Суспільний вибір

Ринковий механізм Гарантує, що будуть вироблені такі приватні блага і в такій кількості, як бажають споживачі. Забезпечення суспільними благами, на відміну від приватних, визначається політичним процесом прийняття рішень.

В демократичних державах надання громадянами переваг певним суспіль­ним благам виявляється або шляхом прямого голосування (модель прямої демократії), або в рамках системи представницької демократії, шляхом ви­бору депутатів парламенту.

Теорія суспільного вибору займається аналізом процесів прийняття колек­тивних рішень, дослідженням взаємозв’язку між пріоритетами громадян та прийняттям державних рішень.

Модель прямої демократії

В моделі прямої демократії можуть використовуватися різні критерії прийняття рішень. Одноголосне голосування забезпечує вибір ефективного рішення, якщо в процесі голосування враховуються всі можливі альтерна­тиви. Однак практично нереально за прийнятний проміжок часу знайти рішення, котре влаштовувало б усіх. Тому найчастіше рішення приймається більшістю голосів.

Проста (абсолютна) більшість голосів

Припустімо, що пріоритети кожного з трьох громадян (або груп грома­дян з однорідними інтересами) стосовно певного суспільного блага задані кривими d_p d₂, d₃, котрі відображають готовність громадян платити за якусь кількість суспільного блага (див мал. 15.3).

Припустімо, що витрати по наданню суспільного блага поділені порівну між ними і складають 1/3 MSC (=t). Це означає, що за надання додаткової

Мал. 15.3. Прийняття рішень простою біль­шістю голосів. Модель медіанного (усередненого) виборця.

одиниці суспільного блага кожний з них мусить заплатити ціну (по­даток), що дорівнює t. Оптималь­на кількість блага, котре вибрав би кожен з громадян, складає відпо­відно Q₁, Q₂, Q_r Оскільки мова йде про суспільне благо, всім трьом громадянам повинна надаватися однакова його кількість.

Пропозиції про надання суспільного блага в кількості, що первищує Q₂, теж не матимуть успіху, бо вони не будуть схвалені першим і другим суб’єктами. Як бачимо, при прий­нятті рішень більшістю голосів вирішальне значення має виборець, що займає середню позицію в шкалі інтересів суспільства (медіанний виборець). Зав­дяки його голосу меншість перетворюється на більшість (і навпаки).

Процедура прийняття рішень більшістю голосів не Гарантує вибір опти­мального обсягу суспільного блага.

Ефективний обсяг суспільного блага, витрати на надання якого дорів­нюють сумі граничної готовності всіх його споживачів платити, становить Q₄. Рішення, що приймається більшістю голосів, збігається з оптимальним лише в тому випадку, коли затрати по наданню суспільного блага роз­поділяються між суб’єктами пропорційно вигоді, яку вони отримують (а отже, їхній готовності платити).

Так, пряме голосування є швидше винятком. Пряма демократія існує лише на рівні общин у США, Канаді та у Швейцарії (у формі референ­думів). На рівні ж окремих штатів, земель пряма демократія практично не використовується.

Прийняття рішень в умовах представницької демократії

В межах класичної теорії демократії припускається, що депутати не мають ніяких власних цілей і прагнуть лише краще передати пріоритети своїх виборців. Приклад, що розглядається нижче, показує, що прийняття рішень більшістю голосів - навіть якщо виявлені справжні вподобання виборців - не Гарантують надання суспільних благ у відповідності з волею більшості. Йдеться про вибір між двома проектами:

Депутати у відповідності з уподобаннями виборців своїх округів виберуть проект А (двома голосами проти одного), тоді як при прямому голосуванні було б схвалено проект Б (165 голосів проти 135).

Передумова про відсутність у депутатів власних інтересів давно визнана нереалістичною. В основі теорії суспільного вибору лежить ідея про те, що перша і найважливіша мета будь-якого депутата і політичної партії полягає в тому, щоб прийти до влади або зберегти владу. Державні рішення є лише побічний продуктом, засобом для досягнення цієї мети, так само як ви­робництво є засобом для отримання прибутку.

Типовим для представницької демократії є так званий обмін голосами. Групи меншості таким чином отримують можливість підтримувати одна одну і формувати певну більшість. Обмін голосами може відбуватися у яв­ному вигляді через послідовність процедур голосування або неявно, коли формується пакет документів, спільна програма дій різних парламентських груп. При прямій демократії обмін голосами неможливий, бо кількість ви­борців велика, а отже, на проведення переговорів потрібні великі кошти. В умовах представницької демократії чисельність виборців значно менша, і тому для кожної групи з певними інтересами існує багато комбінаційних можливостей.

Г. Таллок (1959) вперше показав, як відбувається прийняття рішень при обміні голосами, на простому прикладі. Припустімо, що є 100 будинків, до яких потрібно прокласти шляхи від головної магістралі. Кожний шлях ви­користовується в основному мешканцями відповідного будинку, тобто загалом є власним благом з невеликим ступенем “суспільності”. При прямій демократії державне створення і фінансування цих шляхів не має ніяких шансів на здійснення, оскільки по кожній з вулиць виграє лише один, а всі інші несуть тягар. Але: 51 господар будинку може вступити до коаліції та внести пропозицію побудувати 51 шлях, а витрати поділити на всіх.

Наслідки утворення коаліцій у зв’язку з можливістю торгівлі голосами (за умови прийняття рішення більшістю голосів) розглянемо на прикладі справедливого розподілу суспільного продукту між трьома групами населення.

Припустімо, що пропонується рівний розподіл 100 одиниць суспільного продукту між групами населення 1, 2, 3 (по 33.3% - варіант А).

Таблиця 15.2. Процеси перерозподілу при можливості створення коаліцій і ухваленні рішень більшістю голосів.

Якщо рішення приймається більшістю голосів, то варант 1 довго не втримається, оскільки якісь дві групи, наприклад, 2 і 3, можуть створити коаліцію і ухвалити рішення про розподіл між ними всіх одиниць суспільного продукту (варіант Б).

Природно, що перша група буде прагнути змінити такий розподіл і увійти в коаліцію з групою 2, запропонувавши їй більшу частину, наприклад, 65 одиниць суспільного продукту (див. варіант В).

Наступний крок: група 1 може запропонувати групі 3 вступити з нею в коаліцію і по 43 одиниці забрати собі, залишивши групі 2 тільки 14 (варіант Г). Але й цей план може зруйнувати група 2, запропонувавши групі 1 всту­пити в коаліцію і таким чином збільшивши її долю до 70 (варіант Д), і т.д.

Як бачимо, неможливо перейти до одночасного вирішення проблеми розподілу суспільного продукту, приймаючи рішення більшістю голосів. Але кожний із запропонованих варіантів буде “справедливим” у тому випадку, коли рішення приймається у відповідності із встановленими правилами. Ці правила, однак, не дають змоги укласти остаточне рішення, бо створення коаліцій передбачає новий варіант “справедливого ” розподілу, а який з них буде кінцевим - справа випадку.

Даний приклад, звичайно, надто спрощує ситуацію, оскільки в дійсності створення коаліцій потребує часу, а при переході з однієї коаліції в іншу існує великий ризик втратити довіру. Цей приклад наочно показує, що прийняття рішень у демократичному суспільстві потребує чіткого, змістовного визначення конкретного виду суспільного блага і конкретизації правил, за якими будуть прийматися відповідні рішення.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

Чисте суспільне благо

Проблема “безбілетника ” Невиключеність із споживання

Відсутність суперництва у споживанні

Крива попиту на чисте суспільне благо

Модель прямої демократії

Модель представницької демократії Обмін голосами

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Оцініть правильність тверджень (так, ні)

1. Якщо благо є суспільним, цс обов’язково означає, що його повинен пропонувати уряд.

2. Переговори щодо вирішення проблеми зовнішніх ефектів часто зазнають невдачі через наявність “проблеми безбілетника".

3. У багатьох містах збір сміття забезпечується міською владою. Це означає, що послуги по збиранню сміття — суспільний продукт.

Питання множинного вибору

4. Що з перерахованого не є суспільним продуктом:

а) суспільні бібліотеки;

б) фонтанчики для пиття;

в) суспільні паркувапия;

г) суспільні програми охорони здоров’я, котрі Гарантують непоширення інфекційних хвороб.

5. Якщо хтось настільки альтруїст, що бере до уваги всі наслідки своїх дій па інших людей, то:

а) проблема зовнішніх ефектів і суспільного продукту все ще існує;

б) проблема зовнішніх ефектів вирішується, а проблема суспільного продукту все-таки призводить до неефективного розподілу ресурсів;

в) суспільні блага надаються ефективно, а проблема зовнішніх ефектів залишається;

г) проблема неефективного розподілу ресурсів і для зовнішніх ефектів, і для суспільного продукту вирішена.

Задачі

6. Поясніть різницю між чистим приватним благом і чистим суспільним благом. Чому вста­новлення ціпи на право споживання чистого суспільного блага і небажане, і неможливе? Припустімо, що граничні витрати виробництва чистого суспільного блага зростають щорічно в міру збільшення кількості цього блага. Доведіть, що коли виробництво блага фінансувалось добровільними пожертвуваннями, то досягнення ефективного випуску супроводжувалося зростанням залишку засобів. Що можна було б зробити із залишком?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Піпдайк P., Рубіпфелд Д. Мікроекономіка. — K.: Основи, 1997. — Розд. 18.

2. СеміоелсопП., НордгаузВ. Мікроекономіка. — K.: Основи, 1997. — Розд. 18.

3. Нуриев Р. Теория общественного выбора И Вопросы экономики. — 1996. — №7. — С. 129 - 160.

4. Фишер C., Дорнбуш P., Шмалеизи Р. Экономика.— M.: Дело, 1993. — Гл. 4, 21. (Пер. с англ.)

5. Parkin, Michael. Economics/3rd ed.—Addison-Wesley Publishing Company, 1990.—1006 p.—Chap. 18.

6. Varian HalR. Intermediate Microeconomics: A Modem Approach/ 3rd ed. —New York, London: W. W. Norton & Company, 1993. — Chap. 33.

7. Blankaft, C.B. Offenfliche Finanzen in der Demokratie: eine Einfuhrung in die Finanzwissenschaft. - Miinchen: Vahlen₁ 1994. — 4. Kapitel: Wann handelt der Staat ? — Marktversagen versus Mehrheit- sbeschluss. S. 53—76; 5. Kapitel: Staat, Umverteilung und Gerechtgkeit. S. 79—90.

8. Brummerhoff, Finanzwissenschaff. - Miinchen, Wien; Oldenburg, 1990. — 4. Kapitel: Allokatives Marktversagen. S. 79—102; 5.Kapitel: Theoretische Grundlagen des Staatlichen Ertscheidungsprozesses. S. 103—127.

9. Andel, N. Finanzwissensschaft. — Tiibingen: Mohr, 1992. — 4. Kapitel: Probleme kollertiver Entscheidungen. S. 38—50.

10. Williams, Andrew T. WorkbookforUsewith Microeconomics Michael L. Katz, HarweyS. Rosen. — Homewood, Boston: IRWIN, 1991. —223 p.