуються продажем окремих товарів або їх груп. Так, відомі Нью-Йоркська біржа, яка продає каву, цукор і какао, Лондонська біржа, що займається продажем металів. Серед них є вузькоспеціалізовані біржі. Наприклад, “Канзассіті борд оф трейд” продає пшеницю, Лондонська біржа - бавовну, відома Лондонська міжнародна нафтова біржа тощо.

В Україні більшість бірж теж спеціалізовані, але це спеціалізація широкого профілю. Наприклад, Украгропромбіржа займається реалізацією сільськогоспо­дарської техніки і транспортними засобами.

В Україні діють товарні біржі, засновані державними органами (Міністерством сільського господарства та іншими міністерствами і відомствами), вони мають розвинену інфраструктуру. Це Українська універсальна товарна біржа та Украгро­промбіржа.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безоплатно відвідувати біржу, укладати угоди. Крім членів біржі, в торгах беруть участь відвідувачі - постійні та ра­зові. Участь підприємства у біржовій торгівлі здійснюється за певну плату через бро­керські контори та брокерів (маклерів). Біржові маклери здійснюють посередництво при укладанні угод, представництво інтересів клієнтів, документальне оформлення угод, дають експертні оцінки з різних питань біржових угод. Якість товару, що прода­ється на біржі, має відповідати стандартам і технічним умовам, передбаченим умова­ми договору. Тому біржовий товар завжди можна купити і продати - він ліквідний.

Котирувальна ціна є типовою біржовою ціною. Це ціна рівноваги попиту і про­позиції цього товару, вона встановлюється експертним шляхом котирувальною комісією.

На біржах укладаються угоди двох головних видів: на операції з реальним това­ром і на строкові (ф’ючерсні) операції. При перших товар переходить від продавця до покупця, тобто це реальний товарообіг, для інших рух товару необов’язковий, оскільки при цьому продаються права на товар. Ці операції нерідко завершуються виплатою різниці між ціною контракту в день його укладення і ціною у день його реалізації.

Важливу роль у біржових операціях відіграє так зване хеджирування, тобто страхування від можливих збитків внаслідок зміни цін при здійсненні контрактів на реальний товар. Операції з хеджирування якнайтісніше пов’язані з ф’ючерсними операціями. Фірма, яка продає реальний товар на біржі з майбутнім його поста­чанням за існуючим рівнем цін, одночасно купує ф’ючерсні контракти на той са­мий строк і на ту саму кількість товару, а фірма, яка купує реальний товар з по­стачанням його у майбутньому, одночасно продає на біржі ф’ючерсні контракти. Саме ф’ючерсні контракти страхують операції на купівлю реального товару від можливих збитків у зв’язку із зміною ринкових цін на цей товар. Суть такого стра­хування полягає в тому, що в операції одна сторона втрачає як продавець реально­го товару, але виграє як покупець ф’ючерсних контрактів на ту саму кількість то­вару, і навпаки, покупець реального товару здійснює хеджирування (страхування) продажем, а продавець реального товару - купівлею.

Поставки за контрактами на реальний товар власне на біржі становлять у се­редньому 10 % світової торгівлі відповідними товарами. Наприклад, питома вага реальних поставок цукру через біржу становить приблизно 4 % "світового імпор­ту”, какао-бобів - 7, кави - 6, сої - 9, срібла - ЗО %¹.

Збільшення кількості біржових товарів і обсягів оборотів біржової торгівлі від­булося переважно за рахунок промислових сировинних товарів, як нових (нафта,

нікель, алюміній, пиломатеріали), так і традиційних. В результаті частка сільсько­господарських та лісових товарів у загальному обсязі біржової торгівлі знизилася, хоча BOHTt, як і раніше, відіграють у ній ключову роль. Так, частка сільськогоспо­дарської та лісової продукції у 1980-х роках становила 74 % біржових товарів і 55 % біржових операцій у вартісному вираженні¹.

Становлення бірж - одна з найважливіших структур ринкової економіки. Од­ночасно змінюється і тип біржі - із суспільно-правового інституту, підпорядкова­ного державі та її органам, біржі дедалі активніше перетворюються в акціонерні товариства та приватні торгові асоціації, що діють на засадах законодавства і са­моуправління у відповідності з власними статутами.

Дедалі нагальнішою стає потреба у підвищенні рівня професіоналізму і фор­муванні структури брокерських контор та фірм, що запобігає участі випадкових учасників торгів.

З узагальненням досвіду функціонування бірж удосконалюються їх статути, стають досконалішими ділові стосунки, що ґрунтуються на чесній конкуренції. Одночасно спеціалізуються й брокерські контори та фірми за товарними гру­пами, зростають вимоги щодо чіткого виконання брокерами своїх зобов’язань, забезпечення високоякісного надання послуг своїм клієнтам. Для цього ство­рюються третейські суди, покликані послідовно втілювати в життя вимоги вну­трішніх статутів бірж і принципи дотримання цивільного, господарського та кар­ного законодавства.

У стадії становлення перебуває і котувальна робота, і не тому, що операції на біржі все ще, по супі, є одиничними, а здебільшого тому, що ще не вироблені фор­ми і методи цієї роботи. Бракує також щоденної інформації про біржові ціни, вона переважно має біржовий характер.

Вагому роль у розвитку біржової торгівлі відіграє біржова стандартизація, тобто розробка біржових стандартів, які значно відрізняються від існуючих дер­жавних стандартів, що їх певною мірою використовують біржі. Потрібно створи­ти власну систему стандартів, яка б наближалася до специфікацій світового ринку. Проблема ускладнюється через суттєві розбіжності між чинними вітчизняними І міжнародними стандартами, що стає на заваді нотуванню на внутрішньому ринку як власних, так і іноземних товарів.

У країнах з ринковою економікою цей механізм вироблявся і вдосконалювався протягом віків: детальне біржове законодавство, підготовка професіоналів висо­кої кваліфікації (біржових маклерів), етика ведення справ на біржі, яка не має нічо­го спільного з відомою нам паперовою писаниною та бюрократизмом.

Біржа у' сучасному розвиненому суспільстві є барометром не лише економіч­них, а й політичних процесів. Будь-який урядовий проект, тим більше - законо­проект, оцінюються на біржі з погляду його впливу на існуючу ситуацію.

Служба зайнятості. Створення ринку' праці передбачає формування відпо­відної інфраструктури, яка має сприяти швидкому переміщенню робочої сили, за­безпеченню ефективної зайнятості працездатного населення як всередині країни, так і за її межами. Служба зайнятості може набувати різних форм, як, наприклад, у Чехії, Словаччині, Польщі, Угорщині.

В Україні відповідно до вимог законодавства про працю питаннями зайнятос­ті населення відає державна служба зайнятості, яка на відміну від бірж праці пе­ріоду непу займається не лише пошуком робочих місць і працевлаштуванням, а й регулюванням процесів зайнятості, здійснює профорієнтаційну роботу, підготов­ку та перепідготовку кадрів, організовує громадські роботи, виплачує допомогу у зв’язку з тимчасовою незайнятістю, здійснює пошук робочих місць в інших райо­нах країни та допомагає з переселенням.

З метою вирішення питань працевлаштування громадян України та надання їм послуг, пов’язаних з профорієнтацією, підвищенням професійного рівня, під­готовкою до роботи за новою професією на основі ліцензій можуть створюватися комерційні бюро, агентства та інші організації за наявності у них сертифіката, ви­даного державною службою зайнятості.

Державна служба зайнятості виконує важливі функції: аналізує та прогнозує попит і пропозицію на робочу силу; інформує населення і державні органи управ­ління про ситуацію на ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служ­би зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, про вимоги до професії та з інших питань сприяння зайнятості населення; веде об­лік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з приводу працевлаштуван­ня; надає допомогу громадянам у підборі прийнятної роботи; організує необхідну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх в інші навчальні заклади; сприяє підприємствам у розвитку і визначенні зміс­ту курсів навчання і перепідготовки, надає послуги з працевлаштування і профе­сійної переорієнтації працівникам, які вивільняються, та незайнятому населенню; реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі й грошову; бере участь у підготовці перспективних і поточних республіканських і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різ­них груп населення від безробіття.

Матеріальним підґрунтям діяльності державних служб зайнятості є держав­ний фонд сприяння зайнятості населення, створений для фінансування програм зайнятості. Саме за рахунок цього фонду здійснюється професійна підготовка і проводиться робота з переорієнтації, професійного навчання працівників, що ви­вільняються, та безробітних, і виплачується допомога при безробітті. Він викорис­товується і для надання безпроцентної позики безробітним для підприємницької діяльності. За його рахунок створюються і розвиваються навчально-матеріальна база, інформаційно-обчислювальні центри, центри профорієнтації, підготовки і навчання працівників тощо, організуються додаткові робочі місця в галузях на­родного господарства.

Служби зайнятості давно існують і успішно функціонують у багатьох країнах світу, існує міжнародна асоціація служб зайнятості. Наприклад, у Швеції протягом

години можуть надати кілька привабливих пропозицій з урахуванням здібностей, навичок та побажань людини.

Отже, Україні потрібно розв'язати багато важливих проблем, підвищува­ти кваліфікацію кадрів для нової діяльності, забезпечувати центри зайнятості комп’ютерною технікою. Потребує розв’язання і така проблема, як невизнання багатьма західними країнами дипломів про вищу освіту, виданих в Україні. Немає домовленості про взаємне визнання різних видів страхування, без чого громадя­нин України за кордоном порівняно з громадянами інших країн поставлений у не­рівні умови. За міжнародною практикою необхідно ввести ліцензування експорту та імпорту робочої сили. Ліцензії мають отримувати фірми, які забезпечать соці­альний захист працівників, що від’їжджають на роботу за кордон, надаватимуть певну інформацію про наймачів, умови життя та роботи інших громадян.

14.4.