5.3. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РИНКОВИХ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ ПATEPHAЛICTCbKOi СИСТЕМИ

З початку 1990-х рр динаміка основних економічних показ­ників Японії помітно відрізняється від періодів минулих циклів розвитку. Японська економіка переживає нестабільний етап роз­витку.

Зусилля останніх років щодо трансформації структури ВВП Японії відповідно до загальної економічної стратегії держави спрямовані на розвиток вторинної й третинної груп галузей, у тому числі фінансів, зв’язку, сфери послуг, які забезпечують ви­шу додану вартість. Певні надії покладають на заходи для дере- гулювання галузей, які дадуть поштовх для розвитку секторів «високого потенційного зростання». До них відносяться інфор­матика й телекомунікації, медицина, охорона навколишнього се­редовища, сфера розвитку' професійної орієнтації, підтримка ді­яльності корпорацій і т. ін. Зокрема, вважають, що лібералізація, яка почалася у сфері телефонного обслуговування, призведе до значного зниження телефонних тарифів, а це, у свою чергу, дасть поштовх до масового використання персональних комп’ютерів і розвитку інформатики.

У галузевій структурі ВВП Японії в кінці 1990-х — на початку 2000 рр. відбулися певні зміни. Зокрема, знизилася частка сільсь­кого господарства й добувних галузей промисловості.

Водночас ринкова економіка Японії має багато принципових відмінностей від економіки країн Заходу. Насамперед — це знач­на роль урядових організацій у проведенні економічної політики, у тому числі в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності за відсутності безпосередньо державного втручання в комерційну діяльність приватних компаній і банків.

Організаційний механізм функціонування японської економі­ки представлений розгалуженою системою органів державного, напівдержавного й приватного характеру. Вершину організацій­ної піраміди становлять державні економічні відомства (мініс­терства, управління, комітети, комісії). Ядром економічної актив­ності є діяльність приватних компаній і приватних банків.

Зростаючу роль в успішному функціонуванні японської еко­номіки відіграє елемент «організованості» японських підпри­ємств усіх секторів економіки. Практично всі приватні підприєм­ства від найбільших до найдрібніших об’єднані в різні асоціації, федерації, союзи й кооперативи та інші органи за галузевою або функціональною ознакою. До лідерів світової економіки нале­жать такі японські фірми-виробники, як Тойота Моторе, Мацуші- та Електрик, Соні корпорейшн, Хонда мотор, Хітачі, Такеда Ke- мікал індастріз, Канон Інк, Фудзіцу, Фудзі Фото Філм, Бріджсто- ун Корпорейшн, Ніппон Електрик Компані, Міцубіші Хеві індастріз, Тошіба та ін.

Особливістю економіки Японії є наявність «універсальних» торговельних компаній («сого сьося»), які забезпечують ринкові канали товарообігу й рух товарів від первинної до вторинної і третинної груп промисловості з високою ефективністю. Найбіль­шими універсальними фірмами Японії, що здійснюють торговель­ні й інші операції як усередині країни, так і за кордоном, є Міцу­біші Корпорейшн, Miiiyi, Сумі-Томо, Марубені, Нісе-Іваі, Іточу. Вони ж є й основними торговельними партнерами іноземних учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Малий і середній бізнес успішно функціонує в усіх галузях японської економіки, будучи найактивнішим і наймобідьнішим елементом ринку в розвитку вільної конкуренції, підвищенні кон­курентоспроможності японської продукції й адаптації до струк­турних змін у сфері послуг і промислового виробництва. Залеж­ність від дрібних і середніх підприємств особливо висока в авто­мобільній, електронній і електротехнічній промисловості.

Практично 99 % усіх підприємств Японії відповідно до при­йнятої класифікації (за розміром капіталу й кількістю найма­них робітників) належать до сфери малого й середнього бізнесу. З них 73,7 % працюють у виробництві, 85,9 % у товаропостачаль- ній мережі, 67,5 % — у сфері послуг. Щодо малого й середнього бізнесу здійснюється цілеспрямована політика стимулювання ви­робництва, основними інструментами якої є:

— технічна допомога (консультування й допомога в управ­лінні, навчання і стажування, надання інформації, підтримка нау­ковими дослідженнями й новими розробками),

— фінансова допомога (позики від урядових фінансових установ і регіональних джерел, кредитні гарантії місцевих уста­нов, податкові пільги);

— регулювальні заходи (недискримінаційна промислова полі­тика, законодавчі заходи стимулювання, антимонопольне регу­лювання).

Банківська система Японії складається з державних і приват­них фінансових організацій (акціонерні компанії, кооперативи). Її важливою особливістю є спеціалізація: існують спеціалізовані банки довгострокового фінансування, спеціалізовані банки для дрібних і середніх підприємств.

Серед державних фінансових організацій існують Централь­ний банк Японії і Японський банк розвитку, 11 громадських фі­нансових організацій, а також система поштових установ Вони доповнюють систему приватних фінансових інститутів, здійс­нюючи важкі для них проекти й види бізнесу, але важливі з по­гляду фінансової й економічної політики. Японський банк роз­витку утворений як допоміжний банк для забезпечення роботи таких приватних організацій через надання довгострокових кре­дитів під фіксовані відсоткові ставки й участь в акціонерному ка­піталі.

Представницька група приватних фінансових організацій — звичайні банки, серед яких виділяються 11 найбільших, так зва­них міських банків, що мають широку мережу по всій Японії й активних у міжнародному бізнесі. Діяльність регіональних банків (близько 130) обмежена певною територією. Інша група приват­них фінансових організацій — різні спеціалізовані фінансові установи: один спеціальний банк для здійснення валютних опе­рацій, три банки довгострокового фінансування, сім траст-банків, що також спеціалізуються на довгостроковому фінансуванні.

Серед японських банків провідні рейтингові позиції у світі по­сідають Бенк оф Токіо-Міцубіші, Сумітомо Бенк, Санва Бенк, Дай-Іті Канге Бенк, Фудзі Бенк, Індастріал Бенк оф Джапен, То­кай Бенк. У складі спеціалізованих фінансових організацій для дрібного й середнього бізнесу в Японії існують приблизно 450 кредитних асоціацій кооперативних організацій і близько 400 кредитних спілок Є також 47 трудових банків, які працюють із невеликими коштами робітників. Серед інших фінансових орга­нізацій налічується ЗО компаній страхування життя, 24 компанії майнового страхування й 270 компаній з операцій із цінними па­перами

Фінансові організації для сільського, лісового господарства й рибальства обслуговують приблизно 380 сільськогосподарських і 1700 рибальських кооперативів, покриваючи сферу бізнесу, у якій важко працювати звичайним фінансовим структурам. Зов­нішньоекономічною діяльністю займаються 11 міських банків і більша частина із 130 регіональних банків. У таких само широ­ких масштабах, що й міські банки, зовнішньоекономічну діяль­ність здійснює Спеціальний банк з валютних операцій. Банк дов­гострокового кредитування й Траст-банк. З державних фінансо­вих організацій на зовнішньоекономічній діяльності спеціалізу­ється Експортно-імпортний банк Японії. Японську фінансову си­стему поєднує міжбанківська інформаційна система телекомуні- кацій, шо є найрозвиненішою у світі, оскільки, зв’язуючи за до­помогою комп’ютерної мережі приблизно 5300 фінансових орга­нізацій і 42 000 філій, дає можливість одержувати переказані з будь-якого місця кошти у той же день.

Дня сучасної Японії характерний надзвичайно високий сту­пінь розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Основними пріо­ритетами японської зовнішньоекономічної політики є: забезпе­чення економічної безпеки країни, її лідируючих позицій у світо­вій економіці й інтеграційних процесах в Азіатсько-тихоокеан­ському регіоні, подальше зміцнення адекватних їй фінансової, економічної й технологічної могутності, ролі й місця ключового гравця у світовій торгівлі й інвестиціях.

Результатом японської зовнішньоекономічної політики стало перетворення японського експорту у важливе джерело фінансу­вання розвитку економіки. Головною метою імпортної політики є заохочення ввезення у країну необхідних сировинних та інших ресурсів. Географічна спрямованість зовнішньої торгівлі країни характеризується її орієнтацією переважно на США, країни Захід­ної Європи та країни АСЕАН. На країни Південно-Східної Азії припадає 38 % японського експорту й 25% японського імпорту. Технологічний обмін, включаючи купівлю патентів і ліцензій, на 60 % орієнтований на США й країни Західної Європи.

У японському експорті найвищу позицію займає машинотех- нічна продукція, у тому числі автомобілі, напівпровідники, офіс­не обладнання, судна, наукові й оптичні прилади, силові установ­ки. Вивозиться також продукція хімічної промисловості (пласт­маси), металургії (сталь), текстильної промисловості (синтетичні волокна й тканини) та ін. Стабільну й значну частку імпорту ста­новлять продовольство і сировинні матеріали. Японія є найбіль­шим імпортером нафти, вугілля, круглого лісу. З імпорту паперу, картону й фанери вона посідає друге місце у світі. У зв’язку з ви­соким рівнем споживання риби й морепродуктів на душу насе­лення Японія є одним із найбільших імпортерів цієї продукції. Стаття імпорту риби й морепродуктів — найбільша у продоволь­чому імпорті Японії (4,5 % в 1997 р. на суму 15,5 млрд дол.).

Структурна перебудова економіки супроводжувалася поміт­ним зростанням конкурентоспроможності японських товарів на зовнішніх ринках, у результаті чого експорт зростав високими темпами, випереджаючи імпорт, а торговельний баланс протягом багатьох років зводився зі зростаючим активним сальдо. Стрімко зросли інвалютні резерви Японії. У цих умовах влада вживала за­ходів щодо лібералізації вивезення японських капіталів за кор­дон, експорт капіталу з Японії швидко збільшувався. Як резуль­тат Японія перетворилася в найбільшого кредитора у світі.

Зростання закордонних інвестицій пов’язане з перенесенням великими японськими корпораціями виробничої бази за кордон, де зі значно нижчим рівнем витрат освоюється виробництво ба­гатьох видів машинотехнічної продукції за японськими ліцензія­ми. Прямі інвестиції спрямовуються насамперед у виробництво автомобілів і електроніки. Найкращими для японських машино­будівних компаній у Південно-Східній Азії й KHP є капітало­вкладення у виробництво електропобутової техніки й напівпро­відників, у СІЛА — в автомобілебудування. У результаті частка закордонного виробництва перевищила і 5 % від загального ви­робництва японських компаній у цих галузях.

Особливе місце у планах розвитку зовнішньоекономічних зв’язків Японії займає Тихоокеанський регіон. Японські фахів­ці відзначають, що форсоване економічне зростання в регіоні й підвищення його ролі у світовій економіці відбувалося завдяки надвисоким темпам зростання в Японії й піднесенню в нових ін­дустріальних країнах Далекою Сходу й Південно-Східної Азії в I960 — на початку 1970-х рр., а також прискореному розвитку регіону, й особливо КНР, у 1990-х рр Зміцнення валютного ста­ну Японії супроводжується розширенням участі єни в міжнарод­них розрахунках: єна обслуговує 34 % обсягу операцій з японсь­кого експорту й 12 % з імпорту. Однак японська влада не форсує подальшого підвищення ролі ієни як міжнародної валюти, очеви­дно, побоюючись негативних наслідків цього для економіки країни

Контрольні запитання

1. Дайте характеристику передумовам становлення патерна- лістської економічної системи Японії.

2. Розкрийте особливості механізму взаємодії держави і кор­порацій у японській економіці.

3. Дайте характеристику ринку послуг робочої сили японської економіки.

4. Проаналізуйте особливості інститущональних перетворень у патерналістській економічній системі

5. Які позиції посідає Японія у світовій економіці?

6. Які чинники сприяли зростанню японської економіки?

7. У чому полягає суть «японського економічного дива»?

8. У чому полягають особливості організаційної структури японського бізнесу?

9. Розкрийте особливості трудових відносин у Японії.

10. Дайте характеристику структури японської економіки.

J1. Охарактеризуйте кредитно-фінансову системи Японії.

12. Назвіть основні напрями й методи внутрішньої економічної політики Японії.

Література

!.Світова економіка: Підручник I К. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. — 2-ге вид., стереотип. — K.: Либідь, 2001. — 582 с.

2. Економіка зарубіжних країн, навч. посіб. / За ред. Ю. Г. Козака, В. В Ковалевського, К. і. Ржепішсвського. — K.: ЦУЛ. 2003. — 352 с.

3. Канамори X.. Вада Д Япония — мировая экономическая держа­ва. — M.: Наука, 1986. — 240 с.

4. Леонтьева L'.. Кризис и реформы в банковской системе Японии // МЭ и МО. — 2004. — № 4. — С. 57—65.

5. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — M.: Экономистъ. 2005. — 734 с.

6. Пахомов Ю. Мировые цивилизации: проблемы и перспективы // Зо наук, праць / Відп. ред. В. Є. Новицький. — К.: Ін-т світової еконо­міки і міжнар. відносин HAH України. — 2004. Вип. 40 — С. 5—33.

7. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. / О. О. Беляев, А. С. Бе- бе.то, М. І. Доба та ін.. за заг. ред. О. О. Беляева, В. І. Кириленка. — K.: КНЕУ, 2003. — 204 с

8 Хироси Окумура. Корпоративный капитализм в Японии. — M.: Мысль, 1986. — 252 с.

9. Япония: смена модели экономического роста. — M.: Наука, 1990. — 320 с.

10. Яценко Б. П. Опыт использования рыночных отношений в Япо­нии. - К.: УкрИНТЭИ, 1992. — 269 с.